Блог о. Ігоря Пелехатого_image

Блог о. Ігоря Пелехатого

Во время люте

07.11.2014, 07:31
На спомин про великих Архієреїв унійної Церкви - Софрона Мудрого та Софрона Дмитерка

Заповіт Пастиря

Свою Україну любіть...

Невтомне серце Преосв. Єпископа Софрона Мудрого ЧСВВ перестало битися на світанку 31 жовтня, у день, коли св. Церква поминає св. Апостола і Євангелиста Луку. У Божому світі нема нічого випадкового. Милосердний Господь покликав до неба Владику Софрона якраз у цей день, бо він уже своє життя, за взором св. Луки, натхненно навчав і поширював Євангелію для свого любого українського народу.

Усі, хто знав Єпископа Софрона, відзначали його неймовірну працелюбність. Називали його навіть perpetuum mobile – вічним двигунчиком і дуже дивувалися, звідки у ньому стільки життєвої енергії. Але таємниця його невсипущості була відкритою для всіх: з юних літ Софрон Мудрий посвятив себе на служіння Богові у Чині ОО. Василіян і справді до останнього свого подиху був вірним воїном Христа, вартовим Його науки і Його Церкви. Незмінним духовним кормом та знаряддям вдосконалення для Владики Софрона впродовж 70 років були щоденна Пресв. Євхаристія, молитва Часослова і творча праця, які принесли величні і незнищенні плоди для рідної Церкви і народу.

Рівно двадцять років тому о. д-р Софрон Мудрий ЧСВВ, завершивши своє 35-річне служіння на посту ректора Папської Колегії св. свмч. Йосафата, повернувся з Риму в Україну. І за це двадцятиліття він переобразив Івано-Франківську єпархію, започаткував та втілив у життя нові, потужні форми духовної і структурної розбудови Христового виноградника на Прикарпатті. Щоб описати плоди його праці, не вистачило б не лише великої статті, але навіть окремого дослідження.

Тому згадаємо лише велику любов Владики Мудрого до книги та друкованого слова. Книги були його найвірнішими друзями. Переїжджаючи з Риму, він привіз із собою величезну бібліотеку і дуже переживав, щоб навіть один томик не загубився чи не пошкодився. Єпископ Софрон також високо цінив друковану пресу, називав її голосом Єпископа, який будить зі сну і пропонує духовний план праці для багатьох тисяч читачів. Як і його великий попередник, ісповідник віри Софрон Дмитерко, шості роковини відходу у вічність якого його духовні діти споминали 5 листопада, Владика Софрон Мудрий щотижня знаходив годинку часу, щоб повідомити редактора «Нової Зорі» про події, які відбулися в Єпархії та усій УГКЦ за останні дні, і про ті, найважливіші, що мають відбутися. Він всіляко підтримував творчість журналістів і редакторів книжок, заоохочував пресу до дискусійності, бо вважав, що у здоровій дискусії народжується й утверджується істина.

Єпископа Софрона Мудрого знали, любили і поважали тисячі людей різного соціального статусу і різних конфесій. Він завжди був відкритий до людських душевних потреб, завжди приймав до серця людське горе. Хто хоч раз отримував його благословення, той на все життя запам'ятав тепло і затишок його батьківської руки, які струменіли із його люблячого серця...

Владика Софрон відкрито свідчив свою католицьку віру, любив і плекав рідний греко-католицький обряд, наш літургійний спів, володів неперевершеним за красою тембром голосу і цим викликав повагу та захоплення навіть у своїх духовних опонентів, які після спілкування з ним ставали його добрими приятелями. Зокрема, під час першої зустрічі з Патріярхом УПЦ КП Філаретом, обговорюючи шляхи пошуку церковної єдності в Україні, Преосв. Софрон, між іншим, раптово сказав: «Владико Філарете, ми всі скоро станемо уніятами». «А то як?!», - здивовано і з несподіванки запитав Патріярх. «Там, на небі, ми всі будемо уніятами, бо там нема ні католиків, ні православних, ні протестантів, ні представників інших релігій: там усі – діти Божі». Після тих слів Патріярх Філарет і Владика Софрон потоваришували на усе життя...

Єпископ Софрон дуже любив свій народ і свою рідну землю. Він не уявляв собі, як можна любити Бога і не любити України. Журився господарськими злиднями народу, вболівав за піднесення  рівня його культури і освіти, але найбільше його турбував моральний стан суспільства. Тому усе робив для того, щоби наш народ нарешті підняв свій погляд від землі і спрямував його до Бога.

В останні місяці життя Владика Софрон дуже переживав за руїну, яку приніс в Україну північний «брат». Тому окрім щоденної молитви та служіння Євхаристії, він повсякчас рефреном повторював невмирущі Шевченкові слова і передав їх нам як свій найбільший пастирський заповіт:

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую мінуту

За неї Господа моліть!

* * *

Відхід у вічність двох великих Софронів - Дмитерка і Мудрого – завершує епоху новітньої історії унійної греко-католицької Церкви. Владика Дмитерко був символом незнищенності нашої Церкви, яка завдяки вірності Апостольському Престолу в Римі та життєдайності греко-католицького обряду зуміла пройти крізь пекло комуністичного терору, відродитися і стати провісницею Незалежної України, а Владика Мудрий – дбайливим виноградарем, який невтомно доглядав та оновлював переданий йому у спадок святими попередниками пишний сад католицької віри, розквітлий на попелищі імперії зла. На жаль, на зміну цьому бурхливому періоду духовного розвою УГКЦ приходить інша ера: суцільної комерціалізації церковного життя, корпоративізації священичих каст та грантоїдства доброчинної фінансової допомоги католицького Заходу з одночасним фатальним зануренням у московсько-синодальну обрядовщину, замасковану  під назвою «київська церква візантійської традиції» – на взір казьонної квазі-релігії нашого північного сусіда, яка остаточно перетворилась у всього-на-всього банальну, хоч і розгалужену та бізнесово успішну корпорацію з надання ритуальних послуг...

 Але все ж віримо, що добірні зерна католицької віри та унікальної культури й сакральності нашого обряду, щедро засіяні великими Архієреями прикарпатської землі, не пропадуть намарне, а з плином часу дадуть щедрі плоди.   А тому до нас усіх, хто ще остаточно не втратив сумління та історичної пам’яті, з глибини століть лунають пророчі Шевченкові слова, немов наказ: «Оріть свій переліг, убогу ниву – добрі жнива колись то будуть»!

 Дякуємо, дорогі наші Владики Софроне Мудрий і Софроне Дмитерку, за великий привілей – бути і залишатися Вашими добрими духовними доньками і синами. Моліть Всевивишнього перед Його престолом за спасіння наших душ і за порятунок нашої любої України та її неоціненної духовної перлини - унійної греко-католицької Церкви!

 

 

Останні новини

Вчора
21 січня