“В кожній людині є образ Божий, треба вміти його побачити”: у Львові презентували книжку про Спільноту “Емаус-Оселя”

“На початку 2000-х молода львівська художниця Олеся Саноцька потрапляє у середовище людей, які залежні від алкоголю, не мають дому та доброго оточення. Вона вирішує розділити з ними своє життя та створити унікальну спільноту — місце, де вони віднайдуть дім, дружбу та підтримку”, — йдеться в анотації до книжки.

Так, у 2003 році, у Львові постала “Оселя”, Спільнота взаємодопомоги. Її творці, працівники та учасники вважають своєю місією допомагати безпритульним людям віднайти свою гідність у Спільноті, а відтак у суспільстві.

Заснування “Оселі”, історії людей, які нею “жили” та творили її (і продовжують далі), проблематика соціально важливої теми та пам’ять про тих, кого не стало завчасно – про усе це книжка “Тепер ми стоїмо разом”.

З перших митей перебування на події, в затишному просторі Американського Дому у Львові, було зрозуміло, що тут зібралися в основному знайомі між собою люди, які об'єднані спільними цінностями і спільною метою. Усі вони прийшли січневого вечора на літературний дебют Мар’яни Сохи, презентацію роману “Тепер ми стоїмо разом. Книги про “Оселю” та її мешканців”.

Героями твору є учасники спільноти. Люди, які переживши особисті трагедії та зазнавши життя на вулиці, знайомляться з “Оселею” і залишаються у ній. Жителі, працівники спільноти цього вечора також присутні на презентації книжки, сторінки якої відтепер зберігають їхні життєві історії.

Розповідаючи про ідею написання роману, авторка каже, що: “для цього треба повернутися у минуле”. 19 років свого життя Мар’яна Соха присвятила “Оселі” — спочатку як волонтер, потім як працівник, тепер як член Ради громадської організації. Після її від’їзду до Америки та смерті засновниці організації Олесі Саноцької постало питання того, чи існуватиме “Оселя” надалі. “Я тоді думала про те, що якщо не буде організації, то взагалі не залишиться її історії – все буде так, ніби “Оселі” ніколи не було. Бо людина, яка могла це розповісти, померла… Мене турбувало, що історія початку роботи забувалася, а мені дуже хотілося її зберегти. Тому я вирішила, поки ще живуть люди, які починали і пам'ятають, зібрати свідчення і записати це”.

“В історії лишається те, що написано. Звичайно над тим можна дискутувати, але писати все таки важливо і потрібно на певні теми”, — зауважив владика Венедикт, єпископ Чиказький УГКЦ, запрошений гість і давній приятель “Оселі”. “Книжка читається легко і захоплююче. Вона показує світ бездомних, дає пізнати і зрозуміти світ соціально незахищених людей. І він тоді вже не такий є страшний, бо стає більш знайомий”.

Справді, другою мотивацією до творення книги, за словами авторки, було бажання написати про життя безпритульних. “Оселя” завжди працювала не лише з бездомним людьми, але й з громадою, пояснюючи суспільству важливість допомоги людям, які опинились на вулиці, а також потребу інтегрувати їх у соціум. “Тому ця книга є також способом продовжити цю роботу, розмову з громадою”, — зазначає Мар’яна Соха.

“І книга, ця історія, вже живе своїм життям. І вже робить цю свою роботу”, — каже Наталя Саноцька, виконавча директорка ЛМГО Спільнота взаємодопомоги “Оселя”, сестра засновниці Олесі Саноцької.

А редакторка книги, відома українська письменниця Галина Пагутяк, розповідаючи про свою роботу з текстом, зазначає: “Найбільша цінність цієї книги — прикладна. Якщо я зустріну бездомну людину — знатиму, що їй сказати. І як допомогти”.

Розповідаючи про життя “Оселі” зараз, Наталя Саноцька каже: “Команда Спільноти зуміла зберегти свою місію і ті цінності, на яких була започаткована. І вони стоять так міцно, що зовнішні виклики — ковід, смерть Олесі та війна — не змінили глобально організації та структури її роботи”.

Олег Фешовець, директор видавництва “Астролябія”, у якому вийшла друком ця та попередня книжки про “Оселю”, поділився думкою про суспільне ставлення до бездомних. За його словами, хтось зіштовхуючись з безпритульністю, фальшивить і ховається від неї, а хтось починає глибоко її переживати.

Саме такими є творці, члени, волонтери і працівники “Емаус-Оселі”.

Роман “Тепер ми стоїмо разом” є живою пам’яттю про тих, кого вже немає – людей, які завчасу відійшли, бо не мали дому. Але також пам’яттю про засновницю “Оселі”, Олесю Саноцьку. “Вона завжди залишалася спокійною. І завжди бачила в людині щось, що не бачили інші”, — ділиться Наталя Саноцька. — “Вона казала: в кожній людині є образ Божий. І треба вміти його побачити”.

Відтепер історія засновниці Спільноти і плоду її старань – “Оселі” житиме на сторінках роману, захоплюючи, розчулюючи та надихаючи читачів продовжувати робити справу життя Олесі Саноцької – служити іншим.

“Олеся ніколи не говорила, що вона займається благодійністю, натомість казала, що розділяє своє життя зі зневіреними людьми. Вона любила людей, про яких кажуть, що вони не даються любити. Неважко мати співчуття до хворих діток, стареньких бабусь, чи навіть безпритульних песиків, бо ці почуття — природні. Важче відчувати приязнь до людини, яка замкнулася у собі та відкидає благородні наміри її порятувати чи яка поводиться так, наче не заслуговує на допомогу. Олеся переконувала всіх, що люди, які пережили багато поразок і трагедій, часто є озлобленими і замкненими не тому, що мають прикру вдачу, а тому що їхні серця зачерствіли, щоб не відчувати болю, і водночас закрилися до любові і добра”, — читаємо у книжці.

Придбати книгу можна за посиланням на сайті видавництва. Кошти від продажу цієї книги спрямовуються на потреби людей без дому.