Колись люди не задумувались над тим,навіщо жити за заповідями Божими і для чого. Вони просто жили: сумлінно працювали,виконуючи якнайкраще свою роботу; доглядали за дітьми,не стогнучи та не нарікаючи на лиху долю і це в умовах, коли не було жодних побутових вигод;піклувались про літніх людей, підтримуючи їх у старості;шанували своїх батьків. При тім ніколи не забували Бога. Боронь, Боже, було щось вкрасти чи привласнити щось чуже. Посварившись, одразу мирились. Розгнівавшись, довго не тримали зла, бо знали, що Господь заповідав бути терпеливими, незаздрісними, люблячими, лагідними, щедрими. Для них це було незаперечною істиною, яка не обговорювалась.
А що тепер? Сьогодні кожен живе за своїми правилами, які сам і вигадав. Про Бога знають мало, бо не хочуть знати, або бояться запитати. Тепер ми найбільше любимо себе. Бо ми – неповторні, найкращі, найвродливіші. Так нас учить телебачення, новомодні психологи та інші. Авжеж, ми повинні не падати духом, цінувати себе як особистість, але людей ми маємо любити більше, бо так заповідав Христос.
Одного разу, сидячи у парку, я розгорнув канапку, щоб поїсти. Навколо нікого не було, лиш бігало мале дівча, років із десять. Помолившись, я хотів узяти канапку до рота, як уздрів, що її десь немає. Дивлюсь – те дівча стоїть з моїм наїдком. Я кажу:
-Хіба можна брати чуже? Ти що не знаєш, що красти не можна? А вона мені:
-А хто це сказав?
Ось вам і приклад.
На цю тему можна говорити до безкінечності. Я не хочу сказати, що колись не було поганих людей. Були. І зараз є хороші люди. Однак у минулому люди жили зі Страхом Господнім. Нині – таких одиниці. Чому? Може заважає науково-технічний прогрес, який рухається з невимовними темпами вперед, спокушаючи людину усілякими новітніми благами цивілізації. А може ми просто стали лінивішими. Нам добре так, як є, а щось змінити у собі стає все важче і важче. Проте варто хоч іноді замислюватись над тим, що життя у нас одне. І потрібно прожити його не як-небудь, а гідно, так, як заповідав Ісус Христос.