Я і моя родина, звісно, вірні рідному Києву: це наш вибір, точніше, в нас і питання про вибір не стояло — Київ наш оберіг, а ми — його. А які розкішні тут польові дослідження! В усі часи, а особливо — у такі, як зараз, коли так виразно оприявнюються всі процеси, цінності, люди, коли оживають старі як саме наше місто легенди, коли у свідомості його мешканців проявляються архетипні алюзії, де синтезуються релігійні уявлення різних систем, що проросли знаковими образами та ожили й діють!

У перші тижні, коли ворог підступив до столиці, в соцмережах жваво й захоплено обговорювали повітряні подвиги Привида Києва, якого тут-таки охрестили Змієм-Гориничем. Аякже: Київ же — його, він не потерпить чужих у рідному небі, і тільки Горинич може так спритно літати й нищити скажених зайд, знаючи кожен вигин рідного рельєфу, кожен повів рідного вітру між Горами, кожен струмінь рідного духу з потаємних джерел рідної землі. От приблизно такі міркування, хоч і висловлені простіше, я чула, і не раз, від сусідських бабусь, які залишились у своєму “клубі” — на лавочці під нашим під'їздом. Спершу у перервах між тривогами, а згодом — і не зважаючи на них, вони гаряче обговорювали звитяги нашого Горинича. Цікаво, що серед цієї колоритної трійці присутня вільнодумна колишня біологиня (яка сміливо припускала їх ймовірність з огляду на можливі “прецеденти” виживання доісторичних тварин/істот на прикладах Лох-Нессу, японських печер та “снігової людини”), опришкувата захожанка сусідньої церкви УПЦ МП (яка вже частково піддалась на мою просвіту) та колишня фармацевтка-нащадок (з її слів) відомої травниці з Подолу. Так ось, серед їх різних версій подій була навіть така: покровитель Києва святий архистратиг Михайло осідлав Горинича і вони разом б'ють ворогів! Мабуть, таке оновлення легенди могло народитись тільки в Києві :)

А що, такий поворот цілком у нашому, київському дусі: як відомо, з нашим Змієм-Гориничем (як, до речі, і з деякими його відомими “братами” з інших європейських країн) можна домовлятись — у старокиївських легендах до нього звертаються так: “Будемо битись чи миритись”? Таке, до речі, вказує на вірогідність ототожнення Змія-Горинича не з суто уявним виплодком пекла, а цілком собі створінням Божим (реліктовим динозавром). І приклади, коли з Гориничем мирились, могли виливались навіть у корисну людям співпрацю з ним. Це — Змієві вали, невідомо як побудовані у такому масштабі з існуючою тоді (у 11-12 столітті) технікою та людськими ресурсами. Ці вали дуже навіть реально зупинили цією весною російські танки, що йшли на Київ: не змогли сучасні машини нападників подолати витвори наших предків, які звели захист від орди!

А коли ворог відступив від Києва і лише у своїй злобі намагається закидати його ракетами, й київським небом розноситься рев сирен повітряної тривоги, деякі київські матусі здогадались пояснювати своїм дітлахам, що то Змій-Горинич відганяє ворогів від рідного міста. Діє підбадьорливо, і я з ними згодна :)

Отак війна покликала до дії всі наші сили, легенди та обереги. Стоїть наша Оранта-Нерушима Стіна, зблискує незборимий меч нашого покровителя міста архистратига Михайла, і наш Змій-Горинич волонтерствує у Київській теробороні винищувачем та ППО. Так чи інакше — ми не самі у нашій боротьбі. А віра — вона гріє, додає наснаги та надії. Хай все працює з нами на нашу перемогу! І хай ми спроможемось ніколи більше не допустити ворогів — ані у нашу Україну, ані в наш побут, ані в наші серця.