У нас немає такого плідного науковця, як Ігор Козловський — Людмила Филипович
Людмила Филипович повідомила про плани створити Фонд Ігоря Козловського та видати монографію. "Вона мала робочу назву «Релігія і війна». У Ігоря Анатолійовича дуже багато є роздумів стосовно причин цієї війни. Він глибоко розмірковував, проводячи історичні аналогії. І показав суть рашизму", – зазначила професорка.
Суспільне Культура наводить текстову версію розмови Людмили Филипович із журналісткою Радіо Культура Наталією Попудрібко.
Розкажіть: яким є внесок Ігоря Козловського в українське та світове релігієзнавство?
Ми досі не можемо оговтатися від цієї просто катастрофічної новини, яку я почула сьогодні вранці (6 вересня – ред.) Багатьом я повідомила про це, і, знаєте, люди не вірять, досі не вірять. Усі з таким просто запитанням – невже? може, це фейк? може, це неправда? Кожна людина смертна. Але чекати, що це станеться з Ігорем Анатолійовичем, не було абсолютно ніяких підстав. Тому що це людина спортивна, він займався йогою, він духовна людина. Він стільки років про це розповідав іншим і практикував. І тому для нас, для всіх, хто його знав...
Я не знаю, чи є в Україні люди, які б не чули це прізвище. Ця людина за свої політичні погляди 700 днів провела, як ми казали тоді, на "подвалах «МГБ» у Донецьку". Я думаю, що це всім відомо. І те, що 27 грудня 2017 року він у складі великої групи людей був звільнений з того полону, це відомо дуже багатьом. Через це ми досі не можемо прийняти цю новину. Ну, не було, напевно, гіршого дня у моєму житті, ніж сьогодні — 6 вересня 2023 року.
Він настільки був оптимістичний, він настільки очікував перемоги, він стільки вклав у те, щоб наблизити цю перемогу всіма можливими способами. Тому що це людина, як людина-оркестр. Ви просите розказати про його наукові здобутки, чим він відомий саме як релігієзнавець, а я хочу сказати, що він не менш успішний і як поет, і як письменник, і як новеліст, і як лектор абсолютно чудовий. Це людина, за плечима якої стоїть величезна духовна і інтелектуальна робота: він викладав у бізнес-школі в "Києво-Могилянській академії", він був членом ПЕН-клубу, він без кінця в різних ініціативах брав дуже активну участь. Тобто він став своєрідним символом совісті нації. Я думаю, що він абсолютно заслужив на те, щоб хоча б посмертно його визнали Героєм України. Тому що такі люди дійсно геройськи живуть і отак от по-геройськи вмирають.
Ще буквально днями ми з ним обговорювали перспективи нашої монографії. Ще сьогодні виставляли його статті у "Велику Українську Енциклопедію", редагували, вносили останні правки. І в науці він був такий же непосидючий, всезнаючий, і реально знаючий. Причому він ніколи не гордився і ніколи не виставляв свої знання напоказ, ні з ким не змагався, а тільки підтягував тих людей, які були навколо нього, до свого рівня. От коли він захищав кандидатську дисертацію у нас в Інституті філософії, для нас було колосальною проблемою – а з якої теми, власне, він буде захищати свою кандидатську дисертацію? Тобто він прекрасно орієнтувався в питаннях буддизму, індуїзму, християнства, історії, філософії, богослов'я, ритуалістики, символізму.
Я не знаю, чи була така сфера наукового знання про релігію, яку би не опанував Ігор Анатолійович. Крім того, це людина, яка вчилася на історичному факультеті в Донецькому університеті, тривалий час працювала в Донецьку в державних органах влади, це був просто геніальний менеджер. Він навколо себе зібрав величезну кількість, просто цілу когорту учнів, яким передавав свої знання. Сьогодні це вже не учні, вони вже мають своїх учнів. Тобто у нього величезна оця наукова родина, якою він опікувався. Причому не показушно, не демонструючи, а якось так от тихо, спокійно. Це людина була колосальної внутрішньої сили і переконань.
У Донецьку бути людиною, яка думає позитивно про релігію і підтримує національні рухи, повірте мені, не так просто. Я пам'ятаю, що ще під час першого Майдану, Помаранчевої революції, це була людина, яка однозначно підтримала наш національний рух до суверенітету та незалежності. І ці всі роки він фактично був на передовій, він був на фронті боротьби за нашу незалежність і самостійність. А те, що він постраждав... Можете собі уявити, його 700 днів тримають на підвалах, підозрюючи в тому, що він "анти-януковичський". Чого підозрювати? Він реально був проти Януковича, проти тоталітаризму, проти деспотій різноманітних. Але він завжди дуже вдумливо, по-філософськи критикував і досліджував цей феномен "путінізму", "рашизму", "русского міра".
Це людина, яка була обізнана в дуже багатьох сферах. А як багато він зробив для утвердження українського ісламу в нашій країні. Якби не він, я не знаю, чи ми б мали Духовне управління мусульман України, які сьогодні стоять на патріотичних позиціях і виборюють нашу незалежність на фронтах. Його учні сьогодні є фактично на всіх щаблях влади, в усіх освітянських, наукових установах.
Це світло від світла, я би так сказала. Просто ми не можемо поки що усвідомити всю масштабність і всю глибину цієї втрати. Але ми відчуємо це. Тому що як не ввімкнеш десь радіо чи телебачення, всюди інтерв'ю з рефлексіями, з інтерпретаціями — виступає Ігор Козловський. Його слово було дуже авторитетне. І не дарма він представляв українську науку — дуже успішно представляв — за кордоном як науковець і як людина, яка боролася за визволення з полону таких самих українців. Він очолював дуже багато різноманітних комітетів. Я взагалі дивувалася, де в нього беруться сили одночасно бувати в трьох-чотирьох місцях. І він дуже мудро якось розподіляв потоки інформації, потоки свого впливу.
В нашому відділенні він з'явився наприкінці 2017 року, зразу після полону. І просто треба подякувати нашій Національній академії наук, зокрема Патону, який просто взяв його на роботу без всяких умов. І з 2017 року ми з Ігорем Анатолійовичем в межах нашого Інституту філософії працюємо. Навколо нього завжди люди. Двері в його кабінет просто не зачинялися. А до нього дійсно люди йшли потоком. Він завжди знаходив слово, він бачив якісь внутрішні смисли: не лише життя кожної окремої людини чи там спільноти, ім'я якої Українська асоціація релігієзнавців, чи його Центр духовних досліджень, чи, скажімо, такої спільноти, як український народ, а й всього людства.
Це була дуже людина чутлива. Він розповідав про те, що є різні рівні інтелекту. А особливо робив фокус на емоційному інтелекті. Замало бути просто розумним. Треба ще бути розумним, який має емпатію, який має особливе ставлення до цього світу, який співпереживає, який в процесі перетворення цього світу туди вкладає свою емоцію, душу, свої переживання.
У Ігоря Анатолійовича величезна кількість книжок. Мені здається, що у нас немає такого плідного науковця, як Козловський. Причому з різних дуже тем. Я колись була вражена, це був початок 2000-х років, я вперше бачила, коли на лекції у лектора, який читає про схожість китайських і українських релігійних символів, люди сиділи в проходах, стояли на вулиці, сиділи на підвіконнях. В той час ця людина навколо себе об'єднала всі здорові сили, які на той час були в Донецьку. У нього дуже складна доля, непроста, але це людина, яка показувала нам просто дивовижні приклади, як треба стояти, як треба протистояти, як треба боротися за своє життя, за життя своїх близьких. Причому не тільки словом. Центром була ця людина для життя дуже багатьох людей. Він змінив життя величезної кількості українців.
Ви планували видати монографію. Розкажіть, будь ласка, трохи про неї і про те, хто займатиметься науковою спадщиною Козловського.
Я думаю, що ми своїм відділенням релігієзнавства, без сумніву, зберемо всі рукописи, які Ігор Анатолійович залишив недописаними. Тому що він постійно щось фіксував. Ми обов'язково створимо Фонд Ігоря Козловського. Тому що ті ідеї, які він залишив, а може, не встиг до кінця реалізувати – знайдуться точно люди, які захочуть продовжити його справу. А монографія, яку ми планували, стосується нинішньої нашої ситуації. Вона мала робочу назву "Релігія і війна".
У Ігоря Анатолійовича дуже багато є роздумів стосовно причин цієї війни, чому вона сталася, який її хід. Він глибоко розмірковував, проводячи певні історичні аналогії. І показав просто-напросто суть цього рашизму. Він завжди був на боці демократичної, ліберальної демократії. Завжди виступав на боці такої освідомленої національної ідентичності. Він заклика́в усіх українців бути послідовними у своїй любові до України. Не просто гаслами кидатися і в шароварах ходити, а реально щось робити для розвитку цієї держави. Він своїм словом дуже багатьох підтримав. На нього можна було покластися. Як кажуть, "з такою людиною пішов би у розвідку".
Наше завдання зараз – досягнути того, чого Ігор Анатолійович так полум'яно прагнув. Він прагнув незалежності й перемоги. Незалежності для нашої свідомості, незалежності для нашої держави, незалежності нашої політики, економіки, науки, щоби вони були не просто на задвірках світового процесу. Він хотів Україну зробити центром. Для нього вона була центром всього всесвіту.
Він жив Україною. А які пісні він співав? Скільки він тих пісень українських знав.
Одним словом, людина з колосальними можливостями, талантами, якими його природа просто безмірно наділила. І дуже добре, що він в нашій пам'яті залишиться таким своєрідним індикатором або вимірювачем, своєрідним мегаоцінковим маркером, за яким ми будемо звіряти своє життя. Тому ми маємо лише тільки продовжити те, що він не заповідав, але всім своїм життям показував: "Робіть, як я. Думайте, як я. Скажіть, як я". І якщо зібрати всі його виступи, повірте, це буде просто колосальна спадщина.
Яку з рис характера Ігоря Козловського ви б хотіли мати собі?
Безмірна любов. Він казав, що він заручник любові. Тобто це те, що його тримало, рухало, надихало. Він вважав, що це те, що може змінити світ. Він був прихильником от цієї цінності, цієї доброчинності.
Він висвітлював оцю любов у своїх очах, у своїй усмішці. Він був дуже впевненою, спокійною, послідовною людина. Біля нього ти завжди відчував себе затишно і під покровом. Ти точно знав, що біля нього ти завжди будеш захищений, ти будеш нагодований — і не лише печивом або чаєм. А найголовніше, ти будеш "ухарчований духовністю". І ти будеш наповнений тими ідеями та смислами, якими жив сам Ігор Анатолійович.
