Не минає місяця чи навіть тижня, як бачу нове прохання про допомогу. Не бачу в тих проханнях злості на той світ з тими політиками і можновладцями, які топляться в розкоші, а маленькі українці і україночки шукають кошти на порятунок. Натомість бачу надію, що цей світ може допомогти зібрати кошти на лікування, що надія не вмирає.

Я рідко коли даю пожертву тим, хто просить на вулиці. Я не впевнений, що ці кошти їм підуть на користь. Я швидше зроблю пожертву на свою парафію, на благодійну організацію, яку знаю — бо я їм довіряю, я впевнений, що моя лепта буде використана з користю.

На жаль, останнім часом все частіше чую і читаю прохання допомогти важко хворим діткам. Просять батьки, які ще не втратили надію, просять рідні і знайомі, які хочуть допомогти. Про це пишуть у мас-медіа і таким чином колеги-журналісти сповняють свій громадянський обов’язок. Знаю журналістів, які вміють настільки зачіпити за живе своїми матеріалами, що хочеться все можливе зробити для героїв цих сюжетів, як допомагають побачити важливість тих нужденних людей для тих, яким сьогодні загалом чи у порівнянні все гаразд.

Соціальні мережі дозволяють зробити чужу біду вже не такою чужою. Не минає місяця чи навіть тижня, як бачу нове прохання про допомогу. Не бачу в тих проханнях злості на той світ з тими політиками і можновладцями, які топляться в розкоші, а маленькі українці і україночки шукають кошти на порятунок. Натомість бачу надію, що цей світ може допомогти зібрати кошти на лікування, що надія не вмирає.

Тривалий час слідкую, як багато людей та організацій долучилися до збору коштів на лікування Тарасика Грабчука. Батьки боряться за життя малюка. До спеціально створеної з цією метою групи у фейсбуці вже приєдналося майже 3,5 тис. людей. Тут детально розповідають про стан малюка. Сам Тарасик вражає бажанням жити і від цього хочеться ще більше зробити для цієї дитини.

Але на чому я хотів наголосити: щоденно або щокілька днів батько інформує про надходження коштів на благодійні рахунки для порятунку сина. Все чітко і прозоро: стільки і куди отримали, скільки ще потрібно, на що використовуються кошти. Чи можуть виникнути підозри, що кошти підуть на щось інше? Очевидно, що ні. Навпаки створюється відчуття, що ця дитина стала вже дуже багатьом людям рідна і любима. Що це не ми допомагаємо цій дитині, а вона допомагає нам стати людянішими.

Більше того, це ціла порадня для всіх, хто шукає допомоги. Як відкривати рахунки і як використовувати соціальні мережі для донесення прохання про допомогу до тисяч, а через них і до десятків тисяч людей. Які діяти, коли у ближнього горе. Найважливіше, це не пункт збору коштів, це жива спільнота, в якій все прозоро і відкрито, в якій зібралися ті, що хочуть допомогти, і той, якому так хочеться допомогти.

Отже, будьте відкриті і вам повірять! Тарасику Грабчуку вже зібрали майже 90% необхідних коштів, тобто вже понад 2 млн. грн.