Василь Костицький: ВРЦіРО стала потужним важелем у вирішенні державних питань
Нещодавно на державному рівні намагалися ліквідувати діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, головою якої є Василь Костицький. Завдяки активній реакції Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) ця ініціатива не вдалася, чого, наприклад, не сталося із «проштовхуванням» депутатами мовного закону. Про «мовну біль» та деякі законодавчі ініціативи у сфері релігійного життя — у розмові з доктором юридичних наук, професором Василем Костицьким.
- Василю Васильовичу, з Вашої точки зору, чому попри активні протести громадськості, в тому числі релігійної, та вибухову реакцію преси, мовний закон таки «проштовхнули»?
- Фактично прийняття цього законопроекту означає, що там, де проживає мінімум 10% російськомовного населення (майже половина областей України), російська мова стане другою державною, що суперечить конституційним нормам. У прийнятті цього законопроекту багато хто бачить тільки політичний бік, мовляв, більшість у черговий раз обіграла опозицію. Але насправді це свідчення того, що український парламентаризм переживає серйозну кризу. Говорю про це як один із авторів проекту Конституції України, прийнятої у 1996 році. Мовний закон, ухвалений на сесії Верховної Ради, за своїм змістом порушує 10-ту статтю Конституції, яка чітко свідчить, що державною мовою є українська. Крім того, його просунуто із порушенням процедури. Хоча Основний закон (ст. 92 п. 4) захищає і гарантує можливість використання російської і інших мов національних меншин, але не в якості державних.
- Як Ви гадаєте, парламентська криза може призвести до якогось наступу на релігійну сферу?
- Скандальна ситуація щодо мовної політики – тільки одна із ланок ланцюжка подій, що дестабілізують конституційний лад. За Конституцією, зміни ладу в Україні можуть бути впроваджені лише за згодою українського народу (через референдум). Схожий сценарій спостерігався зі спробами внести на розгляд Верховної Ради проект закону, що передбачав зміну процедури і особливостей реєстрації релігійних організацій. Благо, це не вдалося. В Україні 36500 релігійних організацій, і усім їм треба було б проходити перереєстрацією, до того ж подвійну. Тільки уявіть, до чого це призвело б…
- Дестабілізувало б релігійну діяльність?
- Дестабілізувало б суспільне життя загалом. При перереєстрації неодмінно виникли б якісь неузгодженості, чвари… Тому дуже добре, що церкви своєчасно, разом з Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі стали в оборону. Ми провели кілька консультацій з депутатами, представником Президента у Верховній Раді і домоглися того, що ці положення були зняті. Мені дуже прикро, що не було такого ж потужного захисту у справі з мовним питанням.
- Щодо релігії: які, на Вашу думку, пріоритетні завдання повинна ставити перед собою церква сьогодні?
- Я вдячний церкві за те, що в Україні на сьогодні є міжконфесійний мир і злагода. Попри те, що майже щомісяця ми спостерігаємо спроби політиків розірвати цю унікальну суспільну злагоду, якою захоплені у Європі і США. Це ж недарма представників ВРЦіРО запрошують то в Брюссель на розмову з керівництвом Євросоюзу, то до США, або ж запрошує на зустріч Папа Римський! Це свідчення того, що на чолі українських церков стоять не лише патріоти та високі духовні лідери, а громадяни, які відчувають політичний пульс. І уже було багато випадків, коли саме завдяки впливу Всеукраїнської ради Церков вирішувалися питання державного значення. До прикладу, Церкви виступили проти ліквідації Національної комісії України з питань захисту суспільної моралі, мета якої – перешкоджати всім, хто дозволяє собі зневажати людину за релігійною ознакою, поширює порнографію, просуває культ насильства і жорстокості — усім, хто руйнує нашу молодь, розбещуючи її свідомість. Ми заважаємо деяким людям заробляти на цьому гроші, тому вони фінансують кампанію, спрямовану на ліквідацію комісії. І якби не принципова позиція ВРЦіРО, серед яких, до речі, й Церква християн віри євангельської, то їм би це вдалося. Уявіть собі таку феноменальну річ: у першому читанні у ВР проект закону про ліквідацію нашої комісії набирає 272 голоси, а в другому, після того як Церкви виступили на нашу підтримку, тільки 12.
- Який внесок, на Вашу думку, у зростання української державності роблять протестантські конфесії, наприклад, п’ятидесятницька церква, на Всеукраїнському молодіжному з’їзді котрої (Малин, 5-12 липня) Ви були гостем? Як Ви оцінюєте її соціальну роботу?
- Я завжди почуваюся своїм серед п’ятидесятників, хоч і належу до іншої конфесії. Разом молюся і співпереживаю тим справам, якими займається церква. Церква активна у вихованні молодого покоління. Коли я потрапляю на Всеукраїнський з’їзд християнської молоді у Малині, переживаю свято душі. Отриманого тут запалу мені вистачає майже на рік, до нового фестивалю молоді.
Знаю, що Церква займається благодійною допомогою бідним, організувала служіння християн-лікарів для того, щоб допомагати хворим. Знаю, що будуються молитовні будинки, де люди, які втратили віру у справедливість цього світу, знаходять духовну і матеріальну підтримку. Я оцінюю на основі тої релігійної громади п’ятидесятників, яка є у моєму рідному селі. Ця церква демонструє вміння вести діалог з іншими церквами. Коли у мене померла мама, то відспівувати її прийшли греко-католики, православні і п’ятидесятники. Я був вражений до сліз. Усі ці люди з повагою ставилися до неї. Не треба ділити людей за принципом того, до якої церкви вони ходять. Це роблять ті, напевно, хто носить у душі образу на Україну або ненависть і не мають у душі Бога. Справа кожної людини, яку вона обрала дорогу до Бога і до якої церкви ходить молитися. Головне, що ми всі – у єдиній Христовій церкві. Це прекрасно.
Розмовляла Ірина Наумець
