Виставка "Дорога" Остапа Лозинського отримала новий зміст. Фото

Ярина Коваль

Створену на основі Страстей Христових виставку живопису "Дорога" львівського художника Остапа Лозинського, яка відкрилася в галереї "Iconart", його друзі приурочили його уродинам. 3 квітня цей талановитий митець, куратор і співкуратор виставкових та видавничих проектів, ініціатор навчальних програм, майстер-класів і мультимедійних продуктів, співавтор постійних експозицій у НМЛ ім. А. Шептицького Остап Лозинський мав би відсвяткувати своїх 39 років. Цьогоріч на Різдво його не стало.

Душа феномена з понад десятилітньою історією "Коляда в Лозинського" (коли в його квартирі на Лисенка збиралося до сотні чи й більше колядників), яскрава особистість, котра в серйозних речах завжди мислила глобально та не перспективу, двигун та інтелектуальний центр багатьох нестандартних творчих ініціатив, відкрита, доброзичлива та неймовірно креативна людина Остап Лозинський вкладав своє серце у все, до чого торкався, не боячись працювати над тим, щоб було добре в майбутньому, вже сьогодні. Від часу його відходу донині його друзі та численні приятелі і знайомі продовжують ставити риторичні питання: "Як так могло статися?" і шукати на них відповідей. Але все воно не те. Бо Бог має на кожного свої плани.

Виставку "Дорога" Остап Лозинський уже показував Львову у квітні 2014 року.

"Він якраз тоді щойно повернувся з Майдану, – розповідав зараз на відкритті виставки його найближчий друг Роман Зілінко. – І упродовж березня створив роботи, які виразно пахли гумою і конкретикою майданних подій. Це вже було інакше Остапове малярство, ніж раніше. Це було глибоке переосмислення як теми Страстей, так і дороги".

Увійшовши в мистецьку площину як художник вдумливий, котрий прагне донести до глядача насамперед не емоцію (хоча про всі його емоції промовляли барви), а власні тематичні думки і власний світогляд, не соромлячись і не боячись вчитися в інших, Остап Лозинський не любив однозначних монологів. Діалоги – зокрема й щодо власної творчості – завжди були йому ближчі.

Відтак, як сказав на відкритті виставки його тато Тарас Лозинський, ота однозначність, з якою Остапа Лозинського нині намагаються прирівнювати якщо не до Господа Бога, то до найбільших величин у мистецтві, в нього також викликає сумнів. "Навіть великі майстри не наважувалися прирівнюватися до геніїв. Роман Сельський казав:"Як я попаду на той світ, то не знаю, чи Олекса Новаківський подасть мені руку". І була в тому велика скромність, – зауважив Тарас Лозинський. – Коли чую від когось, що Остапову творчість сьогодні прирівнюють, приміром до творчості Олекси Новаківського, то завжди кажу, що це зможе сказати тільки час. Колись художник Богдан Сорока намалював Остапові есклібрис, де в основі – людина, в одній частині якої ангел, а в іншій – чорт. Це до того, що людина – це тільки людина. І вимагати від людини бути гранітом – абсурдно".

У контексті виставки "Дорога" від Остапа Лозинського цього ніхто й не вимагає.Але його творче слово, його сприйняття є вагомим. Воно захоплює, інтригує, промовляє і однозначно – не залишає байдужим, даючи широкий простір для інтерпретацій.

"Остап Лозинський фокусує наш погляд на окремих сюжетах та символах Страсного циклу, – написала в експлікації до виставки його приятелька Марія Цимбаліста. – Надає їм особливого живописного звучання за допомогою своєї універсальної кольорової тріади – червоного, сірого, чорного. Довіривши інтуїції колір, імпровізуючи з формами, автор свідомо чи несвідомо зумів виразити соборне вчення Церкви та основну суть євангельської звістки про Христа стражденного та воскреслого" і далі: "Слова видаються якимись безсилими, якщо порівняти їх з цими пережити образами, якщо порівняти їх з реальністю останніх місяців. Отак з 2014 року ми щоразу більше входимо в темряву, а водночас дедалі твердіше відчуваємо, що Бог є тут, поруч із нами, на нашому боці вже ось-ось, у момент найбільшої темряви, Україні ввійде у світло Воскресіння й Життя, і ми разом із нею. І Дорога Остапа є постійним нагадуванням нам про це".

Фото Ярини Коваль