Життя після втрати дитини: Як (не) говорити про перинатальну смерть
До розмови доєдналися представники ГО “Слід життя”, зокрема, працівники з різних сфер медицини. За словами експертів, в Україні кожна п'ята вагітність закінчується летальним результатом. Приблизно 25 % від цих втрат становлять медичні аборти за бажанням сім'ї. А кожна сота подружня пара має повторні випадки перинатальної смертності. Щорічно в Україні від перинатальної смертності на світ не з'являється понад 200 000 немовлят. Частота втрат перинатальних 1 дитина на 100 народжених. Мільйон українських сімей залишаються сам на сам з цією трагедією і потребують комплексної підтримки.
Фахівці розрізняють два види загибелі дитини протягом вагітності: пренатальна — викидень від моменту зачаття до завершення та перинатальна — від 22-го тижня вагітності до тижня від моменту народження дитини.
Причина перинатальних втрат — асфіксія, тобто удушення дитини при пологах. Також щорічно приблизно 3-4 % дітей народжуються з вродженою та спадковою патологією. У Львівській області кожен тридцятий випадок вагітності переривається за медичними показаннями, коли дитина має вроджені вади, несумісні з життям.
Насамперед спікери зізнались, що медичні працівники так само нелегко переживають втрату дитини. Однак найважчим в цьому випадку — повідомити батькам про смерть немовля і надати їм психологічну допомогу. Медичний персонал потребує спеціалізованого навчання у тому, як правильно поводитися у подібній ситуації.
— У нашому суспільстві не заведено говорити про смерть й замовчують про трагічну вагітність чи пологи. Лікарі разом з батьками проходять спільно цей важкий шлях втрати. Навчання медичних працівників, як діяти при перинатальній смерті дитини, є необхідним. Найважливіше і найважче — підібрати потрібні слова тим батькам, які чекають за дверима палати, — ділиться Марія Петришин, психологиня Львівського обласного перинатального центру.
Лікарі наголосили на тому, чому необхідно говорити про цю проблему в суспільстві і підтримувати батьків, які переживають втрату дитини. Навіть непоінформованість медперсоналу чи необізнаність можуть стати додатковим болем для рідних, що втратили дитину.
Сьогодні у Львові діє ГО “Слід життя” з ініціативи сестри Юстини-Ольги Голубець, монахині Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. За фахом монахиня має освіту біолога-генетика й психолога. А сама ж сестра Юстина допомагає батькам протягом вагітності та важким летальним перебігом пологів. Вона запевняє, таким подружжям необхідна підтримка близьких, щоб бути певним — вони не залишилися сам на сам із цим горем.
— Хоча ці люди і втратили дитину, однак вони не перестали бути батьками. Маємо забезпечити своєю присутністю таких людей, щоб підтримати їх, коли вони будуть готові. Кожна людина має свій термін життя: хтось живе декілька десятків років, хтось декілька днів, а хтось лише в лоні матері. Але через таких дітей реалізується материнство, — ділиться сестра Юстина.
За її словами, в організації “Слід життя” супроводжують батьків упродовж періоду вагітності і готують до того, як діяти в складних ситуаціях. Тут дбають і про постпренатальний період, коли батькам важко пережити втрату дитини.
Про свій досвід поділився й отець Володимир Мощич, медичний капелан і настоятель храму святих Козьми і Дем'яна. Саме він допомагає тим батькам, які зіткнулися з важким перебігом вагітності або втратою дитини.
— Я бачу, як хвилюються батьки, коли поспіхом діють і не певні, як їм чинити в тій чи іншій ситуації. Тут важлива підтримка зі сторони духовенства й медичних працівників. Це дає батькам відчуття безпеки й впевненості у тому, що у них є підтримка від фахівців, які діють чітко і спокійно. Я спостерігаю, як після спільної молитви чи розмови батьки стають окриленими і хапаються за надію, щоб боротися і надалі, — зізнається медичний капелан.
Священник додає, що вірянам важливо дотримуватися Таїнства хрещення для своєї малечі. Адже так дитина успадковує дар віри, так само як і фізіологічні характеристики своїх батьків. Тим самим дитина стає християнином й, цитую, “отримує небесних батьків”.
— Ми повинні бути поруч з такими сім'ями, які потрапили в таку ситуацію. Таїнство хрещення дозволяє поховати дитину гідно за християнським звичаєм. Найважливіше — бути поруч, бути вірним другом у такій хвилі. вірний друг — це той, хто на чорний хліб, який їмо щодня, додає ще трохи масла і меду, щоб він був солодшим, — додає отець Володимир.
Лікарі наголосили на тому, що необхідно говорити про цю проблему в суспільстві і правильно підтримувати батьків, які переживають втрату дитини. Експерти застерігають від вживання таких фраз як “час лікує”, “така Божа воля”, “ти ще молода, ще народиш”, “думай про інших своїх дітей”. Адже це може стати тригером й завдати болю тим батькам, що втратили дитину.
— Своїми необдуманими словами та вчинками ми можемо завдати більшого болю батькам, що мають таку проблему. Ми втратили цю дитину тепер і тут. Ми — в контексті всього суспільства. Адже це втрата не лише тих чоловіка і жінки. Якщо буде підтримка рідних, медиків, сім'я легше перенесе той період. Ми не здатні вилікувати смерть, але можемо його полегшити, — зауважує сестра Юстина.
— Багатьом батькам дуже складно повернутися до нормального життя опісля, що може навіть тривати роками. І це стосується не лише жінок. Їхні чоловіки, діти, батьки та рідні можуть переживати втрату фактично так само. Щоб впоратися з цією проблемою, експерти рекомендують таким батькам знайти підтримку в інших й говорити про свій біль. Якщо когось з близьких спіткала втрата дитини, то фахівці рекомендують не втручатися, не давати порад і не ставити запитань, які би могли завдати болю таким батькам.
Звісно, не варто й ігнорувати таке становище, а бути поруч при потребі, якщо таким батькам знадобиться допомога і вони були впевнені, що їм є до кого звернутися. Також батькам рекомендують говорити зі своїми дітьми смерть як природний і незворотний фактор в житті.
— Організація “Слід життя” підтримує батьків до останнього, особливо в момент поховання дитини. Ми допомагаємо пропрацювати модель, що вагітність була реальною, як і народження та смерть цієї дитини. Батькам важливо пам'ятати про це немовля, адже кожна дитина має гідність й бути вшанованою, незалежно, чи ця дитина жила декілька днів, чи так і не з'явилася на світ, — наголошує сестра Юстина-Ольга Голубець.
Своїм болючим досвідом поділилися одна із присутніх матусь пані Ореста. Жінка розповіла, як пережила втрату дитину завдяки підтримці сестри Юстини та всього колективу ГО “Слід Життя”.
— Я пережила смерть своєї донечки Оксанки чотири роки тому. Вона прожила у цьому світі всього вісім днів. Нашій сім'ї пощастило зустріти сестру Юстину й працювати з компетентним медичним персоналом. Нам було нелегко пережити втрату донечки. Але тепер я можу вільно про це говорити і ділитися з іншими. Наголошую, що відповідний супровід й підтримка необхідні батькам, що втратили дитину. Адже сьогодні досі більшість сімей переживають пренатальну чи перинатальну смерть немовля після десятків років трагедії, — ділиться пані Ореста.
Щоб зменшити ризик під час вагітності, перед плануванням за три місяці батькам потрібно вести здоровий спосіб життя та подбати про ментальне здоров'я. Крім того, на будь-якому терміні вагітності можна виявити вроджені вади розвитку і провести пренатальну діагностику, а також обстежити немовля на 4-ий день після її народження на наявність певних вад. В Україні з наступного року планують відкрити п’ять скринінг-центрів, один з яких буде у Львові.
У світі перші публічні згадки про пренатальну і перинатальну смерть дитини стартували 1988 року. Вперше в Україні про це почали говорити 2017 року саме у Львові. Цю ініціативу підхопила монахиня сестра-служебниця Юстина Ольга Голубець. Вже чотири роки діє громадська організація “Слід життя” у Львові, які допомагають батькам протягом всієї вагітності, від планування дитини до її народження, а також підтримують батьків з втратою дитини. Відтак щорічно у Львові вшановують пам'ять на площі собору святого Юра запаленням свічки й спільної молитви.
Звернутися за допомогою до ГО “Слід життя” можна за посиланням на Фейсбук-сторінку та сайт організації.
