Єпископ Григорій Хомишин зовсім не "очорнює" постать Митрополита Андрея Шептицького. Це є відвертою неправдою, бо Блаж. Григорій зовсім не заторкує особистість Слуги Божого Андрея, а провадить з ним дуже виважену світоглядну дискусію, аргументовано, зі своєї точки зору доводячи хибність і безперспективність багатьох позицій і починань Митрополита. І це, власне, стало основним подразником для п. Скочиляса, п.Гентош та іх численних колег, а також в середовищі сучасної ієрархії УГКЦ. До речі, рукопис зберігається в архіві поважного історичного часопису «Nasza Przeszłość” у Кракові.

ЗАБОРОНЕНИЙ БЛАЖЕННИЙ

Нездоровий ажіотаж з приводу виходу у світ книги Блаж. Свмч. Григорія Хомишина «Два Царства» наближається до точки кипіння

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Блаженнішому Святославу Шевчуку,

Верховному Архієпископу УГКЦ

Преосв. Мечиславу Мокшицькому,

Митрополиту Львівському РКЦ

Преосв. Архієпископу Клаудіо Гуджеротті,

Апостольському Нунцію в Україні

Слава Ісусу Христу!

          Звернутися до Вас з відкритим листом, Преосвященніші Владики, змушує мене той, м’яко кажучи, нездоровий ажіотаж, що його спричинила поява книги «Два Царства» Блаженного Священномученика Григорія Хомишина, Єпископа Станиславівського (1867-1945).

           Особливо прикро те, що цей ажіотаж набирає зловісного вигляду пропагандивної кампанії тоталітарних часів і походить із середовища Українського Католицького Університету, який позиціонує себе як поважну наукову інституцію. Замість того, щоб уважно проаналізувати «Два Царства» як безцінний  історичний документ, що заповнює білі плями нашої церковної історії ХХ-го століття, науковці УКУ, виглядає, поставили мету за будь-що доказати, нібито я, як співупорядник книги, її повністю сфальшував.

            Більше того, проректор УКУ Ігор Скочиляс в розлогому інтерв’ю на «Радіо Свобода» 21 жовтня намагається переконати слухачів, що появою цієї книги заходами центру «Українікум» при Люблінському католицькому університеті, «у Польщі запускають механізм дискримінації митрополита УГКЦ Андрея Шептицького». З тим, що очорнюють мене, рядового католицького священика, звинувачуючи у різних надуманих злочинах та без жодного суду оголошуючи злочинцем, ще можна стерпіти: бо хто я такий в очах наукової еліти УКУ? Але те, що у маніпуляції і фальсифікації книги та ще й розпалюванні міжнаціональної і міжконфесійної ворожнечі підозрюють Люблінський католицький університет – то таке твердження добродія І.Скочиляса переходить у небезпечну площину міжнародного скандалу.

            Проректор УКУ власне сам допускається відвертих маніпуляцій, вводячи в оману слухачів і стверджуючи, що автор книги Єпископ Григорій Хомишин нібито очорнює постать Митрополита Андрея Шептицького. Це є відвертою неправдою, бо Блаж. Григорій зовсім не заторкує особистість Слуги Божого Андрея, а провадить з ним дуже виважену світоглядну дискусію, аргументовано, зі своєї точки зору доводячи хибність і безперспективність багатьох позицій і починань Митрополита. І це, власне, стало основним подразником для п. Скочиляса та його численних колег, а також в середовищі сучасної ієрархії УГКЦ.

           Така нездорова реакція на висновки Єпископа Хомишина засвідчує недугу стереотипності мислення сучасного українського суспільства і його провідної верстви – інтелігенції, яка полягає в надмірній глорифікації та ідеалізації окремих історичних постатей: все, що б вони не робили – було геніяльним, а їхні опоненти – шкідники і вороги. Але таке хибний підхід до висвітлення історичного процесу провадить до спотворення нашої минувшини, до створення хибних ідеалів.

           Після появи книги «Два Царства» мусимо визнати, що Греко-Католицька Церква в Галичині першої половини ХХ ст. була не лише Церквою Митрополита Шептицького, але й Церквою Станиславівського Єпископа Григорія Хомишина та Перемиського Єпископа Йосафата Коциловського, які не в меншій мірі спричинилися до її позитивного розвитку, а Владика Хомишин своєю ревною апостольською працею в Станиславівській єпархії по багатьох напрямках навіть значно випередив духовні здобутки Львівської архієпархії. І тому з висоти свого більш як 40-річного єпископського досвіду він мав право і обов’язок, як він сам пише, піддати аналізові діяльність Митрополита Андрея, що він і зробив у своїй книзі «Два Царства». При цьому в заключному слові Єпископ Григорій дуже етично зауважує, що не претендує на істину, хоча й відповідає за достовірність фактів, які наводить у книзі,  і остаточно віддає свою працю на суд історії та майбутніх поколінь українців. Тож мабуть варто повчитися сучасним українським історикам цього мистецтва ведення дискусії, якому нас навчає у своїй книзі Владика Хомишин.

           В унісон п. Скочилясу в нещодавньому телеінтерв’ю у програмі «Відкрита Церква. Діалоги» виступила п. Ліліана Гентош, авторитетна дослідниця життя і діяльності Слуги Божого Митротолита Андрея Шептицького. Вона також безапеляційно піддала сумніву правдивість рукописного документу Блаж. Григорія, але водночас ствердила, що таки визнає його існування, бо переконує телеглядачів, що Владика Хомишин написав свою працю у поспіху, в стані психоемоційної напруги та афекту, недвозначно натякаючи, що це могло бути під впливом… радянських спецслужб. Дуже шкода, що п. Гентош таки дуже неуважно познайомилася з книгою «Два Царства», бо в заключному розділі «Моє оправдання» Єпископ Григорій стверджує, що пише свій твір в часі ІІ світової війни, ще до приходу червоної армії в Галичину в 1944 році, і що він ніколи не піддавався тиску, звідки б він не походив, а завжди йшов за Христом, відстоював Божу правду та мужньо боронив права своєї Церкви і народу.

            Дуже шкода, що згадані вище критики книги «Два Царства» та їхні однодумці, не розгледіли чи не забажали збагнути найбільшої цінності видання: його відвертості і чесності, наявності в ньому великої кількості фактів і подій, досі невідомих історичній науці, як також пророчих висновків і передбачень Блаж. Григорія, які вже справдилися (як, наприклад, 20-річна кампанія очищення греко-католицького обряду від т.зв. латинізмів та повне уподібнення з московсько-синодальним обрядом, що її провадили Гавриїл Костельник та Кіріл Королєвскій з однодумцями, привели греко-католицьку Церкву до знищення на Львівському псевдособорі 1946 р.) і справджуються у сьогоденні (віриться, що запроваджений 100 років Владикою Хомишиним новий церковний календар нарешті стане реальністю в житті сучасної УГКЦ в Україні).

          Врешті книгу «Два Царства» можна порівняти з рентгенівським аналізом, зі скануванням у 3D-форматі суспільно-релігійної ситуації в Галичині, Польщі, Європі і Ватикані першої половини ХХ століття. Владика Григорій не оминув жодної події, явища чи факту в житті його Церкви і народу, які б не торкнулись його пастирського серця і на які він намагався відповідально реагувати. Рукопис «Два Царства» написаний автором у спокійному і виваженому тоні, делікатно і розважливо, але водночас – з рішучими і недвозначними висновками, що було властиво прямолінійному і відвертому характеру Єпископа Хомишина. І такий стиль вселяє повну довіру до написаного. Тому дуже шкода, що цього не хочуть визнати сучасні критики книги, вибравши найлегшу, але хибну з наукової точки зору позицію – все заперечувати.

           Підсумовуючи сказане вище, доводиться констатувати прикру ситуацію і невтішні тенденції в сучасній українській історичній науці, зокрема, на прикладі її ставлення до появи друком історичного документу  - книги «Два Царства». Так, навіть не виявляючи бажання познайомитись з оригіналом рукопису, згадані вище історики та їх однодумці безпідставно і безапеляційно звинувачують упорядників у фальсифікації. У сучасному науковому світі, де основою кожного дослідження є автентична джерельна база, незалежно від того, подобається вона комусь чи ні, такий тоталітарний підхід до оцінки історичного документа не припустимий. Подібний авторитарний стиль оцінювання наукових досліджень панував хіба що в часи сталінського прокурора Вишинського, коли головним аргументом звинувачення була фраза «нє чітал, но обвіняю»…

* * *

            3-го листопада в польському Любліні відбулася презентація книги «Два Царства», яку вступним словом відкрив пан воєвода д-р габ. Пшемислав Чарнек, який до обрання на цю високу державну посаду працював професором КУЛю. Аналізуючи книгу, урядовець особливо наголосив, що опублікована праця «Блаженного Єпископа Григорія Хомишина стане основою для популяризації його думки і науки та досконалою платформою для порозуміння і поєднання між нашими народами». Під час презентації Єпископ Мар’ян Бучек повідомив, що рукописна книга «Два Царства» Єпископа Хомишина наприкінці червня нинішнього року депонована в архіві поважного історичного часопису  «Nasza Przeszłość” у Кракові, автентизована експертами і будь-хто із зацікавлених дослідників може з нею ознайомитися в присутності депозитарія.

           Преосвященніші Владики! Щиро сподіваюся, що гнітюча й нездорова ситуація, яка склалася у зв’язку з появою книги «Два Царства», та запланована судова розправа наді мною, як співупорядником видання, базована на вищенаведених «аргументах» фахівців УКУ, не пройде повз Вашу увагу і Ви не допустите, щоб в сучасній УГКЦ  відбулася реставрація середньовічних методів боротьби з «інакомислієм», коли невинних осуджували з мотивів ненависті і сліпої помсти, а книги спалювали на кострищах. Тим більше, коли йдеться про безцінний історичний документ дуже авторитетного у свій час і досі єпископа, а нині Блаженного Католицької Церкви Священномученика Григорія Хомишина, беатифікованого Святим Папою Іваном Павлом ІІ.

З повагою – о. Ігор Пелехатий,

звільнений з роботи за участь у підготовці до видання книги «Два Царства» екс-директор і головний редактор видавництва «Нова Зоря», діяльність якого на даний момент фактично призупинена та паралізована.

10  листопада 2016 р. Б.