Успенській вежі 20 років
Мало хто сьогодні пам’ятає, що «Успенська вежа» мала старшу сестру на ім’я «Відродження». Ця перша братська газета готувалася підпільно, друкувалася в Прибалтиці, і після доставки до Львова розповсюджувалася у парафіях відродженої Української Автокефальної Православної Церкви та осередках Братства святого апостола Андрія Первозваного впродовж 1990 року. Головним редактором був Святослав Ярема.
Минає 20 років з того часу, коли перший номер газети «Успенська вежа» вийшов у світ, і впродовж двох десятиліть з року в рік вона несе своїм читачам Слово Боже, інформацію про життя Церкви та Братства. Це звичайне чудо. Ні, чудо не в тому, що власне сама газета чудова, а в тому що вона щомісяця виходить з-під друкарського верстата. За всіма законами менеджменту і маркетингу, видання газети мало би припинитися ще у кризовому 1992 році. Але всупереч всім законам економіки газета друкується, щоразу міняючись зовнішньо і змістовно. Як говорить преподобний Андрій Критський: «Де Бог хоче, там закони природи відступають». ( 4 пісня канону)
Мало хто сьогодні пам’ятає, що «Успенська вежа» мала старшу сестру на ім’я «Відродження». Ця перша братська газета готувалася підпільно, друкувалася в Прибалтиці, і після доставки до Львова розповсюджувалася у парафіях відродженої Української Автокефальної Православної Церкви та осередках Братства святого апостола Андрія Первозваного впродовж 1990 року. Головним редактором був Святослав Ярема.
Після виборів у березні 1990 року до Верховної ради УРСР та місцевих рад Комуністична партія втратила монополію на друковані засоби масової інформації. В 1991 році стало можливим друкувати братську газету в Україні, і навіть зареєструвати її, як легальне друковане видання. Щоб підкреслити свій зв'язок із стародавнім Успенським Ставропігійським Братством, газета отримала назву «Успенська вежа», на честь найвищої споруди середньовічного Львова – дзвіниці Успенської церкви. Перше число «Успенської вежі» вийшло друком у Львові в березні 1991 року, а її редактором став Роман Мисаковець. З перших днів свого існування газета була змушена боротися за виживання в умовах дикого капіталізму та первинного накопичення капіталу. Зростання цін на газетний папір, що виготовлявся тоді виключно у Росії, вартість друку, - все це доводилося долати управі Братства і редакції аби тільки не згасити вогник друкованого слова у середовищі православних парафій УАПЦ.
В 1992 році до роботи в редакції взялася нова молода команда під керівництвом тоді ще студента Львівського державного університете імені Івана Франка – Андрія Юраша (сьогодні викладача, доцента ЛНУ). 1992 рік був переломним у житті УАПЦ – у червні Президент Леонід Кравчук інспірував створення на основі Статуту УАПЦ нової релігійної організації – УПЦ Київський Патріархат. УАПЦ була позбавлена юридичних прав, Патріарха Мстислава не допускали до виконання першосвятительських повноважень, не давали змоги владиці оселитися у Києві. Через розходження Андрія Юраша із управою Братства у поглядах на церковне життя, до роботи у редакції «Успенської вежі» повернувся Роман Мисаковець. Тепер до економічних труднощів додався ще й політичний тиск. Боячись накликати на себе гнів владоможців, друкарні відмовлялися друкувати братську газету або ж виставляли такі розцінки за друк, аби ми самі відмовилися від співпраці з ними і не турбували їх у майбутньому.
Восени 1995 року Марія Горбаль, фаховий редактор, запропонувала управі Братства спробувати свої сили у редагуванні газети. Оскільки п. Марія працювала на державній роботі, то газета виходила під її літературним псевдонімом – Марія Залізняк. Новий редактор зорганізувала роботу таким чином, щоб задіяти знання і вміння ширшого кола братчиків. Газету цього періоду можна назвати направду братською – кожен міг себе проявити на різних ділянках роботи – підборі матеріалів, написанні статей, коректурі, розповсюдженні, тощо. Зміни у редакції співпали із змінами у житті УАПЦ: Патріарх Димитрій призначив керуючим справами УАПЦ архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря Ісіченка, на Львівську єпархію у 1996 році було висвячено владику Макарія Малетича, в 1997 році відбувся ІІІ Помісний собор УАПЦ. Всі ці церковні заходи було би провести набагато важче і складніше, якби не було регулярного друкованого органу, котрий би інформував широкий загал духовенства і мирян про життя УАПЦ.
Наприкінці 1997 р. Укрпошта, сама того не відаючи, зробила несподіваний подарунок редакції та Братству. В 1997 році газету було перереєстровано як всеукраїнське видання і внесено до всеукраїнського каталогу передплати. Керівництво Укрпошти вимагало від листонош виконання плану передплати. Річна передплата на «Успенську вежу « коштувала 2 гривні 87 копійок і була найдешевшою в Україні. Тож Братство отримало подарунок від Укрпошти у вигляді тиражу понад 30 тисяч примірників, що спричинило створення штату редакції на постійній основі, адже доти газета готувалася виключно на громадських засадах. Тоді ж було придбано перший комп’ютер для редакції, що в той час було великою розкішшю.
Нове тисячоліття знову принесло зміни у роботу редакції. Марія Залізняк звільнилася з редакції, тож довелося терміново шукати нового редактора. Спершу редагував газету випускник Львівської духовної семінарії Павло Шиприкевич, а згодом о. Йосип Богдан. Брак філологічної та журналістської освіти цих редакторів дався взнаки, тож в 2006 році до роботи в редакції було запрошено Олега Пендерецького, котрий в 1991-1995 рр. працював відповідальним секретарем в редакції «Успенської вежі». Поступово, дуже повільно почав відновлюватися тираж газети, завдяки Юрію Федіву розширилася мережа передплатників братської газети на всю територію України.
На початку 90-х років, по приїзді Патріарха Мстислава до України, на запитання одного із журналістів, чим вони там займаються в Америці, владика Мстислав вийнявши примірник «Українського православного слова», сказав: «Ось це є свідчення нашого існування і нашої праці у вільному світі». Тож братчики, пам’ятаючи слова повік незабутнього Патріарха, попри всі труднощі намагаються підтримати свою газету і сьогодні, як свідчення апостольського служіння мирян у сучасному світі.
Тарас ДМИТРИК
