Як колишній член синодальної Комісії Партикулярного Права УГКЦ запропонував, щоб в Партикулярному праві УГКЦ ввести юридичну фігуру «прототронія». Пропозиція озвучена головою Комісії, Єпископом Софроном, була прийнята Синодом Єпископів. Це було природнім рішенням, бо так і називався в Київській Церкві адміністратор, який при опорожненні первопрестолу, провадив щоденними справами Церкви, скликував виборчий Архієрейський собор та на ньому головував.

Звідси ми маємо 4 канон Партикулярного Права УГКЦ, який звучить: «На Синоді Єпископів, що скликаний для обрання Патріарха-Верховного архієпископа, головує прототроній – єпархіальний єпископ найстаршої єпархії на території патріаршої-верховноархиєпископської Церкви».

Важливо зазначити, що особа прототронія була відомою заздалегідь. Такий привілей століттями був наданий правлячому архієреєві Володимирському і Берестейському. Така роль була на стільки усвідомленою, що згаданий єпископ підписувався як «прототроній» на різних документах. Це не випадково, бо особа прототронія виступала як стабільна юридична постать, яка запевняла спокійне і мирне існування Київської митрополії в часі опорожнення верховного престолу. Така важливість прототронія також зв’язана із визначенням ролі самої згаданої єпархії, яка входить до юрисдикції Київської митрополії.

Така правнича ланка є частиною стабільності в домобудівництві Церкви, бо вона скріпляє її внутрішню єдність і окрему ідентичність та вказує на здатність самостійно вирішувати делікатні моменти передавання влади на найвищих своїх щаблях. Щоб інакше це сказати – не потрібно патріашого (царгородського) чи апостольського (римського) адміністратора, щоб «зовнішними» авторитетами регулювати передачу верховної влади Київської митрополії, а ця Церква має свій автоматичний, інституційний механізм налагоджений для цього. Це доказ дозрілості, коли можна полагодити свої проблеми своїми силами. Ще треба додати, що не тільки існує такий юридичний інструмент, але він спрацьовує. Тут можна подати приклад Римської Церкви, в якій теж є подібна стала юридична особа – це «кардинал камерленг Святої Римської Церкви» (камерлінгус з латинської мови означає келійник). Це дуже шанована постать, яка так і підписується.

Така думка про внесення інституції прототронія в Партикулярне Право УГКЦ – це плід моєї докторської дисертації про юридичну фігуру єпископа Київської Церкви, що вийшла друком українською мовою 2000 р. у Львові під заголовком «Єпископ Київської Церкви». Хочу зазначити, що великим моїм задоволенням є нині, що вперше в новій історії Київської Церкви (правда тій частині, що в сопричасті з Римською і називається УГКЦ), повернені старовинні київські звичаї само-адміністрації в часи зміни в найвищій її ієрархічній структурі.

Правда, коли я писав працю, і думав про сьогодення, то верховною архиєпархією був Львів, а Київ був не обсаджений, і Перемиська єпархія належала до канонічної території УГКЦ, так що саме її архієрею мала належати честь служити прототронієм. А тоді коли Синод Єпископів УГКЦ прийняв згаданий канон 4 ПП УГКЦ, то оскільки Перемишль був вже нефортунно вийнятий із території, то найстаршою єпархією ставала Івано-Франківська. А вже після повернення осідку предстоятеля Церкви із Львова до Києва, прототронієм став із уряду архієпископ Львівський. Це нещодавно ще раз визнав Синод Єпископів УГКЦ.

В своїй праці я давав такий короткий опис «прототронія»: «Перший єписоком між суфраганами архієпископа-митрополита певної церковної провінції, перший між рівними. Після смерти голови митрополії прототроній повинен скликати й очолити елекційний синод для провізії митрополичого осідка. В об’єднаній Київській Церкві цей титул пов’язаний з Володимирською і Берестейською  єпархією». (Димид М. Єпископ Київської Церкви. – Львів: Львівська Богословська Академія – Інститут канонічного права, 2000. – с. 217).

Як заключення, уважаю важливим наголосити на три речі:

1. УГКЦ перейшла новий (хоч маленький) етап в самоутвердженні, бо у неї вже не призначені ззовні «адміністратори». Немає вже «апостольського адміністратора». Особа «адміністратора» визначається самим законом УГКЦ – канон 4 Партикулярного Права УГКЦ. Це поворот до здорових традицій приймати, затверджувати і уживати своє право.
2. Цей «адміністратор» в Київській традиції носить ім’я «прототроній». І, як глава УГКЦ носить офіційний титул «верховний архієпископ Києво-Галицький», так прототроній має офіційно носити титул «прототроній Києво-Галицький». (То так само, як було наприклад із терміном до «синкел» замість «вікарій»).
3. Всюди, де це потрібно, повиннен фігурувати такий титул архиєписопа Ігора – «Архиєпископ Львівський, прототроній Києво-Галицький».