Автокефалія РПЦ може бути канонічно скасована. Відповідь на статтю митрополита Іларіона Алфєєва

21 лютого, 14:05
Аналітика
митрополит Іларіон Алфєєв на зустрічі з одним з африканських послів РФ - фото 1
митрополит Іларіон Алфєєв на зустрічі з одним з африканських послів РФ
Джерело фото: Сайт ВЗЦЗ МП

Днями член Синоду Елладської Церкви митрополит Перистерійський Григорій запропонував позбавити РПЦ автокефалії на 5 років за розкол та створення Африканського екзархату, тобто за порушення юрисдикції іншої автокефальної Церкви. У Росії незабаралися із відповіддю і підготували цілий коментар Відділу Зовнішніх Церковних Зв’язків (ВЗЦЗ). Відомство митрополита Іларіона Алфєєва не тільки відповіло грецькому митрополитові на звинувачення, але й подало низку неправдивих свідчень та огульних звинувачень. У цьому матеріалі ми розглянемо заяви РПЦ щодо (не)можливості позбавлення її автокефалії та низки інших історико-канонічних питань.

(Не)гумова юрисдикція

Першою точкою суперечки стало питання юрисдикції РПЦ. Грецький митрополит звинувачує МП, що вони фактично через статут поширила власну юрисдикцію на увесь світ. Натомість Іларіон заперечує це і виправдовується тим, що територія РПЦ чітко визначена її статутом. Він наводить пункт 3 розділу І статуту:

«Юрисдикция Русской Православной Церкви простирается на лиц православного исповедания, проживающих на канонической территории Русской Православной Церкви: в Российской Федерации, Украине, Республике Беларусь, Республике Молдова, Азербайджанской Республике, Республике Казахстан, Китайской Народной Республике, Кыргызской Республике, Латвийской Республике, Литовской Республике, Монголии, Республике Таджикистан, Туркменистане, Республике Узбекистан, Эстонской Республике, Японии, а также на добровольно входящих в нее православных, проживающих в других странах» (вид. авт.).

Тобто сама ж РПЦ стверджує, що її канонічна територія — то пострадянський (за виключенням Грузії, і до осені минулого року Вірменії, але вже тепер є окрема Єреванська єпархія РПЦ – прим. авт.) простір плюс Китай, Монголія та Японія, а також будь-які православні, що добровільно хочуть до неї належати. Саме це останнє формулювання і є прихованою лазівкою, через яку РПЦ може поширювати власну юрисдикцію на увесь світ. Причому не тільки приймаючи індивідуально вірян з інших країн, але і створюючи для них повноцінні структури: екзархати, митрополії та єпархії. Останнє якраз і є формою канонічної експансії за межі власної юрисдикції.

Наразі, поза визначених меж, у такій собі «сірій зоні добровільних православних» РПЦ наробила численні адміністративні структури. Вона має свої єпархії у всіх країнах Європи, де немає власної автокефальної Церкви. Це Західноєвропейський екзархат, РПЦЗ, Архиєпископія російських парафій, Берлінська, Віденська та Будапештська єпархії, Норвезьке, Шведське та Фінське благочиння. В Азії РПЦ розповсюджує свою юрисдикцію на Північну та Південну Кореї, Сингапур, Малайзію, Індонезію, Східний Тимор, Папуа-Нову Гвінею, Тайланд, Камбоджу, Лаос, М’янму, Філіпіни та В’єтнам. Ці всі країни входять до екзархату Південно-Східної Азії. У Північній Америці діє РПЦЗ, ПЦА (автокефалію якої не визнають греки, вважаючи її російською структурою – прим. авт.), патріарші парафії в США та Канаді. У південній та центральній Америці вони мають Аргентинську та Південноамериканську єпархію. До РПЦЗ входять також Австралійська та Новозеландська єпархія. Віднедавна до цього переліку додався ще Африканський екзархат. Отже бачимо, що РПЦ має свої єпархії на усіх континентах, окрім Антарктиди, хоча Патріарх Кирил вже їздив і туди – навертати до Російської Церкви пінгвінів.

Фото Патріарха з пінгвінами -  - фото 87542
Фото Патріарха з пінгвінами -
Джерело фото: www.patriarchia.ru

Вочевидь, це і мав на увазі грецький єрарх, коли казав, що РПЦ прагне всесвітньої юрисдикції. І попри заяви митрополита Іларіона Алфєєва з однієї мапи канонічних структур (екзархатів, митрополій, єпархій та благочинь), що належать до Московського патріархату, видно, що ця Церква дійсно прагне всесвітньої юрисдикції, адже має не тільки віруючих чи окремі парафії, але й цілі єпархії на фактично усіх континентах, окрім Антарктиди.

'Канонічна' територія МП?... - фото 87589
"Канонічна" територія МП?...

 

Етнофілетизм

Грецький митрополит звинувачує РПЦ в етнофілетизмі, а Алфєєв це спростовує цитатою зі статуту РПЦ, що вона є багатонаціональною Церквою. З одного боку Алфєєв правий, коли каже, що серед вірян МП є люди різних національностей, однак системна політика РПЦ полягає у тому аби зі всіх них зробити росіян. Стерти їхню національну ідентичність. Це РПЦ робить в Україні, Білорусі та Молдові. Також вона намагається русифікувати діаспори цих країн.

У країнах Балтії, Середньої Азії, ЄС, двох Америк та Австралії – інша політика. Там вона намагається втримати росіян від асиміляції, від інтеграції у тамтешні суспільства. Певну місію вона проводить лише на Далекому та Південному Сході та відтепер в Африці. РПЦ не є Церквою суто росіян, але частину своєї пастви вона намагається переробити на росіян. Саме тому можна вважати, що звинувачення в етнофілетизмі не безпідставні.

Скасування автокефалії

Отже переходимо до найцікавішого. Грецький єрарх запропонував позбавити РПЦ автокефалії на 5 років. Митрополит Іларіон у відповідь стверджує, що «загально православних рішень про тимчасове чи остаточне відкликання автокефалії не існує». Я точно не знаю так це чи ні, може фахові історики і знайдуть щось, але це не принципово.

Куди важливіше дещо інше, те, що РПЦ немає жодного морального права виступати проти скасування автокефалії, оскільки вона сама ліквідувала автокефалію Грузинської Церкви після завоювання Російською імперією Грузії. Синод РПЦ 21 червня 1811 р. подав проект скасування грузинської автокефалії та створення екзархату у складі Російської Церкви. Документ був підписаний імператором Олександром І 30 червня і автокефалію було скасовано.

Окрім цього випадку РПЦ, разом з СРСР, провела цілу спецоперацію із зречення Польської АПЦ своєї автокефалії, отриманої від Константинопольського патріархату у 1924 р., щоби надати полякам Томос від Москви. Це доволі відомий епізод, описаний істориками на базі розсекречених архівів Уповноваженого у справах релігій в СРСР.

А от що каже митрополит Іларіон Алфєєв: «Предоставление автокефалии или статуса Патриархата Поместной Церкви является актом безусловным и не может быть ограничено или отозвано». Тобто РПЦ двічі скасувала чужі автокефалії, які не вона видавала, але коли справа почала стосуватися її самої, то раптом виявилося, що скасовувати автокефалії не можна.

Як технічно можна скасувати автокефалію РПЦ?

Той, хто дивився або читав романи про Гаррі Поттера, пам’ятає, що в останніх частинах мова йшла про горокракси. Це розщеплені частини душі головного антигероя, в яких збережена його могутність. В російській літературі це образ голки у яйці. Так ось РПЦ має три своїх крістражі. Усі вони заховані у древніх документах.

Автокефальний статус Московського патріархату був закріплений низкою рішень, а саме: грамотою Вселенського Патріарха Єремії 1589 р., Соборною грамотою Синоду Константинопольського патріархату 1590 р. та Оросом Собору у Константинополі 1593 р. Треба діяти хронологічно від останнього за часом до більш давнього.

Орос підписали чотири давні патріархи. Так ось зараз їхні наступники – Константинопольський та Александрійський Патріархи можуть відкликати свої підписи під цим документом і він автоматично втратить чинність. Далі справа за Синодом Константинопольського патріархату — він збирається та відкликає Синодальне рішення 1590 року. І наостанок сам Патріарх Варфоломій особистим рішенням скасовує грамоту свого попередника — Патріарха Єремії ІІ від 1589 року. І лише тоді можна буде казати, шо російську автокефалію скасовано.

Уложена грамота 1589 року - фото 87543
Уложена грамота 1589 року

 

Акт 1590 року  - фото 87544
Акт 1590 року
Джерело фото: Wikimedia
Орос 1593 року - фото 87545
Орос 1593 року
Джерело фото: Wikimedia

Московська автокефалія vs Унія

Ще одним пропагандистським наративом, який часто використовує Москва, є обґрунтування її автокефалії. Мовляв відділення Московської митрополії від Київської митрополії Константинопольського патріархату у середині XV сталося через Ферраро-Флорентійську унію. Росіяни стверджують, що вихід зі складу Константинопольського патріархату був вимушеним кроком для так званого збереження чистоти віри та небажані об’єднуватися з Католицькою Церквою.

Однак, насправді це не так. Російський історик Вадим Лур’є у своїй книзі «Русское православие между Киевом и Москвой» на підставі документів тієї доби доводить, що ніякої ідеї збереження чистоти віри у ті часи не було. Він аналізує офіційну переписку між Москвою і Константинополем. Головна причина розділення тоді була у тому, що світська влада хотіла мати лояльного митрополита, а в патріархії були на це свої плани. У Москві визнавали владу Фанару і після Унії, тобто вона не була причиною конфлікту. Її такою вже зробили постфактум, як виправдання безпідставному розколу, в який пішла РПЦ на майже півтора століття.

Пентархія

Заперечуючи право скасування російської автокефалії, в РПЦ критикують теорію Пентархії – тобто особливої влади п’яти давніх патріархатів. Особливо смішно бачити в якості аргумента пассаж, що «теорію Пентархії не визнавав Рим». Самі ж росіяни не визнають канонічності Римського Папи і вважають його єретиком, але у своїй боротьби з православними греками готові апелювати хоч до Папи Римського.

Ще кумедніше виглядає критика Пентархії через ігнорування існуючих на той час церков Грузинської та Кіпрської (і це в РПЦ ще забули, що на той час існували такі Церкви, як Печський патріархат та Охридська архиєпископія, а Грузинська Церква була поділена на Мцхетський та Абхазький католікосати). Тобто на час отримання автокефалії РПЦ у православному світі існувало 4 східних патріархати, 3 нових патріархати та 2 архиєпископії. Так ось Москва зараз критикує ідею Пентархії, мовляв вона не включає до свого складу інші Церкви. Однак, коли мова йде про створення РПЦ, то Москва подає рішення Пентархії, як Всеправославне визнання, ігноруючи при цьому інші Церкви. Тобто коли мова йде про визнання РПЦ, то Пентархія представляє усю повноту православ’я, а коли мова йде про санкції для РПЦ, то Пентархія не має права представляти усю повноту православ’я. Отже, як бачимо позиція МП не послідовна, а змінюється за потреби.

Диптих

Російський митрополит, захищаючи автокефалію РПЦ, апелює до того, що Москва отримала п’яте місце у Диптиху, і мовляв через це її не можна позбавляти самостійності, бо за нею зафіксоване певне місце. Однак, насправді, місце у Диптиху — це лише порядковий номер, формальність. До прикладу, ще за 358 р. до того, як Москва обійняла п’яте місце, воно було віддане «на віки вічні» Болгарській Церкві, а, точніше, Тирновській патріархії. Це відбулося на Соборі східних патріархів у Лампкасі у 1235 році. Так що п’яте місце Москви у Диптиху це дуже суперечливий аргумент. До того ж по справедливості та історичній відповідності раніше за РПЦ були створені Кіпрська (431), Грузинська (VI ст.), Болгарська (919), Македонська (1019) та Сербська Церкви (1219), а тому вони повинні бути вищими за списком, ніж Москва.

Двоєдумство або ж банальна брехня

Особливо цинічною є фраза щодо обґрунтування створення Африканського екзархату РПЦ. Ви просто вчитайтеся у цей пассаж: «создание экзархата не является выражением притязания на каноническую территорию древней Церкви Александрийской, но преследует единственную цель – дать каноническую защиту тем православным клирикам Африки, кто не желает участвовать в беззаконной легитимизации раскола на Украине». Порушення канонічної території (а це створення власних єпархій в межах інших церков – прим. авт.) не є посяганням на канонічну територію. І знову все у них за Орвеллом: війна — це мир, свобода — це рабство, а правда — це брехня. У світі постправди Російська Церква почувається максимально комфортно. Можна казати на чорне біле і тобі нічого не буде. Можна цинічно брехати людям в очі і казати, що захищаєш правду.

Загалом же, розмірковуючи про канонічну територію Александрійського патріархату, росіяни зараз використовують наступну схему. Мовляв порушення канонів не було, адже Африка ніколи не була юрисдикцією АП. Однак 6 правило І Вселенського собору чітко встановлює за АП як мінімум Єгипет, Лівію та Пентаполь – тобто східну частину північної Африки. Західну частину тоді обіймала Карфагенська Церква. І створення Північно-Африканської єпархії РПЦ з центром у Каїрі є прямим порушенням цього правила.

Окрім цього до юрисдикції АП віддавна належала Ефіопська Церква, а в її складі була Еритрейська Церква. Правда після міафізитського розколу VI століття АП розділилася – православна її частина залишилася без ефіопів, які перейшли до коптів. Однак до VI століття ніхто не заперечував юрисдикції АП щонайменше над східною Африкою.

Ще одна теза Алфєєва, яка заслуговує уваги і яку можна адресувати самій же РПЦ: «Сегодняшним руководством Константинопольского Патриархата предпринята беспрецедентная попытка волюнтаристски пересмотреть многовековые границы Поместных Церквей, отозвать собственные соборно утвержденные акты». Тут Московський патріархат звинувачує Константинопольський у тому, що робив і сам. Москва частенько полюбляла волюнтаристські переглядати багатовікові кордони Помісних Церков. До прикладу, скасувавши Готську і Кефайську митрополію Константинополя у Криму наприкінці XVIII століття, чи анексувавши Бесарабські єпархії у XIX столітті, якій їй ніколи не належали. Або ж віджати в греків Чехословацьку Церкву і підпорядкувати її собі. Чи забрати в сербів Закарпатську єпархію. Таких прикладів безліч, я перерахував лиш те, що одразу прийшло на розум.

Є у росіян і традиція скасування власних актів. Вірніше так – традиція їхнього ігнорування. Вчинення дій всупереч ним. От взяла РПЦ і скасувала автокефалію Грузинської Церкви у 1811 р., а потім під тиском грузина Сталіна взяла і визнала її у 1943 р., не скасувавши попередніх актів. А у документі від 19 листопада 1943 р. (журнал № 12) взяла і підпорядкувала усіх православних вірмен Грузинській Церкві. А вже 15 жовтня 2021 р. (журнал № 92), всупереч попереднім документам, ухвалює рішення про підпорядкування усіх православних вірмен собі, а не грузинам. При цьому документ 1943 р. не було скасовано, він до сих пір чинний, а отже існує канонічна колізія.

І ці люди будуть вчити Вселенського патріарха діловодству? «Лікарю зцілися сам» (Лк. 4:23).

Виписка із журнального визначення Священного Синоду при Патріарху Московському від 19 листопада 1943 р. - фото 87546
Виписка із журнального визначення Священного Синоду при Патріарху Московському від 19 листопада 1943 р.
Джерело фото: Журнал Московської патріархії, №3, березень 1944 р.