Єлецька ікона Богородиці в Чернігові: маловідомі факти й гіпотези
Про маловідомі факти з життя обителі та ікони розповіла завідувачка відділу музейної і науково-фондової діяльності Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», кандидатка історичних наук Ольга Травкіна.
У нарисі «Чудотворні ікони Чернігівщини» (2017 р.) Ольга Травкіна інформує про те, що надзвичайний підйом і розквіт образотворчого мистецтва на Лівобережній Україні дослідники зауважують у другій половині XVII – XVIII ст. Особливо – в період так званого Мазепинського ренесансу, основним напрямком якого було ікономалярство, де провідне місце належало Богородичним іконам.
Адже саме ікони Богородиці – найпоширеніші й найулюбленіші іконописні образи в Україні. З образом Божої Матері українці пов’язували свої надії на краще життя, мир і достаток.
Зазвичай духовний і національний підйом та звернення до національних святинь відбуваються під час великих суспільних потрясінь. Тоді люди активізуються не лише в пошуках захисту й порятунку, а й у пошуку сенсів життя.
Нещодавно у Чернігові у рамках проєкту «Чернігів – #МістоСили», що реалізується в межах програми «Діалог» Центру міжрелігійного і міжкультурного діалогу «Лібертас», відбулася лекція Ольги Травкіної.
Від Русі – до Мазепинського ренесансу
«Єлецька Богородиця – чудотворна ікона, яку ми знаємо нині, – влітку зберігається в холодному Успенському соборі Єлецького монастиря, а взимку – в теплій Петро-Павлівській церкві – колишніх покоях настоятелів і архимандритів, – розповідає Ольга Травкіна. – Ікона, яку ми вважаємо чудотворною, датується 90 роками XVII століття. Тобто вона не належить до періоду Русі, хоча давні легенди й перекази про неї існують».
Найпоширеніша з легенд така: на одному з південних пагорбів Болдиних гір, що на околиці Чернігова, людям явився сяючий образ Божої Матері на ялині. І чернігівський князь Святослав Ярославович у 1060 році побудував на тому місці Успенський собор – центральний храм майбутнього монастиря. Як виглядала тоді ікона – не відомо. У часи монголо-татарської навали її могли сховати, замурувавши в стіну собору. А в XVI – на початку XVII ст., коли Чернігівщина належала до Московського царства, святиню могли вивезти до Москви.
Лише у 1676 р. – за інформацією з книги «Скарбница потребная», яку написав архимандрит Іоаникій Галятовський у тому ж році, – у Єлецькій обителі знову з’явилася ця ікона.
«Єлецький монастир – найдавніший монастир Чернігова, продовжує розповідь науковиця. – Він виник на Болдиній горі. Зараз ми вважаємо Болдиною горою місце, де розташовані печери і Троїцький собор. А насправді Вал (Дитинець), гора Єлецького монастиря і Троїцького – це корінний крутий берег Десни, гряда одного пагорба. Є точка зору, що колись тут було стародавнє городище. У літописах Київської Русі цей монастир не згадується. Із давньоруських споруд тут тільки Успенський собор. Усі інші споруди – це наслідки відбудови монастиря у другій половині XVII століття».
У XVIII ст. в Чернігові було чотири монастирі: Троїцько-Іллінський, Борисо-Глібський кафедральний, П’ятницький і Єлецький. Однак за розпорядженням Катерини II всі монастирі, крім Єлецького, були закриті. Лишилася одна обитель, яка фінансувалася з державної казни по першому розряду, тобто визнавалася древність і значущість Єлецького монастиря і його святинь.
Київський ректор став чернігівським архимандритом
Про історію обителі нині знаємо тільки від однієї людини – архимандрита Іоаникія Галятовського – освіченого й ерудованого діяча того часу з оточення Лазара Барановича. Всю інформацію про Єлецький монастир і його чудотворну ікону ми черпаємо з його книги «Скарбница потребная».
Галятовський фактично став другом Лазара Барановича, який захистив його від переслідувань, коли той був опальним ректором Києво-Могилянського колегіуму. Коли Лазар Баранович став Чернігівським єпископом, то Галятовський приїхав до нього в Новгород-Сіверський і там був висвячений у сан архимандрита.
«Зауважте, не просто в сан ігумена, а у вищий ступінь, – наголошує науковиця. – Адже Баранович, живучи в Чернігові, майже 20 р. із перервами виконував обов’язки Київського митрополита. І разом із чернігівським полковником Василем Дуніним-Борковським хотів мати в Чернігові архимандрію. Перед приїздом у Чернігів Баранович дав архимандритський статус Новгород-Сіверському Преображенському монастирю, а в 1669 р. висвятив Галятовського».
Піднесли Чернігів до рівня Києва
Живучи в Чернігові, Іоаникій Галятовський написав найбільше після Лазара Барановича книг. Їх друкували в монастирській друкарні. Це були два діячі, які високо піднесли Чернігів у культурно-духовному сенсі, що дало змогу місту суперничали з Києвом, як у часи Русі, коли князі Ольговичі були конкурентами Мономаховичів.
У XVII ст. завдяки розміщенню в Чернігові резиденції місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри Чернігів гідно змагався з Києвом. Не випадково тут виникли колегіум і друкарня, відбудовувалися храми і розширювався Єлецький монастир.
Коли архимандрит Галятовський почав відроджувати обитель, то спочатку вирішив дослідити її історію. Користувався він, очевидно, різними давніми джерелами, але в «Скарбниці…» посилається не на давньоруські, а на польські літописи та свідчення старожилів. А також посилає гінців на Москву, до нащадків чернігівських князів Святославовичів – до Одоєвських і Барятинських, шукати свідчення про історію монастиря, заснованого їхніми давніми предками. Названі князівські роди надалі виступають меценатами монастиря: надсилають у Чернігів церковне облачання, начиння, книги і дають свідчення з історії.
Не простий монастир, а лавра?
Князівські нащадки, зокрема, повідомили, що монастир був не простим, а нібито мав статус лаври. З цього Галятовський робить висновок: Антоній Печерський, який прибув до Чернігова в XI ст., спочатку поселився не там, де нині розміщені печери, а на Єлецькій горі. Адже в «Києво-Печерському патерику» сказано: старець поселився на Болдиній горі, викопав печеру, а монастир Пресвятої Богородиці є там і по сей день. Галятовський резонно запитує: де у Чернігові ще є монастир Пресвятої Богородиці? Крім Єлецького – немає ніде. І головний храм – Успенський – названий на честь Богородиці. Тож виходить, що Антоній спочатку був тут, а потім пішов далі, і там уже викопав відомі нині печери.
Схоже, то дійсно була лавра з ближніми і дальніми печерами. Адже пізніше були знайдені залишки печер на прилеглих до Болдиної гори вулицях (приміром, Сіверянська, 16), а також – залишки давньоруської церкви. Усе це, на думку вчених, можна вважати великим монастирем.
Також історики довели, що 90 % монастирів Русі були патрональними, тобто князі засновували і утримували монастирі при своїх дворах. Так би мовити, для престижу. Тож не можна виключати, що і Єлецький монастир був заснований подібним чином.
У другій половині XIX ст. в монастирі знайшли підземні двоярусні споруди і ходи до двох метрів висотою (від головного собору до настоятельських покоїв). Але вони пізнішого часу, обкладені цеглою. Первісних печер тут, на жаль, не виявлено.
Хто ж побудував собор?
Дані про Успенський собор Галятовський узяв від свого попередника – із синодика єпископа Зосими Прокоповича. Цей храм нібито заснував князь Святослав Ярославович – родоначальник чернігівських князів, син Ярослава Мудрого – у 1060 р. Схоже, що саме Зосима Прокопович першим назвав монастир Єлецьким.
Але більшість дослідників вважає, що будівництво відбувалося не 1060 р., а наприкінці XI – початок XII століття. Навіть у другій половині XII-го. Хоча собор і зведений у візантійському стилі з хрестово-купольною композицією, але тут наявні елементи романського стилю. До речі, ці елементи проглядаються в Борисо-Глібському соборі та Іллінській церкві Чернігова. В такому стилі тоді будували в Європі: дещо грубі, з каменю, статичні, «важкі» споруди. Це був період міжусобних війн, тому храми нагадували неприступні фортеці.
Є інша цікава гіпотеза: можливо, з північної Італії (Ломбардії) – через Мономаха (який правив у Чернігові довго), через його сестру Євпраксинію (яка вийшла заміж за німецького імператора Генриха IV) – прибули в Чернігів тамтешні майстри й принесли європейські традиції в будівництво.
«Успенський собор вважається одним із найкращих за пропорціями і композицією, – резюмує Ольга Травкіна. – Але хто його будував – не зрозуміло. Зосима Прокопович пише, що Святослав Ярославович, а сучасні дослідники вважають, що це був його син Давид. До речі, походження дружини Давида невідоме, можливо, вона була з Європи».
До нас собор дійшов у перебудованому вигляді: спочатку в нього було три бані, Галятовський перебудував на п’ятибанний, а нині – чотири бані. Саме в цьому соборі збереглося найбільше залишків давньоруських фресок.
Ікона Єлецької Богородиці з’явилася в час відбудови монастиря за архимандрита Галятовського, майже одночасно з іконою в Троїцько-Іллінському монастирі.
«Ці дві святині підносять монастирі, сюди прибувають паломники, виходять книги про ці ікони, – наголошує Ольга Травкіна. – Зокрема, у «Скарбниці…» колоритною староукраїнською мовою описані 32 чуда, пов’язані з чудотворними іконами».
Перше чудо таке: Святослав Ярославович у 1068 р. трьома тисячами війська розбив 12 тисяч половців під Седневом…
Нібито біля зображення Богородиці в правій частині собору якийсь московит заховав скарб, а польський полковник Горностай проник у Чернігів, і скарбу не стало. Московит звернувся до ікони: чого ти не спасла мій скарб, і вдарив її. Галятовський пише, що після того московит збожеволів. Так Богородиця його покарала…
Найбільший дзвін із монастиря поляки хотіли вивезти в Любеч, який тоді належав їм, а Богородиця не дала цього зробити…
Монастир відновлювався у тяжкий час, коли турецька армія захопила Правобережну Україну (зокрема, Чигирин, загрожувала Києву), але завдяки покровительству Єлецької Богородиці монастир відновили в короткий період. Цю обставину архимандрит також вважає чудом.
Перший образ Єлецької Богородиці
Про явлення ікони Галятовський пише так: образ з’явився у давньоруський час, але під час навали монголо-татар його кудись вивезли, можливо, у Московію. Можливо, він був у нащадків чернігівських князів.
Лише в 1676 р. ікону привезли в Чернігів із міста Володимир брати Козели на Богоявленський ярмарок. А чернігівський грек – Костянтин Мазапет – купив ікону й подарував монастирю.
Гравюра, що зображує чудотворну ікону Єлецької Богородиці, вперше з’явилася в книзі «Скарбница потребная». Образ виглядав так: на дереві зображено Божу Матір, яка правою рукою підтримує праву ніжку Ісуса Христа, а він розвів руки, тримаючи в лівій руці згорток (сувій).
Ікону створив невідомий майстер, вона вирізняється з-поміж інших складною композицією і національними прикметами. Зокрема, тут зафіксоване чернігівське природне й архітектурне середовище. Є думка, що так могла виглядати первісна ікона.
Дуже схожа на означену гравюру існує ще одна ікона. Начебто у 1687 р. один із князів Барятинських подарував її Успенському собору Харкова. Яка подальша доля зображених на гравюрах ікон – не відомо.
На Успенському соборі в Чернігові була і керамічна ікона Божої Матері. Під час Другої світової війни її пошкодили, але в 1982 р. реставрували. Нині вона перебуває в класі Чернігівського колегіуму (Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»).
На фасаді дзвіниці колегіуму є ще два подібні зображення. Ще по одному образу – всередині дзвіниці, під самою стелею, і в Новгороді-Сіверському – на вежі Преображенського монастиря. Всі вони, очевидно, зроблені з одної дошки і датуються початком XVIII ст.
Другий чудотворний образ
Та ікона, яку ми нині вважаємо чудотворною, – пізніша, кінця XVII ст.: в неї закруглений верх, вона велика, очевидно, раніше була в іконостасі. Можливо, саме в тому іконостасі, який спорудив полковник Василь Дунін-Борковський – великий жертводавець монастиря.
Він був похований у соборі, там була срібна дошка з епітафією від Лазара Барановича, де перераховувалися всі заслуги полковника й пожертви для всіх церков і монастирів. На жаль, могила й іконостас були зруйновані. А про Дуніна-Борковського московська церква досі поширює нісенітниці…
Ще одна пізня ікона Єлецької Богородиці нині є в іконостасі Троїцького собору. Сюди її передали із заповідника «Чернігів стародавній», попередньо відреставрувавши. Вона практично така сама, як та, що зберігається в Єлецькому монастирі.
Після закриття монастиря в радянський час ікона, яка нині є чудотворною, перебувала в Чернігівському історичному музеї, а потім була передана до Успенського собору. Дорогоцінні шати, в які був вбраний образ до 1917 року, очевидно, були вкрадені за радянських часів, і подальша доля цих шат не відома…
P. S.
Чернігівщина дійсно має величезну духовно-культурну спадщину, але більшість її мешканців про це не знає... Тож нехай відкриється скарбниця старої України заради народження нової.
