Пʼятилітній ювілей Революції Гідності зустрічаємо за Олександром Олесем: «З журбою радість обнялася».

Радість, бо – попри війну на сході й анексію Криму, попри найрізноманітніші геополітичні та внутрішні виклики – Українська держава вистояла. Дорогою ціною – але вистояла.

Дякуємо за це передусім тим воїнам, що обороняють нашу землю, і народові, який увібрав у себе енергію Майдану і спрямував її на спільне благо. Але також дякуємо і керівництву держави, які мали багато досягнень, і вам, студентам і освітянам, що сповнюєте свій власний обов’язок.

Але як же нам, українцям, без журби?!

На Майдані кожен провокатор був як на долоні – зараз він непомітний. Мало того, він – чи не найбільший патріот і захисник простого люду. А спроможність розрізняти, де щирість, а де – добре проплачена провокація, ми здебільшого втратили.

На Майдані люди були воїнами світла, і навіть запалені шини й коктейлі Молотова не були фактично насильством. Сьогодні щораз більше людей, які повірили в ефективність насильства і готові вдатися до нього. Ба більше, готові застосувати його проти слабших і безборонних.

На Майдані ми довіряли одне одному, виявляли чудеса солідарності, готові були послужити та допомогти. Сьогодні…

Ні, не буду далі нанизувати наші нинішні слабинки. Бо звертаюся до тих, для кого День Гідності і Свободи – це свято. А Гідність і Свобода немислимі без бажання жити цими цінностями і їх оберегти.

Друзі, візьмімося за руки! Не піддаймося отим гіпнотичним навіюванням, що найкраще нам буде в широко розкритій пащі удава, до якої він нас прикликає.

Хай спочинуть у Бозі Герої Небесної Сотні – тобто будуть спокійні, що нам доля країни не є байдужою!

Зі Святом вас, друзі й колеги! Боже, благослови Україну!