До роздумів про смисл нашого життя перед лицем  смерті спонукає празник Успіння Пресвятої Богородиці, який ми відзначали у вівторок 28 серпня, а повне завершення цього святкування, згідно Церковного Уставу, буде в кінці посвяття – 5 вересня.

Успіння з церковно-слов’янської означає сон. А сон – це і є образ смерті. Під час цього особливого стану людина не контролює себе, своє  місце перебування,  будь-які небезпеки, не переживає ні смутку,   ні  тривоги чи радості і т. д. Часто і все життя людини називають сном. Та й справді, в останні хвилини перед смертю чи не у всіх виникає  запитання: чи це все було насправді було так зване земне життя? Бо безповоротно все пройшло і минулося, як день вчорашній і чим було земне життя?  Адже, як стверджують учені, стосовно космічного  часу і 100 років життя людини – це всього  дві миті. А стосовно вічності?  То про що і про яке цінне, важливе і велике можна говорити, коли все закінчується смертю, тобто безповоротнім зникненням на віки вічні?! Більше того, останніми роками все частіше звучать застереження науковців про спішне наближення кінця вcього людства. На підтвердження наводять факти катастрофічного зменшення на всій планеті кількості питної води, екологічні проблеми -  наступу пустель, танення льодовиків, знищення лісів, зникнення багатьох видів тваринного та рослинного світу, різкі зміни клімату і т. д. До прикладу, за підрахунками продовольчої та сільськогосподарської організації при ООН( про що 26 червня цього року повідомляли різні інтернет- видання),  через 17 років на Землі  зникнуть бджоли. Нині у США загинуло вже 90 відсотків «божих мух» і 80 - домашньої. У Європі і на всій планеті ситуація не краща. А хто тоді буде запилювати  рослини? Тому науковці відкрито заявляють, що зі зникненням бджіл, зникнуть і фрукти. А як передбачав ще  Альберт Ейнштейн, після зникнення бджіл людство існуватиме  всього 4 роки.   І в усьому виною є, звичайно, діяльність людини. Адже головною причиною зникнення бджіл та й багатьох інших комах є використання  пестицидів, виробники яких мають великі доходи. І це веде до катастрофи…

На цьому тлі смішними і цілком безглуздими видаються намагання «сильних світу»  цього здобути якнайбільше матеріальних благ,  якнайвищі  посади і славу, щоб безтурботно жити в повному достатку та комфорті… До теми напрошується відома притча Спасителя про безумного багатія, яку варто навести.

Отже, жив-поживав один багатий чоловік ( ним міг би бути й наш сучасник - успішний бізнесмен, відомий митець, актор, співак, спортсмен, великий урядовець, який  у різних країнах мав будинки, квартири, дачі, дорогі автомобілі, літаки, відпочинкові комплекси, охорону, прислугу і т. д., відпочивав на дорогих курортах, харчувався екологічно чистими продуктами, був під постійним пильним оком найкращих лікарів, тому ніколи не хворів, нічим не переймався і не хвилювався. У щасті й достатку він прожив  до глибокої старості. Але всьому приходить кінець. Настав він і до цього багатія. Минуле життя було тільки спомином, який  зовсім не тішив. Його хвилювало і мучило питання: а що буде далі?! Думка про своє тіло, яке він так любив і для якого нічого не жалів, ні на хвилину не давала  спокою. «І оце все? І піде моє тіло в землю і стане землею? А куди подінеться все, що я надбав, і всі радощі мого життя? Так, я все залишаю своїм дітям та онукам. Але ж з часом і вони помруть. Страшно про це думати. Для чого тоді це все?».

Приблизно такими виглядають і сучасні багатії. Звичайно, є серед них такі, що нібито вірять у Бога, іноді відвідують храми на які жертвують великі суми грошей і навіть моляться, та, найімовірніше,  за всілякі земні успіхи. Але це таке далеке від тієї глибини науки Спасителя, яка все земне ставить на другий план, а небесне, непроминающе, вічне – на перший. «Шукайте найперше Царство Небесне, а все інше додасться вам», - закликав і нині закликає Своїх послідовників Христос. Він відкрив, що наше земне життя не закінчується смертю тіла, а триває в потойбічному світі, і тільки це єдине осмислює  коротеньку земну мандрівку, як час приготування до вічності, і це є найдорожчим,  найважливішим. Так, наше «я» незнищенне. Ми навіть відчуваємо, що після смерті нашого тіла не перестанемо існувати, тому  не можемо собі сказати: «Мене вже ніколи не буде». Цього не дозволяє нам  наш внутрішній голос.

А вшановуючи Пресвяту Богородицю, зважаючи на ЇЇ святе життя і Успіння, змагаймо до боротьби з гріхом, зі звабами світу цього, з пристрастями і демонами, щоби, очистивши своє серце, ми зустріли останню хвилину свого земного життя, як радісний перехід до  Небесного Царства.