«У сьогоднішніх обставинах ми більше навчилися цінувати те, що раніше здавалося "само собою зрозумілим"», — розмова з психологом про сім'ю в умовах війни

Ми вирішили поговорити про це з Олексієм Травніковим, який протягом багатьох років займається сімейним служінням «Сімейне життя. Україна», місії «Україна для Христа», веде програму «Формула сім’ї» на Радіо М, а нещодавно очолив програму «Основи сімейного служіння» на кафедрі психології Української євангельської теологічної семінарії. Олексій одружений, батько трьох дочок.

– 24 лютого нас всіх викинуло із «зони комфорту» і ми опинилися в стресовому стані. Давали собі раду хто як міг: йшли воювати, волонтерити, рятувати, працювати, ховатися, не рухатися, не заважати іншим. Досі намагаємося з цим впоратися. Олексію, чого точно неможна робити в умовах сильного стресу?

– Універсальної відповіді для всіх категорій людей на це питання я не знаю. У кожного з нас свої способи долати стрес, адже багато що залежить від нашого типу особистості, звичок, схильностей, соціальних ролей тощо. Чинників, які впливають на нас, купа.

Точно я б не радив з новими викликами намагатися розібратися самотужки. Якщо щось нове «накриває» і ви не знаєте, як з ним бути, не варто боятися просити про допомогу. Знаю, що це не типово для більшості з нас, але все ж таки варто бути уважними до власних переживань і почуттів. Якщо не знаєте, що робити з новим досвідом, – не соромтеся спитати у тих, хто компетентний. Теперішній воєнний стан відкрив доступ до великої кількості професіоналів, які можуть допомогти. Консультанти, душопіклувальники, терапевти – дуже великий спектр тих, хто готовий нам підставити своє плече.

– Нас не вчили бути готовими до війни. Зібрати «тривожний наплічник», згадати, як накладати джгут і правильно цілитися з рушниці, – цього виявилося недостатньо. Ніхто не знав, що він буде відчувати та як буде діяти, почувши «прильоти». Олексію, але що робити, наприклад, чоловіку, який зрозумів, що не впорався зі своїми основними обов’язками в сім’ї в такий складний момент? Більше того, піддався паніці, істериці і йому самому довелося допомагати.

– Тут треба зрозуміти, що означає в конкретній ситуації «не впорався з обов’язками». Адже кожна сім’я – це свій світ, свої очікування, відповідальності та їхня реалізація. Більшість із нас не могла припустити, як буде реагувати на звуки сирен, вибухи та паралізований на дорогах транспорт. Для більшості мешканців нашої країни це абсолютно новий та унікальний досвід. Тому багато що доводиться опановувати, як то кажуть, «по ходу».

Будь-якому чоловіку, де б він не був – на передовій, у волонтерському штабі чи в близькому зарубіжжі зі своїми малими дітьми, – перш за все, потрібно пам’ятати про свої ролі чоловіка, батька, працівника (того, хто забезпечує). Скоріш за все, ефективної «роботи над помилками» до кінця війни не вийде. Варто просто визнати цей факт і бути вдячним за можливості, які є зараз.

А ось про «піддався паніці» – не знаю, це оцінювальне судження. Багато хто з початку війни переживали це почуття. І не завжди свідомо. Для когось це було вперше. Не будемо швидкими на «винесення вироків». Зрештою, невідомо, як би ми себе повели, якби опинилися в такій ситуації, як та людина, що, ми говоримо, «впала в істерику». Нам важливо бути готовими виказувати милість і благодать. Хіба не цьому вчить нас євангельська премудрість?

– А як такому чоловіку повернути свій авторитет у сім’ї?

– «Повернути авторитет», на мою думку, дуже реалістичний момент, хоча й може бути тривалим у часі. Важливо визнати помилку, попросити пробачення, зробити те, що може пом’якшити ситуацію. А далі робити те, що буде на творення.

Для людини, наприклад, на фронті зараз не найкращий час дізнаватися про свої «невдачі» на сімейній ниві. Тому краще підбадьорити її всіма можливими засобами, а по закінченню війни взятися за зцілення. Душі, відносин, своїх переживань і досвіду.

Зараз не варто бути категоричним в оцінювальних судженнях сімейних відносин (своїх ролей, наприклад, чи «досягнень»). Варто почекати. З часом якісь явища перестають бути «проблемами», як здавалося раніше. Теперішні обставини на багато що дають подивитися з нової перспективи.

– Трохи інша ситуація: голова сім’ї виявився не героєм. Не в тому сенсі, що не побіг в окопи на фронт чи до лав ТрО. Просто навіть не попіклувався про свою сім’ю, яка розраховувала на його допомогу, не захистив. А якщо щось і зробив, то це було продиктоване скоріш інстинктом самозбереження. (Уточнюю: мова не про зону бойових дій чи окупації.) Що робити дружині з розчаруванням у чоловікові?

– Не знаю. Чи всім бути героями? Війна загострила багато почуттів, але й у судженнях зараз, як я і казав раніше, нам варто бути акуратними. Нездійсненні очікування часто породжують купу проблем. Але чи завжди партнеру було відомо про очікування іншого. Чиясь мудрість каже: «Не зачаровуйтеся й уникнете розчарування». Не хочеться читати нотацій, але якщо раніше подружжя не спілкувалося, не говорило про складнощі, які тепер стали помітнішими, то це «проблема двох». Як не крути.

Усім, і чоловікам, і дружинам хочеться побажати бути максимально чесними і тактовними в своєму спілкуванні. Повторюсь, якщо його не було раніше або воно було формальним і поверховим, то не очікуйте, що раптом воно стане вражаючим. Давайте будемо реалістами. Хочете піклування, поваги, відкритого спілкування – говоріть один з одним про це. Ніхто не в змозі здогадатися про очікування іншого. Ну правда ж. Це справедливо по відношенню і до дружин, і до чоловіків – говоріть і прояснюйте очікування, не вимагайте, а намагайтеся віддати партнеру те, чого він найбільше потребує, в той час, коли він найменше на це заслуговує. Підхід Христа до відносин саме такий.

– Багато родин змушені бути не разом сьогодні. Як зберегти шлюб в умовах війни, на відстані фізичній?

– Це дуже складне питання й відповісти на нього однозначно неможливо. На жаль. Один з випусків своєї програми «Формула сім’ї» на РадіоМ я присвятив саме цьому. Послухайте його на моєму ютуб-каналі. Там я говорю про різні способи, що можуть допомогти.

Однак кілька моментів скажу, особливо для тих, у кого чоловік у зоні безпосередніх воєнних дій і зустрічі, навіть рідкі, поки нереальні. Пам’ятайте про те, що способів підтримувати контакт зараз багато й при нагоді неодмінно ними користайтеся. Тут і інтернет, і месенджери, і відеодзвінки. Підійде все! Давайте одне одному знати про те, що думаєте про свого партнера.

Обов’язково треба займатися буденними речами: працювати, прибирати, готувати їжу та піклуватися про дітей (якщо є). Бо просто «сидіти й тужити» ніяк не допоможе зберегти близькість і не буде сприяти спілкуванню в принципі.

Важливо також бути фізично й соціально активними, тому що ігнорування елементарних речей часто заважає збереженню близькості та не надихає вас рухатися у відносинах з партнером.

Обов’язково важливо довіряти один одному, пам’ятати про шлюбні обітниці й тримати один одного в курсі того, що відбувається. Ну, по можливості. Нехай вам це не видається очевидним і простим, це те, що вимагатиме від вас зусиль. Але після все сторицею вам повернеться. Саме прості речі не тільки рятують, але й зберігають шлюб.

– А що робити з відстанню емоційною? Адже у багатьох вона виросла, навіть якщо подружжя перебуває поруч кожен день.

– Це комплексна проблема, яку вирішувати треба не лише у воєнний час. Як правило, з нашого досвіду роботи з подружніми парами, емоційне відділення чи віддалення подружжя – це не одноразовий акт, а дія, що тривала у часі. Тому, якщо воно є, то, скоріш за все, це трапилося не вчора. Але не впадайте у відчай. Бажання обох йти на зближення – вже майже половина діла. Визнати, розкаятися й почати щось змінювати – вам до снаги. Сили зазвичай не вистачає, тому звертайтеся до Бога та мудрих наставників, які допоможуть навчитися чути й говорити.

Саме комунікація, вірніше її відсутність, – головна причина емоційної неспроможності подружжя. Говоріть, ходіть на побачення. Не знаєте з чого почати – найдіть ресурс, який допоможе вам навчитися не тільки говорити, але й чути свого партнера. Як правило, в парах, де відкрита комунікація, – емоційний фон на належному рівні.

І ще, чоловікам! Будь ласка, не сприймайте емоційні потреби вашої дружини як «дурощі», тому що це потреба! Власне, вона є і у вас. Це потреба! І закрити потребу дружини в емоційній близькості може тільки чоловік і ніхто інший. Пам’ятайте про це! І робіть те, що в змозі. І так, часто це набагато простіше, ніж ви собі можете нафантазувати.

– Війна не відмінила проблеми в сім’ї. Навпаки, скоріше загострила їх. Що робити з цим? Нарешті вирішувати? Відкласти до перемоги? Забути?

– Забути, скоріш за все, не вийде. Якщо це те, що завдало або завдає біль, то про це не забудеш. Ми забуваємо тривіальні речі, забуваємо часто хороше, але те, що завдало нам біль, ми не забуваємо і дуже довго.

Війна, а перед нею пандемія, дійсно оголила всі складнощі, які люди переживали у відносинах. Якщо ви усвідомлюєте, що перепони в спілкуванні з партнером не дають вам нормально жити, потрібно з цим розбиратися. Слухати і говорити, шукати компроміси, прощати і йти на зустріч. Це непросто, навіть болісно. Але, докладаючи зусиль, ви точно досягнете бажаного результату.

Пам’ятайте також і про те, що краще вирішувати проблеми в міру їх надходження, а не накопичувати. Ігнорування також не допомагає. Якщо щось ранить вашого партнера, то не робіть вигляд, що нічого не відбувається. Вам неодмінно треба намагатися робити так, аби перешкоди не огороджували вас одне від одного. І так, зусилля треба прикладати обом. Це аксіома.

– Багатьом жінкам сьогодні довелося перебрати на себе не свої функції. Чи проявити себе самостійними, чого не могли робити раніше через родинні устої. І ось через 2–3 місяці жінки з дітьми повертаються додому. І вони вже інші. А їхні чоловіки в цьому плані ні, «вмикають патріархат». Олексію, що в такому випадку робити жінці, яка відчула свободу в прийнятті рішень, відчула нарешті свою значимість? Як з цим «вдихом свободи і значущості» залишатися в правильній позиції відносно свого чоловіка?

– Шлюб – це партнерство. Що таке «патріархат» в теперішніх обставинах? Ролі в сім’ях розподіляються сьогодні дуже по-різному. Ніхто не може примусити іншого до чогось, чого людина не хоче. Адже сім’я і шлюб – це ж не диктатура, а гармонія. Бог дивовижним чином у Своєму плані задумав подружжя як партнерство. Писання рясніє прикладами того, як чоловік і дружина можуть доповнювати одне одного. Тому варто «виключити» що б там не було – патріархат чи матріархат, – а замість того почати служити один одному. Адже саме таким замислив шлюб Творець. Знову повторюсь, що в шлюбі бути партнерами означає давати людині те, чого вона найбільше потребує, в той час, коли вона на це найменше заслуговує.

– У кожного свій біль, своя втрата, велика чи маленька, але все ж таки втрата. Когось із рідних, близьких, домівки, роботи, звичного налагодженого життя. Як пережити втрату? Як не зациклюватися на ній?

– Це велика тема для розмови. Немає однозначної відповіді. І вам цей факт треба прийняти. Не намагайтеся пережити втрату самотужки. З вами, скоріш за все, хтось є поряд, хто в змозі прогорювати з вами. Не бачите в своєму оточенні таких людей – зверніться по допомогу до професіоналів: душопіклувальників, психологів, психотерапевтів, сімейних консультантів, коучів… У нас є до кого звернутися по кваліфіковану допомогу.

Неодмінно потрібен час прогорювати, потім прожити й рухатися далі, але не в усіх вистачає власного ресурсу. А тому, як я вже говорив, не бійтеся визнавати те, що вам чогось не вистачає. Обов’язково звертайтеся за супроводом до тих, хто може вам допомогти.

– Важкі, темні часи завжди будуть. Олексію, чи є якісь позитивні моменти для родини, яка стикається з труднощами? На чому варто фокусуватися, аби парі достойно пройти випробування?

– Усі на труднощі реагують по-різному. Когось вони мобілізують, когось вганяють у ступор. Хтось збирається із силами та відчайдушно прагне «всім єством» рухатися вперед, а хтось потребує час для процесування. Тому універсально відповісти все ж таки не вийде. Буває, що кількість проблем зашкалює настільки, що доводиться лише констатувати факт «похорону відносин». Але більшість таки в змозі впоратися навіть з таким жахіттям, яке ми проживаємо.

Фокусуватися варто на тому, що ми склали обітниці та були готові їх дотримуватися. Для мене особисто це сильна мотивація. Правда. Друге – це те, що я відкриваю багато нового та дивовижного в своїй дружині. У сьогоднішніх обставинах ми більше навчилися цінувати те, що раніше здавалося «само собою зрозумілим»: можливість говорити, дивлячись в очі одне одному, дотики рук, спільне споглядання заходів сонця та квітучих дерев. Іноді можливість просто поговорити по телефону з дружиною – це велика подія. А раніше так не здавалося, сприймали як належне. Давайте цінувати те, що доступне і збудовує наші родини.

– Час поділився на «до» й «після». Як було вже не буде. Це всі розуміють. Доведеться заново відбудовувати не тільки країну, але й відносини в сім’ях. Як це зробити правильно? Є рецепт?

– Немає універсальних рецептів, але є принципи, які можуть допомагати в розбудові здорового подружжя. Для нашої родини це євангельські істини. Ми віримо в те, що Бог – Творець і Автор шлюбу. І в Його Слові є чіткі та зрозумілі принципи для подружжя. Приймати один одного як подарунок від Бога. Не як «саме собою зрозуміле», а саме як подарунок від Бога. З таким підходом нам реальніше усвідомити не просто факт унікальності іншої людини, але й дивовижний задум Господа для нас обох.

Важливо також вчитися вірно виконувати свої ролі та бути милостивим до партнера. Ми так часто не помічаємо хороше, але одразу ж реагуємо на якісь помилки чи недоліки. І вже точно ображаємося, якщо на щось «не те» вказують у нас.

Шлюб відкриває нам неймовірні можливості спільної подорожі по життю, варто лише прийняти її правила, уготовані самим Творцем: любити, віддавати, жертвувати.