Війна Росії в Україні: погляд німецького католика

10 березня, 11:00
Відкрита тема
Війна Росії в Україні: погляд німецького католика - фото 1

д-р Андреас-Абрагам Тієрмаєр, архимандрит

Війна в Україні також є для нас історичною поворотною точкою: вперше після Балканської війни (1991) війна настільки жорстоко наблизилася до нас географічно, культурно, політично та економічно. Це викликає велике занепокоєння і багато страхів. Ми звикли до воєн із ЗМІ і отримали «товсту шкіру»: була і є війна в Іраку, війна в Сирії, війна в Афганістані, Палестині, Африці... але ці війни та конфлікти були для нас, німців, яким дозволили пережити 75 років без війни, «далеко». Але війна так і не зникла повністю. Ми її просто вигнали! А ще ми витіснили те, що було 1953 року в НДР, 1956 року в Угорщині та 1968 року в Чехословаччині.

Зараз Європа переживає безпрецедентну з 1945 року загарбницьку війну. Росія веде війну проти європейської країни: Путін заперечує незалежне право України на існування, посилає танки в сусідню нам країну і відкрито погрожує всій Європі ядерною ескалацією. Тепер прокинулась і Німеччина.

«Ліві» розчаровані, дипломати в ЄС глибоко розчаровані та злі після багатьох невдалих спроб уникнути війни. Люди розчаровані нібито миролюбними діями Кремля перед обличчям холоднокровного розрахунку Путіна та його порушення міжнародного права, яким, безсумнівно, є напад на Україну. Для Путіна важливими інструментами є обман, дезінформація, пропаганда, дискредитація опонентів і хлипке виправдання власних дій. Він з усіх людей звинувачує Україну в «жорстокому поводженні та геноциді».

Останні кілька місяців показали нам, чого варті для Путіна довіра, розуміння та домовленості. Нічого! Жодна попередня партія не мала так мало «труднощів» з Росією, особливо з Путіним, як у СДПН. Колишній канцлер Шредер (СДПН), який навіть у день нападу Путіна все ще відчував, що має говорити про помилки обох сторін, був не єдиним соціал-демократом, який перетворився на корисного ідіота Путіна. Але він, безперечно, отримує за це найбільше грошей. «Що нам до пропаганди, коли газ тече, а рубль котиться?»

Початок нової «східної політики». В Європі і особливо в Німеччині, під враженням російської загарбницької війни, сподіваюся, почнеться переосмислення та перевизначення «східної політики», особливо політики з Росією. Це мало статися не пізніше 2014 року з анексією Криму. Те саме стосується і наших Церков: їм теж потрібна нова «Ostpolitik» щодо Московського Патріархату. Московський Російський Православний Патріархат діє в Україні, в Африці, проти Константинопольського Патріарха, проти Олександрійського Патріарха, проти Грецької Православної Церкви в Греції, проти Греко-Православної Церкви на Кіпрі і не в останню чергу проти нашої Греко-Католицької Церкви в Україні проводить таку ж агресивну та колонізуючу церковну політику, як Путін у державному секторі.

Це вже не просто «Європо, прокинься!» — це ще й «Риме, прокинься!»


«Немає такого поняття, як нейтралітет. Хто нейтральний, той обирає сторону гнобителів». Якщо серйозно поставитися до цього речення Дезмонда Тутуса, то вже неможливо ні дивитися в інший бік, ані ухилятися.

Тепер політичні та церковні лідери в Європі повинні мати чітко проаналізувати російське втручання в Сирію: Путін уже зробив там «прелюдію» до своїх нинішніх дій в Україні. Сирія показує, як далеко він зайде в Україні, якщо його не зупинять якісь дії. У Сирії Кремль роками успішно відстоює власні інтереси за допомогою військової безжальності, дипломатичного тиску, нахабної брехливої ​​пропаганди та тактичної майстерності. І як тільки Росія кудись ввійде, вона там залишиться.

Оскільки Путін втрутився в Сирію в 2015 році на запрошення Дамаска, його розміщення в Сирії – на відміну від нинішньої загарбницької війни проти України – не порушує міжнародне право. Він також хотів створити таку вихідну позицію в Україні: раніше визнані території Сходу України та прохання про допомогу звідти мали на меті створити аналогічну вихідну позицію відповідно до міжнародного права для Росії. Дії Росії в Сирії є явним ігноруванням міжнародного права. Це особливо помітно у типі війни: бомбардування житлових районів, цілеспрямовані напади на лікарні, школи та ринки, а також використання запалювальних бомб, касетних боєприпасів і вакуумних бомб у цивільних районах. Незалежний агенція Airwars повідомляє про понад 23 000 мирних жителів, убитих Росією в Сирії. У Москві ж стверджують, що жодна цивільна особа не постраждала. Дії Росії в Сирії не обіцяють нічого доброго для народу України. Сподіваємося і молимося, щоб Київ не став черговим Алеппо.

Що потрібно?

1. Чіткий аналіз ситуації, в якому допускаються і власні помилкові судження.

2. Яскравий знак сили та єдності ЄС і НАТО, який виходить за рамки простої символічної політики.

3. Прохолодна спроба деескалації без демонстрації почуття моральної переваги.

4. Канали зв'язку повинні завжди залишатися відкритими.

Хто такий президент Росії Володимир Путін? Поки західні політики в Кремлі все ще просили миру, каґебіст («раз КДБ, завжди КДБ!») уже давно зважився на свій напад. Однією з дисциплін КДБ є «маскіровка», мистецтво дезінформації, яке так часто обманювало Захід.

Путінська манія величі. Путін одержимий ідеєю увійти в історію Росії як одна з великих постатей, яка знову зробила Росію великою і могутньою і надала їй повагу, яку вона заслуговує у світі. Війною проти України, яка для нього є просто «виродком історії без права на існування», Путін наближається до Сталіна. Так, він ось-ось перевершить навіть Сталіна. Узгоджене введення російських військ задокументовано з літа 2021 року, тому війна проти України планувалась давно. Російська політика мислить і діє за гаслом «Внутрішніх і зовнішніх ворогів треба нейтралізувати». Російське суспільство стало свідком сильної, чітко помітної мілітаризації. Тому, на жаль, більшість росіян досі вірить гротескній пропаганді Путіна. Меншість, яка демонструє проти його божевілля, переживає насильство і терор. Але росіяни дорого заплатять за божевілля свого президента.

Кремль і Захід. У Кремлі досі принизливо хихочуть, що Захід знову заспокоїться, як це сталося після війни в Грузії, а також після анексії Криму. Однак ці дні показують його справжнє розуміння політики. Це закон джунглів: світ належить найсильнішим, найжорстокішим. Політика захисту слабших — це лише підробка для наївних і дурних. У випадку з Путіним це включає всіх тих, хто на Заході покладається на ніжну силу морального прикладу і на перемогу розуму, включаючи нас, німців і наш уряд. Основний аргумент, який використовувався для виправдання конструктивної співпраці з Путіном, полягав у тому, що безпека може існувати лише з Росією, а не проти неї. Тільки разом з Москвою можна стримати численні конфлікти у світі. Давайте уважно розглянемо! Чи справді Кремль піклується про безпечніший і кращий світ? Перш за все, влада Москви ґрунтується на її здатності розділяти, створювати хаос і збільшувати його. Путін часто успішно шантажував Захід. Але Захід більше не міг і не збирався піддаватися новітній спробі шантажу. Путін зажадав від країн, об’єднаних в ЄС і НАТО, відмовитися від принципів державного суверенітету, територіальної цілісності та заборони насильства, що означало б самоусунення. Ці принципи підштовхнули Європу до ери миру та стабільності, яка є або була унікальною. Цієї спроби шантажу було зараз занадто. Єдність і сила, продемонстровані ЄС і НАТО, можливо, здивували Путіна: досить розділені ЄС і НАТО, які не були особливо добре оцінені з часів президента США Трампа, об’єднують зусилля як для стримування, так і для взаємної допомоги, що також відображається у рішенні, яке стосується питання біженців. Ми ще не знаємо, чи можна змусити Росію до миру і якими засобами і коли. У будь-якому випадку важливі кроки зроблені.

Що зробило Путіна таким маніяком величі?

Цьому, безумовно, посприяли завоювання Криму (20 лютого – 26 березня 2014 р.) та десантна акція Росії 6 січня 2022 р. в Казахстані. Вони показали, що такі дії можуть відбуватися дуже швидко. Крім того, під певним тиском і за відповідної ідеології може відбутися і зміна свідомості населення. Багато кримчан сьогодні порівнюють свого президента Путіна з царицею Катериною Великою, яка правила з 1762 по 1796 рік з «благословення» Російської православної церкви. У 1783 році цариця змогла приєднати Крим до Росії. З цього Путін висновує свою «історичну місію», а саме «збирати російські землі». На відміну від декадентського Заходу, «русский мир», за його доктриною, базується на унікальній цивілізації, яку необхідно рятувати. У своєму зверненні до народу Путін підкреслив, що турбується про «єдину, історичну Росію». Він хотів зробити це в Україні за допомогою швидкої «спецоперації», полювати на українських «нацистів» і побити Захід – вести війну, якої не мало б бути.

Сприяла цьому й Російська Православна Церква. Держава і православ'я дуже добре співпрацюють. У церковному вжитку це називається «Симфонією». Держава надає церкві великий вплив на суспільне життя, натомість церква благословляє незаконні державні починання. Патріарх Кирило окреслює епоху Володимира Путіна як «чудо Боже». Напередодні вторгнення патріарх похвалив Путіна за сміливість, мужність і самопожертву всіх, хто, служачи в військах, зміцнює оборону та національну безпеку Вітчизни. Патріарх РПЦ не називає війну в Україні «війною», скоріше, в його очах, російські солдати займаються «євангельською любов’ю до ближнього» і є прикладом вірності високим моральним ідеалам істини і доброти. У день нападу Росії на сусідню країну Патріарх Кирило закликав обидві сторони «конфлікту» зробити все можливе, щоб уникнути жертв серед мирного населення. Правда, патріарх заявив, що «події, що відбуваються», наповнюють його серце глибоким болем і що він дуже співчуває всім, кого вразило «лихо». Але примітно, що Кирило не говорив про війну та її ініціатора, президента Путіна. Кирило побажав Президенту спокою та Божої допомоги у високому служінні російському народу. Замість того, щоб розмовляти з совістю Путіна, він називає атакованих українців «силами зла». Російсько-православний патріархат (патріарх Кирило, глава міністерства закордонних справ митрополит Іларіон і багато єпископів...) все більше показує себе як п'ята колона КДБ/ФСБ (російська спецслужба). В екуменізмі також одним із головних аргументів Риму завжди було те, що прогрес на шляху до єдності може бути лише через конструктивну співпрацю з Московським Патріархатом. Фактично, через політично контрольовані інтереси Російської Православної Церкви, конфлікти, розбрат, ненависть і страждання є сумним балансом у церковній співпраці. Апарат Московського патріархату є вольовим інструментом КДБ/ФСБ.

Натомість, похвальним було звернення митрополита Київського і Українського Онуфрія. Хоча він підпорядковується Московському патріархату, він все ж закликав негайно припинити «братовбивчу війну» між українським і російським народами. Український і російський народи вийшли з хрещення в Київському Дніпрі, каже Онуфрій, і війна між ними повторює гріх Каїна, який із заздрощів і ревнощів убив рідного брата Авеля. Цю війну не можна виправдати ні перед Богом, ні перед народом, сказав митрополит, звертаючись до Путіна, підкресливши, що його Церква захищає суверенітет і територіальну цілісність України. Цей заклик митрополита російські пропагандистські ЗМІ одразу кваліфікували як «служіння військовому злочинцю Зеленському». Такий заклик до християнської етики також був би корисним і для Патріарха, але він уже не достатньо стійкий для цього.

Ми сподіваємося і молимося, щоб Україна не стала черговою Сирією, Афганістаном чи Іраком.

Про автора: Ректор-засновник екуменічної Східної Колегії в Айхштеті (Баварія), голова Фундації свв. Кирила і Методія.

Dr. Andreas Thiermeyer - фото 88858
Dr. Andreas Thiermeyer

 

Оригінал тексту вийшов німецькою мовою 1 березня 2022.

Переклад з німецької о. д-р Василь Рудейко.