Жити у палаці
Орися Шиян
За рік війни Львівщина прийняла рекордну кількість переселенців. Західні області є як транзитними регіонами для виїзду за кордон, так і тими, що приймають і розселюють українців зі сходу, півдня, півночі. Це неабиякий виклик, адже пошук вільного житла стає щораз складнішим. Державні установи, волонтери та громадські організації у співпраці вдаються до нестандартних рішень для створення комфортних умов людям, які втратили домівки.
Таким прихистком став давній монастир у прикордонній Раві-Руській на Львівщині та колишній палац Потоцького на Тернопільщині, які є пам’ятками архітектури національного значення XVIII ст., але довго не використовувалися, занепадали і руйнувалися. Торік історичні будівлі відремонтували і пристосували для проживання переселенців. У Раві-Руській облаштували чотири дитячі будинки сімейного типу, які переїхали з неспокійних регіонів, а на Тернопільщині проживають сім’ї військовослужбовців.
ZAXID.NET розповідає про відновлення пам’яток, їхніх нових мешканців та нестандартні рішення при облаштуванні житла для вимушених біженців.
***
Львівщина стала прихистком для понад 250 тисяч українців, які постраждали від війни, – і це лише ті, хто офіційно зареєструвався. Реальна кількість вдвічі більша. У перші місяці війни вимушених переселенців селили у школах, садочках та загалом великих громадських просторах, де можна було облаштувати місця для тимчасового проживання. Ці витрати лягли на плечі обласної влади, адже держава сконцентрувалася на обороні країни.
До вирішення таких нагальних питань активно долучаються і благодійні фонди, громадські та волонтерські організації. Чималу допомогу надають іноземні донори.
У Раві-Руській вдалося успішно реалізувати проект, для якого використали кошти з гранту ЄС та обласного бюджету, внески благодійних та релігійних організацій. Новим об’єктом для проживання переселенців є колишній монастир, пам’ятка архітектури, яку в такий спосіб врятували від руйнування. Відповідно до задумів, у відновленому монастирі розмістили дитячі будинки сімейного типу, в умовах війни їх релокували зі сходу.
Від монахів до сиріт
Бароковий монастир францисканців-реформатів та костел святого Михайла збудували у Раві-Руській в 1730-х роках, в часи Речі Посполитої. Монахи католицького ордену виїхали з нього по Другій світовій війні, радянська влада влаштувала там складські і виробничі приміщення, машинно-тракторну станцію. А вже за незалежної України історичну будівлю внесли у перелік пам’яток національного значення, але нічого не робили для її порятунку. Колишній монастир десятиліттями занепадав при дорозі до міжнародного автомобільного пункту пропуску з Польщею.
Монастир передали у користування курії Львівської архідієцезії Римо-католицької церкви в Україні, кілька років тому вона власними силами замінила дах. А у 2019 році разом з польським партнером подала спільний проект на програму транскордонного співробітництва PL-BY-UA і виграла грант у 2,6 млн євро для відновлення двох реформатських монастирів у Раві-Руській і Венгрові (Польща). Частка для України з нього – 752 тис. євро, власний внесок української сторони – 83 тис. євро.
Якщо спочатку головною метою проекту було налагодження міжнародної співпраці і паломницького туризму, то від початку війни зосередилися на соціальній складовій. Монастир у Раві-Руській став прихистком ще на етапі реставраційних робіт. Коли почалася війна, навесні 2022 року, біженці масово виїжджали з України. Розташований при дорозі до пункту пропуску монастир, який колись керувався головним правилом ордену францисканців – «любові до тих, хто у потребі», – знову почав допомагати знедоленим.
«У першу хвилю, коли люди втікали за кордон, монастир став тимчасовим прихистком. Дуже багато жінок з дітьми добами стояли в чергах. "Карітас Спес" організував центри, де готували їсти, роздавали гарячі обіди, в костелі люди грілися – там були теплові пушки, столи з їжею. В монастирі могли перебути кілька днів, як в прихистку. Тоді задіяли всі можливі приміщення», – згадує координатор проекту Маркіян Стефанишин.
Паралельно закінчили відновлення колишнього монастиря. На склепінні в коридорах та сходових клітках виявили розписи, але для їхньої реставрації за фінансуванням проекту бракувало грошей. Тому розписи законсервували.
Простір розділили на чотири житлові сегменти і призначили їх для проживання дитячих будинків сімейного типу. Кожна родина має власні кімнати, санвузли, кухню. Загальна площа, яку займають ДБСТ, – 1500 м2.
Координатор проекту Маркіян Стефанишин розповів, що весь другий поверх і третина першого розділені між чотирма ДБСТ, кожен з яких має площу понад 200 м2. Решту простору займають загальні приміщення спільного використання – ігрова, зала для свят, катехитична, загальна кухня, куточок адміністратора.
Цей соціальний проект втілюється спільно із місцевою владою. Львівська обласна адміністрація виділила на нього близько 1,5 млн грн, за які придбали меблі і речі побуту для нових мешканців. До допомоги також долучаються і благодійні організації, дитбудинками опікується «Карітас-Спес».
Після закінчення всіх робіт у колишній монастир заїхали три ДБСТ. Четверте приміщення ще чекає на нових мешканців.
«Нам нема куди вертатися»
Одна із сімей, що живе у колишньому монастирі в Раві-Руській, – із нині окупованої Василівки на Запоріжжі. Подружжя Тетяна Гонська і Микола Денисенко створили дитячий будинок сімейного типу 17 років тому, в якому виховують двох біологічних і сім прийомних дітей віком від 12 до 21 року.
«Від початку війни в нас почалася окупація і нам довелося виїхати. Волонтери вивезли нас в Австрію, і ми 7 місяців були там. Діти пішли в школу, але їм було дуже важко. Менші просилися назад додому. У вересні ми переїхали в Раву-Руську», – згадує мама-вихователька ДБСТ із Василівки Тетяна Гонська.
Великій сім’ї на 11 людей було складно знайти відповідне приміщення. Тетяна розповідає, що вона познайомилася з іншими вихователями ДБСТ, який вже поселився у Раві, і вони допомогли сюди влаштуватися. Зараз сім’я з Василівки займає шість спалень з кількома санвузлами.
«Діти відразу пішли тут до школи. Одна дівчинка вступила у місцевий коледж навчатися на муляра-штукатура. Їм тут подобається, тут рідна мова, середовище. Мабуть, ми вже тут і залишимося. Там окупація і наш будинок пошкоджений. Нам нема куди повертатися», – пояснює Тетяна Гонська.
Інші два ДБСТ – із Кіровоградської та Луганської областей. Для усіх дітей створюють спільні розваги, в підвалі є тенісний стіл. Тут регулярно проводять заняття з психологом за віковими групами.
Палац у Раю
Досвід відновлення монастиря у Раві-Руській – не єдиний приклад, коли пам’ятку архітектури пристосовують під житло. У селі Рай біля Бережан на Тернопільщині у колишньому мисливському палаці Потоцьких «Українська освітня платформа» створила умови для понад 30 переселенців. Якщо колишній монастир відтепер буде у постійному користуванні для соціальних проектів, то про використання палацу для житла переселенців домовилися тимчасово.
Раївський палац збудували у 1760-1770 роках, довкола заклали розкішний парк. У XIX ст. палац перебудували, а комуністична влада у 1952 році провела капітальний ремонт, суттєво знищивши автентику. У радянські часи у ньому працював інтернат і всередині фактично весь оригінальний інтер’єр знищений. Там робили ремонти, прокладали комунікації, міняли столярку.
Від 1994 року будівля є у користуванні Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ. Там раніше працював заклад підтриманого проживання для людей з інвалідністю. Але його перенесли, бо не вистачало коштів на утримання приміщення. Будівля більше року пустувала і почала занепадати, потребувала ремонту. Було затікання між поверхами через зруйновану систему водовідведення з даху: вода стікала не трубами, а по стінах.
Місцевий активіст і волонтер Денис Власенко закликав охочих людей з досвідом зголоситися до реновації об’єкту, щоб задіяти приміщення, врятувати його від руйнації. Згодом «Українська освітня платформа» ініціювала облаштувати у будівлі прихисток для переселенців за проектом «Домівка». Для цього залучили на косметичний ремонт, меблі та техніку близько 30 тис. доларів від трьох різних іноземних грантодавців.
«Ми звернулися до місцевої влади, церкви, в тристоронньому форматі все погодили, що там буде зроблене опалення, внутрішній косметичний ремонт для поселення людей з постраждалих громад. Тут передбачено для них середнє і довгострокове проживання. З архітектурним заповідником погодили перелік робіт, запевнили, що реставрації і втручання у фасад не буде», – розповів Денис Власенко.
Денис координував роботи від процесу пошуку приміщення до заселення людей. Ремонтні роботи виконувала організація переселенців з різних регіонів. Вони об’єдналися, зареєструвалися і почали надавати послуги з ремонту, клінінгу. У палаці повністю переробили опалення. Там був старий газовий і ще твердопаливний котел. До нього встановили нову автоматику, електроніку, все необхідне, щоб було якісне забезпечення гарячою водою для такої кількості людей. Всередині приміщення на двох поверхах провели внутрішні косметичні ремонти, обробили стіни від грибка і плісняви, облаштували санвузли і кухню.
На загальній площі двоповерхового палацу у 500 м2 містяться 9 окремих кімнат по 12-15 м2 кожна, дві загальні кімнати у форматі хостелу – для екстрених ситуацій, коли спонтанно приїжджає багато людей. Загальною є кухня, їдальня, чотири санвузли, по два на кожному поверсі.
Роботи закінчили в кінці 2022 року. Там поміщається близько 30 людей, але ця кількість постійно змінюється. Туди заїжджають люди, які не мають де жити, на тимчасове перебування, і їдуть кудись далі. Зараз тут живуть сім’ї військових.
Керівниця проекту «Домівка» благодійної організації «Українська освітня платформа» Христина Купчева розповіла, що домовленість про користування палацом була на рік-два. Надалі це приміщення залишається в громаді.
«Релігійна спільнота, яка є балансоутримувачем палацу, оплачує електроенергію. А місто допомагає із твердим опаленням (дровами). Вода тут безкоштовна, бо є власне джерело», – пояснила Христина Купчева.
Щодо збереження автентики, то у палаці її мало залишилось. У приміщенні є камін, але вже відтворений, на фасаді збереглася ліпнина. Денис згадує, як місцеві краєзнавці хвилювались, що організація зруйнує палац. Але про всі проведені роботи оперативно звітували у соцмережах.
«Ми пояснили людям, що не робимо ніяких реставрацій, бо не маємо на це права і ресурсів. Ми зробили косметичний ремонт, щоб не продовжилося руйнування будівлі, але не чіпали фасаду. Бо не можна цього робити в пам’ятці без відповідних дозволів», – наголосив координатор проекту.
Є архівні фото палацу у Раю, за якими можна буде провести реставраційні роботи, коли на це знайдуться кошти.
***
Заселення спорожнілих приміщень пам’яток архітектури вирішує одразу дві проблеми. В умовах обмеженого фінансування це чи не єдина можливість врятувати історичну архітектуру від руйнації. Також це додаткова площа, так необхідна для створення затишку людям, які втратили житло. Атмосфера прекрасного довкола них сприятиме реабілітації і психологічній адаптації в нових умовах. Після повернення вимушених переселенців додому відновлені приміщення служитимуть потребам місцевих громад.
