Якось ми з товаришем розмовляли про Ісуса Христа. Після довгої дискусії на тему віри він сказав: «Знаєш, якби Спаситель жив сьогодні, я би покинув усе і пішов слідом за Ним». Чесно кажучи, такий висновок був для мене абсолютною несподіванкою, оскільки кілька хвилин перед тим ми не могли досягнути згоди в простому питанні: «чи потрібно в неділю ходити до церкви». З продовження нашої розмови виникла нова важка і непереборна проблема: невже в часи Ісуса Христа було легше повірити у Сина Божого, ніж сьогодні? Напевне, що благодать яка Його оточувала, мир і радість тих хто був з Ним не порівняється ні з чим на світі. Однак зрозуміло також, що тогочасні виклики, спокуси і людська слабість нічим не відрізнялися від сьогоднішніх. А в певних випадках були, очевидно, і складнішими. Чи я би зміг у той момент, коли мертвий Ісус висить на хресті сказати: «Вірую в Тебе мій Боже!!!»
З часу тої розмови пройшло багато років. І ось переді мною лежить книга равина Якоба Нойснера «Рабі розмовляє з Ісусом» [1]. Визнаний у єврействі експерт по християнству заявляє прямо: для того, аби змогти відповісти на всі питання ми мусимо перенестися у час Ісуса і з тодішніх богословських позицій вступити з Ним у дискусію. Раввин уявляє, як він сидить на горі серед натовпу і уважно слухає нагірну проповідь Спасителя… Знову перенесення в часі. Kонче потрібно туди, бо інакше немає прямих відповідей на питання, немає тих відчуттів, що були тоді, бракує, одним словом, автентичності свідчень, які нам доступні. Однак ідея видається непоганою: перенесення себе в атмосферу, де жив наш Бог-Ісус. Поставити себе самого на березі Генісаретського озера і слухати слова Ісуса, який проповідує з човна, подивитися на масу чудес, які він творить. Накінець заглянути з апостолом Петром до порожнього гробу, де лежить плащаниця і скуштувати риби, яку спік Христос після воскресіння. В принципі таким розважанням сприяють Євангелія і мимоволі викликають бажання, які виникли у мого товариша і Раббі Нойснера.
Однак ми живемо сьогодні. В час, який нам дав і призначив у своїй могутності наш Бог. Сам Христос перед вознесенням сказав: «Ось я з вами по всі дні до кінця світу» (Мт. 28, 20). Тому і виникла у мене спокуса перенести Ісуса в наш час. Час високих технологій і реактивних винищувачів 5-го покоління. Як би Він повівся у плоті сьогодні? Чи я би легко і невимушено кинув все і пішов слідом за Тим, «Хто не має де голови притулити» (Лк. 9,58)?
Для пристосування його Особи до наших днів візьмемо просту анкету з відділу кадрів будь-якої державної установи. Її заповнює кожен з нас при поступленні на роботу. Перше, що зазвичай хоче знати роботодавець, це П.І.П (прізвище, імя, по-батькові).
Отже: Ісус Назарянин, син Йосифа. Родовід відомий на багато поколінь назад. Походить з древнього княжого роду. Практично ніколи на цьому не наголошує і не висуває притензій на вищу політичну владу. Хоча має на це підстави. Документально доведені. На сьогодні небагато людей можуть похвалитися таким родоводом, а ті, що можуть, є добре забезпеченими і ні в чому не відчувають нестачі. Ісус проживає у невеличкому містечку Назарет разом з матір’ю Марією. Батько помер.
Наступним в анкеті є питання про дату і місце народження. Молодому чоловікові 30 років. Народився поблизу міста Вифлеєм, однак документальних підтверджень цьому немає. Свідками пологів є лише батьки, за їх твердженням хлопчина народився в хліві в зазначеній місцевості 24 грудня (7 січня за старим стилем). По-національності єврей, цивільний стан – неодружений. Паспорта і громадянства не має. В Римській імперії жителі завойованих колоній могли купити римське громадянство лише за гроші (Ді. 22,26-29). Сума була значною, й Ісус явно не посідає таких коштів.
Освіта. Євреї на той час були досить освіченими людьми у порівнянні зі всіма іншими жителями імперії. Закон зобов’язував всіх хлопчиків вчитися в синагозі (школі). Отже, Ісус вміє читати і писати, знає історію свого народу і Святе писання. За сучасними мірками – це щось типу середньої спеціальної освіти. Закінчив технікум. Однак при ближчому спілкуванні видно, що офіційні дані про освіту явно не відображають знань, якими володіє ця молода людина. Складається враження, що він професор з університету. Причому відразу в кількох областях: теологія, філософія, право. Відомі вчені не можуть йому нічого протиставити. Наслідок всіх дискусій один: вчений присоромлений йде геть і при цьому заздрісно наголошує на тому, що його опонент не має відповідної освіти… Ісус володіє двома мовами: арамейська рідна (в тодішній Палестині євреї спілкувалися на цій мові, яку винесли після другого вавилонського переселення) та іврит (мертва мова на якій складене все Святе Письмо і Тора). За професією тесля. Вчився у свого батька, відомого в околиці майстра.
Сучасного роботодавця цікавить також, де проходили військову службу особи чоловічої статі. Ісус у війську не служив і ніякої військової підготовки не має. По тогочасних римських законах євреїв до армії не брали. Ними комплектувалася лише воєнізована охорона храму [2]. До жодних політичних партій не належить.
Отже соціальний осучаснений образ Ісуса Христа вималювався досить чітко. Доповнимо його лише даними про зовнішній вигляд. Їх досить точно отримано з досліджень Туринської плащаниці [3]. Білий мужчина, зріст 180 см, вага 75-80 кг, довге волосся, шатен, носить бороду, спортивної тілобудови, яка вказує на те, що знайомий близько з важкою фізичною працею на селі. Одягається просто і невибагливо, але не як бідняк (Ів. 19, 23-24)…
…І ось, нарешті, ми готові до зустрічі з Ісусом у наш час. Одного дня, цей скромний міщанин з глибинки появляється у нас в столиці. Його провінціалізм і смішний сільський діалект викликають легку зверхню посмішку у вищих прошарків інтелігенції і влади, коли Він починає навчати людей на центральній площі. Однак, скоро ця поблажлива посмішка минає. Справа починає набувати розголосу. Головним чином тому, що Ісус Назарянин демонструє успішну лікарську практику. Не маючи ніякої медичної підготовки, він виліковує хвороби, від яких сучасна медицина приписує лише плацебо. Причому робить це якось аж дуже просто: зазвичай одним словом, або проведенням якихось незрозумілих ритуалів (намазає слиною очі, пошле в якийсь колодязь помитися і т.п.). До міського голови доходять слухи, що Проповідник вимагає від тих, які прийшли на лікування, аби вони визнавали його Богом. Ісус охоче спілкується зі всіма, на особу не зважає. Кілька великих вчених захоплені також і його проповіддю. Вона дивна, однак всі хто пробували дискутувати, дуже швидко залишалися без аргументів. Він кілька разів при всіх заявляв: Я – Бог. При цій заяві було видно, що люди шоковані і готові накинутись на нього, тим не менше, чомусь всі стояли як вкопані. Цікаво, що цей Ісус також повертає до нормального стану людей, які страждають від різних психічних розладів і перед тим, як стати здоровими вони не своїм голосом кричать: «Ти – Син Божий!». При зустрічі з його поглядом, відчуваєш, що тебе бачать наскрізь – всі твої добрі і погані вчинки, всі думки і наміри, бажання і мрії, слабкості і сильні сторони… Одним словом, твоє глобальне призначення від початку існування на наступні мільйон років. Сумнівів нема. Однозначно. Мені потрібно бути з цим Чоловіком. Але є кілька проблемок: він, наприклад, при всіх може виявити якийсь мій помисел у найнезручніший для мене момент (що неодноразово робив з високопоставленими особами, доводячи їх до безсилої люті). Явно не шукає нічиєї підтримки і всю владу ганить голосно й відкрито, ніби і не помічає, що це не закінчиться добром. Він, як кожна людина, буває веселий, а буває сумний, мусить їсти і пити, від перевтоми засинає прямо на ходу. Любить бавитися з дітьми і плаче, коли помирає його товариш… І що тепер? Цього талановитого Лікаря, Вченого, Проповідника зі всіма звичайними людськими якостями я маю визнати за мого БОГА? При очній ставці у тюрмі і на суді, де його всі відреклися (докритикувався владу!!!) я встану і заявлю всім тим суддям: «Це - Ісус, син Бога живого!»… У цей момент мені чомусь відразу згадався учень Ісуса – Симон-Петро. Святий апостол Петро думав, що поступить саме так. Однак півень двічі не заспівав, як він тричі відрікся свого вчителя… Чи я сильніший за апостола? На жаль, картина складається дуже невтішна. По крайній мірі, для мене особисто. Закінчуючи моделювання з Ісусом в тілі сьогодні, я зрозумів, що виклики постають ті самі, як і 2000 років тому. І питання «Віруєш?» стоїть однаково складно і просто, буденно і святково, кожної секунди нашого теперішнього і їхнього тодішнього життя.
[1] Jacob Neusner. Ein Rabbi spricht mit Jesus. Herder. Freiburg-Basel-Wien, 2007
[2] Joachim Gnilka. Jesus von Nazaret, Botschaft und Geschichte. Herder. Freiburg-Basel-Wien, 1992/2007.
[3] Емануелла Марінеллі. Саван - Туринська плащаниця. Львів, 2002.