• Головна
  • Моніторинг
  • «Тільки любов може врятувати людину». Отець Сергій Дмитрієв — про гендерну рівність, секс-просвітництво та ЛГБТ...

«Тільки любов може врятувати людину». Отець Сергій Дмитрієв — про гендерну рівність, секс-просвітництво та ЛГБТ

11 листопада, 13:00
Отець Сергій Дмитрієв наголошує, що саме в релігійному світі й саме у християнстві жінок почали зводити у сан святих - фото 1
Отець Сергій Дмитрієв наголошує, що саме в релігійному світі й саме у християнстві жінок почали зводити у сан святих
Джерело фото: НВ
Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила із православним священиком Сергієм Дмитрієвим та запитала його про ставлення до таких тем як ЛГБТ, впровадження сексуальної освіти в українських школах та гендерна рівність.

Сергій Дмитрієв, священник, заступник голови Синодального управління соціального служіння Православної Церкви України Eleos-Ukraine

Про ЛГБТ та одностатеві стосунки

Я священик, я є людиною недосконалою, але прагну до досконалості. Моє служіння, моє життя — це докладати зусиль до досягнення цієї досконалості. До тих пріоритетів, які я для себе ставив.

Я — людина, яка вірить в доктрину любові. Я вірю в любов, вірю в доктрину Бога. Вірю в те, що тільки любов може врятувати людину. Любов не рятує людину від недосконалості чи якихось вчинків, вона рятує її від нещастя і від відсутності любові.

Абсолютно все моє життя побудоване на тому, щоб досягти досконалості, любити абсолютно всіх людей і розуміти, що їхня недосконалість — це їхня біда, їхній біль та горе.

Для мене соціальний, матеріальний статус людей не є критерієм життя. Таким критерієм для мене є тільки їх трагедія, те, що вони не знають Бога, не знають любові. Вподобання людей не можуть бути їхньою духовною характеристикою. Це їхнє життя, їхній шлях, який вони самі для себе обирали. Як священик не маю повноважень від Бога, аби їх судити. Я маю повноваження від Бога — їх любити.

Я вважаю, що краще не ставити питання, які в суспільстві викликають неоднозначну реакцію, які сіють розбрат. Яка ціль цих питань? Краще ставити одне одному питання, які ведуть до порозуміння.

Потрібно дати людям можливість сприймати одне одного з високим коефіцієнтом миру і толерантності, з підвищеним коефіцієнтом любові й прощення.

Я — людина, яка вірить у те, що після смерті наше існування не закінчується, і є інше життя — після смерті. Тож це життя тут, на землі, це така школа, де всі ми проходимо непрості уроки, і потім робимо висновки.

Моє принципове ставлення до будь-яких людей — я вчуся любити їх, не зважаючи ні на що, вчуся не судити їх, не зважаючи ні на що.

Що ж до загальної позиції церкви, то вона написана у Святому письмі, у всіх офіційних документах. І Святе письмо ми не переробимо. Але найголовніше, що написано у Біблії, як на мене — це вчитися любити одне одного.

Про впровадження сексуальної освіти в школах

Я — батько двох дітей, які вже дорослі, їм 22 і 20 років. І все це я розповідав їм сам, вдома. Адже ті заняття, які пропонувалися школою, не були професійними та досконалими. І не мають нічого спільного з тим, про що ви зараз говорите.

Проблема в тому, як ми готуємо вчителів у закладах освіти. Думаю, що через непрофесійність деяких вчителів та через те, що програма подається з перегином в один бік — або дуже консервативно, або дуже ліберально, і виникають певні непорозуміння. І це проблема самої освітньої структури.

Релігійні організації сьогодні, наприклад, Комісія з питань соціального служіння, виробляє модель сексуальної освіти, в тому числі, для підлітків. І коли збиралися представники громадських, освітніх і релігійних організацій, аби все це обговорити, то дійшли між собою до розуміння. Але якщо ми побачимо, як це працює в полі, виявиться, що працює воно не завжди правильно.

Так, наприклад, якщо ми говоримо про такий предмет як патріотичне виховання, іноді з’ясовується, що це така «шароварщина», яка не має нічого спільного із патріотичним вихованням як таким, із заняттями з вивчення української історії тощо. Тобто трапляється, що декларативно у нас є одне, а на практиці — зовсім інше. Це і викликає обурення. І я це розумію.

Про гендерну рівність

Кожна родина має право самостійно обирати, хто яку роль матиме. Адже в українському суспільстві є різні моделі родин.

Я вважаю, що в Україні саме завдяки християнській спільноті жінка завжди мала значні права. Як вони реалізувалися — це вже інше питання. Адже люди жили у складних умовах, де було нелегко знайти роботу, тож соціальні ролі були дещо іншими. Потім ситуація змінювалася з плином часу і з тим, як змінювалися умови навколо.

В релігійному світі, наприклад, саме християнська релігія зробила жінок святими. Якщо ви зайдете в будь-який храм, то побачите там більше жінок святих, ніж чоловіків. У кожного є свої функції в служінні Богу. І ці функції — різні. Своє духовне і молитовне служіння сьогодні жінки можуть нести в монастирях. Але не як священики.

З іншого ж боку, жінок з вищою освітою в Україні — більше, ніж чоловіків. Тому що чоловіків, особливо якщо ми говоримо про села, регіони, часто відправляють працювати на важкі роботи замість того, аби здобувати знання. Тож є питання із доступом до освіти. Іноді мені здається, що в деяких сферах є проблема із нерівністю чоловіків — є деякі перекоси.

Ще одне питання — війна на Донбасі. Жінки, наприклад, часто порушують військовий статут тим, що фарбуються та носять зачіски з довгим волоссям. І про це ніхто не говорить.

Скільки загинуло там чоловіків, а скільки жінок? У нас тут поряд — Стіна пам’яті. На ній — прізвища полеглих на війні. Серед них зараз — 4 тис. 300 хлопців, і тільки 8 жінок. То чи хочемо ми рівної статистики на Стіні пам’яті?

Я розумію все те, на чому акцентують увагу жіночі рухи, громадські організації. А з іншого боку, особисто я сьогодні не бачу великих перешкод для того, аби жінки в Україні досягали того, чого вони хочуть.

Олександра Горчинська

Джерело: Новое время