УХАТ на сторожі Божого скарбу: про збереження творіння та сталий розвиток говорили на міжнародному екуменічному семінарі
Українське християнське академічне товариство (УХАТ) зібрало у Львові через Zoom учасників із різних куточків світу: Ватикану, Німеччини, США, України, Греції та Франції. У першій частині семінару роздумували про екологічну кризу і чи є вона виявом “знаків часу” для Церкви, про глобалізацію і турботу про сотворіння. Обговорили богословську основу екобогослов’я та християнську компетенцію. Дискутували і про роль Церкви у плеканні інтегральної або цілісної екології: від екологічної керигми до екологічної дияконії.
У другій — спікери роздумували про екологічну культуру в Церкві і релігійні основи екологічного мислення, обговорили спільне послання Вселенського Патріарха Варфоломія та Папи Франциска. Також представили засади Cоціального вчення Католицької Церкви в контексті екологічної кризи і глобалізації, висловили думки стосовно Євангелії Сотворіння.
Президент Інституту екуменічних студій УКУ отець-доктор Іван Дацько зауважив, що такий семінар є предтечею єднання. «Екуменізм – це шукання Бога, шукання Христа. Адже Христос лишив нам заповіт “щоб усі були одно”. Церква, на жаль, розірвала хітон своєї єдності. Сьогодні ми є свідками єднання, яке, дай Боже, закінчиться сопристям Церков. Наш семінар УХАТ є предтечею цього. Цей Екуменічний соціальний тиждень ми присвятили енцикліці «Laudato Si», — звернувся з подякою всім учасникам ЕСТу отець Іван Дацько.
Учасників семінару привітав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук, який розпочав захід з молитви і виступив з короткою промовою.
“Питання екології – це завдання кожного: чи віруючий, чи ні – просто не може сказати, що питання бережного ставлення до довкілля не є його особистою справою, – зазначив Блаженніший. – В умовах пандемії відчуваємо, наскільки крик Землі стає гучнішим, тому, як каже Христос: «Хто має вуха, нехай слухає».
Посилаючись на слова Папи Франциска у енцикліці “Laudato si” Блаженніший говорить, що життя – це мистецтво зустрічатися і кожна зустріч повинна будувати культуру, яка проникає в життя людей і заторкає їхні глибокі переконання. “Я б хотів, щоб дискусія посприяла заснуванню нової екологічної культури, – заохочував учасників Блаженніший Святослав Шевчук , – щоб ми започаткували певні процеси співпраці, зустрічі, діалогу, будівництва нової культури, яка допоможе сучасній людині перейнятися ідеєю інтегральної екології та сталого розвитку”.
Місце людини у творінні
“Бог сотворив природу і людину у природному середовищі. Це не сталося випадково — наші хромосоми були задумані з Божої любові”, — говорить кардинал Пітер Тарксон, префект Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові, Ватикан. — “Людина має повноту всього творіння і відрізняється від решти творіння тим, що створена на подобу Божу, у Книзі Буття, коли Бог представляв Адама, то довірив людині співгосподарювати над творінням: обов’язком людини є опікуватися Божим садом. Однак людина не покликана царювати в сенсі зловживання, бо не є саморефлексивним царем творіння, а носить в собі Божий подих”.
Що ж до Нового Завіту, кардинал зауважує, що Слово було Бог, і все заіснувало через Нього, і Він тісно пов'язаний через творіння з людиною: “Бог-Логос простягає руку до людини, щоб налагодити діалог між Богом і людиною”.
Натомість, зараз “все, що створено негідними вчинками людини призвело до екологічної кризи, і тому Папа Франциск закликає нас із співчуттям відреагувати на неї; ми не можемо бути байдужими до долі цих крихких частин творіння, — говорить кардинал Пітер Тарксон. — Божа любов є в центрі людського серця, коли вона прославляє творіння. Наше покликання є відновлювати той стосунок між людиною і Богом, який був від початку задуманий”, — зазначив він.
Радник Вселенського Патріарха з екологічних питань отець-докторт Джон Хрисавгіс зачитав послання Патріарха Варфоломія учасникам ХІІІ Екуменічного соціального тижня. У ньому архиєрей подякував організаторам, зокрема Інституту екуменічних студій, за обрану для дискусій важливу тему екології.
Отець-доктор Джон Хрисавгіс зауважив, що люди більш охочі говорити про те, що вони створені на подобу Божу, аніж що створені із землі. Він наводить факти того, що ми знову ведемо егоїстичне життя та ігноруємо обмежені ресурси природи. “Ми вже не є пілігримами Землі, ми стали туристами”, — говорить він. Джон Хрисавгіс вважає, що ми трактуємо нашу планету як щось не людське, як щось безбожне, бо не можемо побачити в ній дар, який успадкували із небес. Поки ми не змінимо свій спосіб сприйняття світу, то будемо мати справу із симптомами, але не з причинами “хвороби”.
Отець-доктор подав три шляхи виходу з екологічної кризи: іконічне бачення природи, Літургія природи та аскеза. «Цілий світ є іконою, це двері, які відчиняють нам реальність. Те, що ікона робить з матерією, Літургія робить із часом, — зазначив о. д-р Джон Хрисавгіс. — Аскетичний спосіб – це спосіб звільнення. Ціль аскетизму у поміркованості. Без аскетизму жоден з нас не може стати автентичною людиною».
Як добрий приклад рефлексії над темою людини у середовищі наводить екокруїзи, що часто проводилися Патріархом Варфоломієм для політиків, підприємців та людей доброї волі.
Чи є екологічна криза знаком часу для Церкви?
Богословський діагноз екосоціальної кризи навів німецький католицький богослов і професор соціально-суспільної етики в Університеті Людвіга-Максиміліана в Мюнхені д-р Маркус Фогт. Він зазначив, що згідно із тлумаченням слово “криза”, яке при зародженні мало також значення “вирішувати”, — це не є обов'язково чимось поганим, а радше ситуацією для прийняття рішень, що можуть призвести зміни. Феномен, який їх стимулює і пропонує свободу, в якій людина може позбутися рамок, він називає знаком часу.
“Історія вважається діалогом між Богом і Церквою у той час, як Церква здійснює свою подорож крізь час, — говорить д-р Маркус Фогт. — Знаки часу показують, як Дух діє в історії. Намагаючись інтерпретувати їх, Церква обирає стратегію”.
Богослов говорить, що знаки часу є Божим кайросом, або правильним моментом, в якому дія Святого Духа проявляється в повноті. Вони стосуються всього людства та надають форми певній епосі, і тому конфлікту, який у ній виявляється. Знаки часу виявляють складнощі людського існування і певну тугу за Божим спасенним втручанням. Однак вони не є історичними фактами, а швидше тими змінами, які відбуваються у свідомості людини — її прокидання і готовность до нових способів мислення.
“Сама по собі екологічна криза не є знаком часу, поки Церква і суспільство не досвідчать Бога в цій кризі”, — зазначив богослов. На його думку, Бог проявляє себе не у досконалості, а радше у своєму відкупленому творінні, яке поламане і стогне. “Екологічна криза є однією з проявів Одкровення в наш час. Кожен, хто чує крик покаліченого творіння, у якому щодня розпинається космічний Христос, не шукатиме відкуплення поза реальністю тварного світу, а лише з Ним і у Ньому”, — підсумував він.
Екологічне навернення
Про глобальне екологічне навернення, яке починається із навернення серця до Бога і має виявлятися у переміні свідомості та особистої відповідальності, говорив д-р Володимир Шеремета, голова Бюро з питань екології Української Греко-Католицької Церкви. На його думку, особлива компетенція у такому наверненні належить Церкві, яка має цьому сприяти. Але їй часто бракує системного підходу в екологічному служінні.
“Як зауважує в енцикліці Папа Франциск, перед нами великий духовний та освітній виклик, який передбачає тривалий процес відновлення, до якого покликана долучитися Христова Церква, — говорить пан Володимир Шеремета і додає, — Мова не йде про данину моді чи необхідність посприяти владі, якщо та не справляється із своїми екологічними обов'язками, а про фундаментальну складову життєдіяльності Церкви і християнської віри”.
Розповідаючи про екологічне служіння УГКЦ, називає участь у консультативному процесі Ради Єпископських Конференцій Європи щодо відповідальності за створіння в Європі в 1999-2004 роках. На них, зокрема, було зроблено висновок, що відповідальність за створіння не є чимось другорядним, а повинне стати одним із пріоритетів нової євангелізації, тобто сприянню служінню для зустрічі сучасної людини з Христом у контексті соціально-екологічних викликів сьогодення. Наслідком рекомендацій Конференцій і було створення екологічне бюро УГКЦ, що має на меті формування християнської екологічної культури і свідомості у суспільстві через освітню діяльність та практичні ініціативи.
Друга частина семінару розпочалась із привітань президента УКУ митрополита Бориса Гудзяка і єпископа Львівського і Галицького УПЦ МП Філарета.
“Який гарний букет, який гарний фестиваль людей, які натхненні Євангелієм, ви звели в час соціальних розламів. «Ми усі браття» — (говорить, ред.) нова енцикліка папи. Ми повинні турбуватися про природу. Нехай цей ЕСТ змушує нас посвячуватися, нехай він дасть нам ентузіазму, щоб ми були носіями Доброї Новини для світу, для людей. Для мене Екуменічний соціальний тиждень завжди був уприсутненням Царства Божого”, — привітав учасників митрополит Борис Гудзяк.
“Гріхопадіння не позбавило Адама і його нащадків обов’язку доглядати за землею. Саме християнські Церкви були біля витоків екологічного руху, — зазначив владика Філарет. — Відповіді на численні кризи людського середовища містяться в душі людини. Взаємозв’язок антропології та екології видно тепер, коли світ переживає 2 кризи – духовну і екологічну. Все починається всередині нас. Наше прагнення перетворити світ – це прагнення духа й душі”.
Земля — наша мати
Фабіен Револ, доктор Католицького університету у Ліоні, зауважує, що екологічна криза стосується небезпеки буття всього людства. Він зауважує, що Понтифік у своїй енцикліці називає Землю матір’ю та сестрою, тобто наче олюднює її і робить живою. Він також зауважив, що бути із пороху — це не деградація людини, це природно. “Голос Землі, страждання і крик повинні бути перекладені на слова і дискурс, — говорить він. — Голос волання людей тісно пов'язаний з голосом волання Землі».
На думку доктора, ставлення до природи без поваги означає неповагу до Творця. “Все створіння стогне, як у болях дітонародження. Проблема в тому, що саме людська дія спричиняє ці страждання, — говорить він. — Земля, на яку накладені тягарі, є найбільш покаліченою, нужденною. Планета змушує нас почути і змінитися. Крик Землі і крик бідних людей – це один і той самий крик. Крик Землі є ще одним нагадуванням нам, до чого покликана людина. Чи можемо ми прийти до усвідомлення цього?”.
Зміна спільної екологічної культури у Церкві
Тему екологічної культури в Церкві і релігійні основи екологічного мислення розвинув на семінарі о. Георгій Коваленко, ректор Відкритого Православного Університету Св. Софії-Премудрості. На його думку, екологія є стимулом для розвитку богословської думки, можливістю переосмислити, для чого є Церква, яким є сенс аскези.
“Релігійне життя і релігійна діяльність – це боголюдський процес”, — говорить він. Отець Георгій стверджує, що Церква з певністю є носієм певного типу екологічної культури: “Наприклад, коли ми освячуємо воду – це можливість говорити про екологію. Можливо, людям на Зелені свята варто садити дерева, і це питання культури проведення релігійного дня. Святкування Дня Хрещення України-Руси – привід турбуватися про воду, про річки”. Щодо будівництва храмів, то він звертає увагу на позицію апостола Павла, який сказав, що Бог живе в нерукотворних храмах. “Можливо, колись будемо будувати храми з вторинних матеріалів, і це не буде нечистим, — говорить він і додає, — можливо, нам потрібна ця “священна переробка””.
Марія Сереті, докторантка Університету Арістотеля в Салоніках, Греція, підкреслює важливість спільної згоди, якої досягли Вселенський Патріарх Варфоломій і Папа Франциск. На її думку, цим вони поширюють надію на можливу еклезіальну єдність: “Сьогодні вперше в історії є світовий консенсус щодо того, що соціальні кризи є пов’язані з екологічними, є певне пробудження нашої відповідальності”. Вона говорить, що через спільне послання вони відновлюють християнське вчення про питання охорони довкілля. Марія Сереті також погоджується із думкою, що екологія має бути інтегральною, тобто такою, що поєднує багато сфер людської дійсності.
Ми - частина Землі
Про «Inter maximum et minimum: принципи Соціального вчення Католицької Церкви в контексті екологічної кризи і глобалізації» розповів директор ГО «Центр екобогослов’я та сталого розвитку» о. д-р Олег Кіндій. «Мaximum et minimum – як крайні точки буття. Якщо щось відбувається на макрокосмосі, то воно неодмінно впливає на мікрокосмос. Тепер людина, мікрокосмос, з її апетитами життя, впливає на макрокосмос, — говорить отець. — Духовна перспектива є невід’ємною складовою дискусії про навколишнє середовище. Найбідніші є найбільше непропорційно заторкнуті змінами клімату. Церква ставить питання збереження природи в центр своєї турботи, не маргіналізує екологічну тематику”.
Отець-доктор виокремив чотири принципи Соціальної доктрини Католицької Церкви: спільне благо (спільний дім, де всім комфортно), субсидіарність (надає уваги місцевим громадам), солідарність (ми не просто маємо сидіти в локальних мережах, а простягати руку одні одним), принцип уваги до найбільш незахищеного.
Кіндій звертається до заклику Папи Франциска до навернення серця та його зміни серця. “Якщо ми не визнаємо, що чинимо екологічний гріх, то наші зовнішні косметичні зміни не матимуть великих наслідків, — говорить він, — ми не просто господарі на цій Землі, ми є її частиною”.
“Ми повинні плекати дружбу. Ми мусимо творити послідовність у праці Екуменічних соціальних тижнів і УХАТу. Люди мають бачити, що ми можемо богослужити разом. Не біймося обмінюватися професорами і студентами”, — запропонував президент Інституту екуменічних студій о. Іван Дацько.
Довідка. Українське християнське академічне товариство (УХАТ) було засноване в 2005 році Інститутом екуменічних студій Українського Католицького Університету (м. Львів) та Центром європейських гуманітарних досліджень НаУКМА (м. Київ).
УХАТ є відкритим для науковців усіх представлених в Україні християнських традицій. Товариство покликане до роздумів над призначенням Київської Церкви. Самобутність Київської Церкви полягає у збереженні живої традиції, незважаючи на болісні історичні обставини та на конфесійні поділи модерної епохи.
Членство у Товаристві є відкритим для всіх людей доброї волі, які мають академічний рівень та публікації, активно заангажовані в церковне життя конфесії, до якої вони належать.
