«Йолка» або християнська ощадність

В час кризи можна почути мову про те, що нам потрібні кошти, щоб вийти з неї. Переважно різного роду «експерти» вживають такі терміни як гроші та капітал.

То ж проаналізуймо спершу загальновживане походження та пояснення даних слів, яке можна найти в будь-якому підручнику чи в інтернеті.

Гроші — це особливий ТОВАР, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів і послуг. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу.

Є дві основних теорії щодо походження грошей:

-        Раціоналістична, тобто гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

-        Еволюційна — гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу

Капітал – це усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому. На відміну від інших факторів виробництва, землі й природніх ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Отож, перші висновки:

Гроші – це, свого роду, суспільний договір або контракт.  Створення  і нагромадження капіталу і грошей залежать від нашого світогляду, цінностей і розуміння. Капітал формується на основі вже існуючого продукту. В основному, капітал – це продукт соціальної довіри та солідарності. Без етики та моральних цінностей, сформованих на основі культури народу, є неможливим мати сильний капітал.

Тому потрібно усвідомити першопричини браку капіталів в Україні. Можливо, дана криза є наслідком і станом нашої свідомості? Що, незважаючи на будь-яку кількість грошей, ми все одно будемо в кризі?

Один з психологів (не економістів) зауважив одну вагому різницю від сильними і слабкими народами: великі народи уміють зосередитися на внутрішньому потенціалі завдяки соціальній мобілізації продуктивних сил народу, а слабкі народи надіються на зовнішню допомогу. Багато-що залежить від своєї інтелектуальної еліти та моральних провідників і від тої системи моральних та духовних цінностей, що пропонуються людям. Тобто, еліта поставить акцент на внутрішній реорганізації чи на запозиченню досвідів інших або пошуку зовнішніх кредитів?

Щоб зрозуміти даний принцип, наведу один приклад: Німеччина була розбита повністю після ІІ світової війни. Незважаючи на план Маршала, протягом перших 20 років після 1947 року німецька нація поставила в центрі щоденну ощадність. Завдяки раціональному використанню обігових коштів, німці досить швидко віддали зовнішні борги, відновили виробництво і через 25 років вже входили у сімку найсильніших держав світу. Україна отримала незалежність в  1991 році, і незважаючи на екс-радянську спадщину в промисловості, новий етап у світі, інновації та прогрес, через 25 років у нас руїна і війна. В корупції та міграції, яка більше подібна на евакуацію, наш державний устрій один з «найперших» у світі.

З чим це пов’язане? Як не дивно, не з браком капіталу, а нашими цінностями та світоглядом.

Проаналізуємо:

Основний акцент в формуванні нашого світогляду ми поставили акцент, що добробут – це збільшення обігу коштів. Основне джерело – це зовнішнє кредитування.  Часто ми вважаємо, що, чим більше споживаємо, тим підносимо рівень економіки. На жаль, в умовах кризи це не так.

Візьмемо прості факти: Ми легко знаходимо кошти на різні святкування, імпрези, але дуже важко на основне – на всебічний людський розвиток. Нам не є важко витрачати на твори мистецтва, моду, часто просто лише заради того, щоб про нас «поговорили» навколо нас чи у світі. Ми легко находимо кошти на сигарки та алкоголь, різний непотріб, але дуже важко навіть на те, щоб посадити дерево в селі, а вчимося писати «екологічні гранти до ЄС», щоб дати нам на якийсь екологічний проект. Ми можемо витрачати на різні річниці побудови, заснування, ремонтів, дат народження чи померлих, але не мати коштів для щоденної праці, для гідної оплати професіоналів. Бо прибуток - це кошти, примножені людськими здібностями та талантами.

Проаналізуємо бюджет 2017: витрати на освіту зменшилися з 5.9 до 5.4 від валового доходу. Безперечно, можна посперечатися про якість освіти. Але чи прийдуть інвестиції в наші депресивні райони, де не буде спеціалістів, техніків, агрономів, зварщиків, столярів і так далі?

Проаналізуємо новини. На ТБ пройшла новина про те, що «новорічну йолку» везли аж з Івано-Франківська. Чи це є новина, щоб хвалитися чи щоб покартати себе за бажання мислити на рівні пост-совєтських понтів? Давайте підрахуймо: залучити робітників, щоб зрізати, перевезти протягом 3-4 днів, витрати на паливо, супровід і так далі. Потім встановлення та іграшки: все це біля кількох мільйонів гривень. Підрахуймо витрати по всій Україні: це кількасот мільйонів гривень лише на офіційні ялинки, вже не ведучи мову про домашні.

Чи запитали ми себе: а чому б цю ялинку не вирубати біля Києва? Чому ми віддали перевагу тому, щоб витратити державні народні кошти для ялинки, щоб кілька днів приходити і напівтверезими очима подивитися на неї, але в нас немає грошей для сиріт загиблим воїнам АТО, для поранених, для протезів, для реабілітації?

Візьмемо інші витрати держави. В 2012 році відбувся чемпіонат футболу. На будівництво кількох стадіонів, які зараз майже заростають кропивою та для утримання яких потрібні мільйони щомісяця, а також для кількох величезних напівпорожніх аеропортів, уряд витратив біля 2 мільярдів доларів.

Для відновлення сільських шкіл, спортзакладів, дитсадочків лише по Львівській області було б достатньо біля 56 мільйонів доларів. Тобто, як співали брати Гадюкіни, що рушієм «перестройки» є «понти», то чому побачити кілька футбольних матчів для нас важливіше, аніж освіта та здоров’я майбутніх поколінь? Ми розумна нація чи поводимося на рівні вередливих дитят, які хочуть «хліба і видовищ»? Даних двох мільярдів доларів було б достатньо на повної освітньої реформи у спорті, культурі, інноваціях. Чому ми вибрали шлях мовчання, коли кілька кланів клептоманів доводили нас до кризи тоді, коли відмивали наші кошти через ними з організовані тендери та фірми,  та загнали нас в борги на років 50? Революція гідності вигнала кількох клептоманів, але не перемогла систему клептоманії.

Це на рівні держави. На рівні громад та ж ситуація. Візьмемо село: чому людей так легко об’єднати, щоб побудувати церкву, але так важко, щоб відбувати якісну школу для своїх дітей. В час національного відродження парафія до 1939 року – це була розвинута інфраструктура від школи, каси ощадності, спортивної організації, братств різних напрямків.Бо потрібно виховувати молоді покоління «при церкві».

В чому проблема зараз? Є кілька основних проблем:

-         Переважно наше сучасне «будівництво чи діяльність» зупиняється на рівні окремих проектів в усіх структурах: культурних, мистецьких, соціальних, релігійних. Часто чимало релігійних, освітніх чи соціально-благодійних організацій є в конкуренції між собою за різними грантами чи фандрейзінгом, що не позволяє мислити на рівні системної праці, розвитку цілісної інфраструктури та відродити основне джерело формування капіталів – це солідарність та довіра. Методика окремих проектів, що робляться різними людьми та організаціями, та системна організаційна робота – це дві різні стратегії. Як сказав один єзуїт, козаки вигравали битви, але програвали війни. Успіх багатьох окремих людей не визначає органічного успіху всієї нації.

-         На економічному рівні ми не змогли виробити основної характеристики, що є наслідком етики та духовності, а саме – мистецтво ощадності. Справжнього капіталу є неможливо сформувати без уміння раціонального щоденного використання обігових коштів. Знову повернімося в період українського відродження до 1939. Церква проводила щороку акції ощадності, особливо в період постів, заснувала товариство ОЩАДНІСТЬ та мікрокаси солідарної ощадності майже при кожній парохії. Тому банки, як ДНІСТЕР, Земельний Банк Іпотечний, Українська Щадниця були сильними і стабільними банками, тому що в центрі були солідарність та ощадність. Вони мали лідера в особі Андрея Шептицького, що показав приклад особистої ощадності, навіть у час окупації СССР. Як згадує агент НКВД Даниленко: ми прийшли до нього на відвідини та були запрошені на обід, а він заставив нас їсти картоплю і капусту.

ВИСНОВКИ

Українці, якщо хочуть вийти з кризи, повинні відродити громадську ощадність. Тут без Церкви не обійтися. Як зазначив Митрополит Андрей, ощадність – це інвестиція в мудрість. Хочемо стати великим народом? Розвиваймо здатність формувати великі капітали через ощадність.

Саме дана характеристика, цінність та дія допомагають нам вибирати актуальне, а не другорядне, а саме: в час кризи і війни допомогти тому, хто втратив здоров’я, захищаючи свій і твій дім, твою і свою сім’ю,  виліковувати поранених, допомогти сиротам загиблих воїнів АТО, зосередитися на освіті, інноваціях, правовій та економічній просвіті громадян. А не постійних святкуваннях, застіллях, салютах і пітардах, пласмасових квітів, алкоголю і сигарет... А згодом не мати гроша, а вірніше, шкодувати його для купівлі книг, спорту, здорових продуктів.

Фінансовий капітал створюється через мораль і етику.

Тобто, коли інші ощадили, щоб вкладати в засоби виробництва, освіту, школу, то нам підмінили поняття: замість ощадності почали давати теорії, що зростання завдяки збільшенню споживання, а іншими словами, витратами в ніщо.

Яка різниця між сильними і слабкими націями? Сильні –здатні до внутрішньої мобілізації, слабкі – чекають на  зовнішній вплив.

Нам потрібна нова етика в економіці. Потрібно усвідомити нашу силу не в конкуренції, що взаємно виснажує, а в солідарності. Нам потрібно проголосити Рік християнської ощадності в Україні, щоб поставити в центрі нашу солідарність та співпрацю. Лише так станемо вільним  і творчим народом.

Зіновій Свереда,

Доктор соціальної економіки

Президент Українського Кооперативного Альянсу