Церковно-релігійний фактор Євромайдану в оцінках його учасників та прихильників
Спроба першого релігієзнавчого аналізу
Феномен Євромайдану є, серед іншого, непересічним маркером духовного стану українців та щедрим джерелом документальних матеріалів для дослідників-суспільствознавців, зокрема – релігієзнавців. Як ніколи яскраво оприлюднюється та втілюється в конкретних справах позиція Церков (в особах як їх священства, так і мирян) в Україні щодо її подальшого розвитку – політичного, культурно-цивілізаційного, духовного. Вже опублікована перша хвиля відповідної актуальної аналітики: це статті Филипович Л.О., Єленського В.Є., Горкуші О.В.[1], та ін. Однак серед неї поки що мало представлені дослідження поглядів на церковно-релігійний фактор Євромайдану самих його учасників та співчуваючих (хоч вже з’являються перші ластівки з-під пера священослужителів[2]). Це зрозуміло з огляду на те, що, на відміну від багаточисельних оприлюднень точок зору на події очільників та речників Церков, дещо складніше вивчати реакції на дії цих представників з боку самих протестувальників, віруючих та невіруючих. Між тим, Церкви – це і священство, і миряни, котрих багато і серед майданівців. Для вивчення думки останніх щодо церковно-релігійного контексту подій наразі куди більше можуть зарадити власні пошуки відповідного матеріалу релігієзнавцями.
Мусимо відзначити, що давно нам не траплялася нагода таких багатих польових досліджень зі включеними спостереженнями. Оскільки головні події відбувалися в Києві та у безпосередній близькості від нашого місця роботи, абсолютну більшість того, що далі аналізується, ми спостерігали на власні очі.
Церковно-релігійний фактор Євромайдану постав помітним явищем не з перших днів народного протесту.Щоправда, ті, хто були очевидцями початків Євромайдану, бачили там священиків та сестер ще до 29 листопада: треба віддати їм належне – священнослужителі оперативно відгукувались на голос насамперед власної совісті. Очевидно, цей голос кликав у місце зібрання людей, що шукають правди, навіть, якщо вони ще не шукають порад духовенства. Надалі, з розвитком ситуації, участь Церков та релігійна складова Євромайдану ставали все помітнішими. Відповідно, і в еволюції поглядів майданівців на його церковно-релігійний фактор можна виділити кілька етапів:
- від початку акції 21 листопада до ночі на 30 листопада, коли відбувся розгін студентів на Майдані Незалежності спецпідрозділами, після чого частина студентів знайшла притулок в Свято-Михайлівському монастирі УПЦ КП;
- від цієї події до спроби другого розгону Євромайданув ніч на 11 грудня, коли священнослужителі стали в лави демонстрантів на барикадах;
- від 11 грудня і надалі[3].
Розглянемо ці етапи докладніше.
Перший етап. Варто насамперед відзначити, що Церкви в Україні не залишились осторонь виступів прихильників продовження євроінтеграції з самого їх початку. Так, вже 25 листопада була виданаЗаява Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «З приводу громадських виступів на підтримку європейської інтеграції України»[4], у якій Патріарх висловив солідарність з ними, а 26 листопада Всеукраїнська Рада Церкові релігійних організації закликала владу не перешкоджати учасникам Євромайдану[5]. 27 листопада ректори релігійних вузів України також підтримали студентів Євромайдану[6], тоді ж були оприлюднені слова солідарності з майданівцями екс-глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара, роздуми греко-католицьких та римо-католицьких священиків про актуальні події. Активізувались і віруючі-миряни різних Церков: зокрема, 29 листопада була створена група у Фейсбук «Молитва за Україну» у підтримку мітингуючих на Майдані, а на Європейській площі почали збиратися молільники з різних Церков.
Що на тому етапі значила така підтримки для протестуючих, важко веріфікувати. В будь-якому разі у перші дні, коли на Майдан Незалежності в Києві вийшли незгодні зі згортанням курсу влади на євроінтеграцію, священнослужителів туди начебто ніхто не запрошував. Більш того, до розгону частина присутніх активістів, зокрема — студентів заперечували доцільність присутності на Євромайдані духовенства, хоч окремі з них з’являлись на Майдані вже в перші його дні (в ніч розгону студентів на Майдані був присутній як мінімум один священик – отець з УПЦ КП[7], про що він розповів нам особисто). Мотивували ці студенти таку свою позицію тим, що, мовляв, серед нас є й невіруючі, тож участь священиків – недоречна. Треба сказати, чимало з молоді взагалі відкидали пропозиції допомоги старших і досвідченіших майданівців, так що, можливо, це була не тільки чи не стільки «антиклерикальна нехіть», як «бунт» поколінь (розчарованих в наявних політиках і громадських активістах старшого покоління, авторитетах взагалі), а також — прагнення набути власний досвід, взявши всю відповідальність на себе.
Не заперечуючи право молодих на останнє, зауважимо, що така позиція дуже швидко змінилася, варто тільки було спробувати перших кийків. Коли побиті й перелякані студенти бігли куди могли, вони не роздумуючи стукали у ворота Свято-Михайлівського монастиря (УПЦ КП). Авжеж, тоді було вже не до переймання, хто віруючий, а хто невіруючий, чи варто користуватися допомогою церковників, чи не варто. Пізніше більшість дівчат набудуть інший досвід, довідавшись, що у пологовому будинку атеїстів (майже) не буває. Хлопцям – хочеться побажати набувати такий досвід все ж такі не на війні… Утім, можливо, всім учасникам і без того закарбується дуже сильне переживання, коли їх, скривавлених та зляканих, прийняли монахи та заховали у стінах свого монастиря, дослівно по-біблійному прихистили, полікували й нагодували, розклавши килими для їхньої ночівлі прямо в храмі біля престолу[8]. Беркут не наважився вдиратися до монастиря, чатуючи під його стінами.
Невідомо, як би розвивались події надалі, коли б кияни оперативно не підійшли під монастирські стіни, після чого спецпідрозділ відступив. На ранок там були вже тисячі, що обговорювали як розвиток суспільно-політичних подій, так і схвальні враження від достойного вчинку священнослужителів. Багато хто згадував традицію знаходити переслідуваним захист саме в церковних мурах, кияни відзначали, що їхні предки ховалися від ворога у храмі востаннє під час ординської навали. Унікальні фотокадри та відео криївки в монастирі, де біля вівтаря під звуки молитов сплять змучені протестувальники, за лічені години облетіли всю Україну і мало не весь світ. Безперечно, такого вражаючого «вступу» церковного фактору в історію Майдану ще не бачила наша країна, що суттєво вплинуло на сприйняття цього фактору учасниками народного спротиву.
Другий етап. Отже, тон йому задав, волею обставин (а серед майданівців багато хто каже – то була Божа воля), Свято-Михайлівський монастир. Інші Церкви не забарилися відгукуватися заявами на підтримку скривджених та закликами до мирного врегулювання ситуації: це зробили всі православні, УГКЦ та РКЦ, частина протестантських. В цілому тут не було особливих несподіванок (принаймні, для фахівців, що ними вже й відзначається). Традиційно найбільш рішучими були заяви представників УГКЦ і УПЦ КП, а також і архієпископа УАПЦ ІгораІсіченка, а УПЦ МП – традиційно поміркованішими (хоча настоятель Києво-Печерської лаври зневажливо висловився про майданівців). Студенти Українського католицького університету не лише також видали свою заяву солідарності з Євромайданом, але й активно приєдналися до мітингуючих, як і семінаристи УГКЦ. Спільнота УКУ взагалі оголосила 11 грудня громадянську непокору Президентові та його уряду[9].
Тепер до голосу Церков громадяни стали уважніше прислухатися, прискіпливіше порівнюючи ці голоси. Принаймні частина спільнот українських активістів (зокрема, Євромайдан у Фейсбуці, ГО Майдан та ін.) систематично відслідковує реакції Церков на події, публікує у своїх ЗМІ реакції найбільш, на їхню думку, знакові. А дехто, як от наприклад націоналістична організація Тризуб на своєму сайті «Бандерівець», ще й звертається до священнослужителів від імені своїх членів, закликаючи представників Церков до рішучішої підтримки прихильників розбудови національної християнської держави[10].
Релігійно-церковна символіка помітно збільшилася і на відновленомуЄвромайдані, силами самих активістів. Біля стели з фігурою України незалежної, на місці побиття протестувальників з не вповні відмитими плямами крові, з’явилися релігійні символи, що вшановували жертви розгону: образи з квітами та національною символікою, зображення Ісуса у терновому вінку, плакати з релігійними написами («З нами – Бог» тощо). Саморобними, часом просто зворушливими плакатами з подібними написами пістріють намети майданівців, ними також прикрашена і майданна ялинка. Трохи пізніше, до дня святого Миколи (за григоріанським календарем) була встановлена його фігура, виконана у традиціях українського народного мистецтва.
Священики, брати й сестри почали освоювати Майдан для постійної чи принаймні періодичної й регулярної присутності. За ініціативи світських віруючих були поставлені капличка-хрест, намет-капличка, потім – міжконфесійний молитовний намет (останній швидко довелося замінити на більший, оскільки молільники вже не вміщалися). Навіть між молитвами та молебнями біля священнослужителів практично увесь час знаходився хтось з активістів, зацікавлено спілкувалися, радилися. Відзначимо, що не раз спостерігали: люди охоче говорили з представниками не лише «своєї» Церкви, також співбесідниками різних священнослужителів були й невоцерковлені чи так звані «пошуківці». Розгорнула свою благодійницьку роботу кухня Мальтійської служби допомоги[11] (силами переважно волонтерів-мирян, серед яких – івано-франківці, львів’яни й кияни), збираючи чи не найбільші черги майданівців. Крім хреста над нею, ця кухня викликала найбільшу довіру також і найретельнішим дотриманням санітарних норм, що видно всім, хто перебував поруч.
Зі сцени Євромайдану також частіше зазвучали голоси священнослужителів. Віча, котрі періодично збирали на Майдані, стали починатися з молебню чи екуменічної молитви, виступів священиків різних християнських конфесій, і майданівці дружно дякували кожному. Документально зафіксований також, чи не вперше, факт одночасної молитви із зігнутими колінами на Майдані великої кількості людей. Разом з тим, як ми це також бачили на власні очі, вдень і у спокійнішій обстановці молитви зі сцени не збирали багато включених учасників, біля імпровізованої каплиці-хреста за сценою та в молитовному наметі біля Поштамту та наметі-капличці біля стели було по кілька осіб (крім священнослужителів). Інша справа – вночі, коли тривожніше. Була започаткована навіть «нічна» традиція щогодинної молитви. Тоді менш чисельні чергуючі на Майдані люди видимо зосередженіше повторювали молитви слідом за духовентвом.
Третій етап. В ніч на 11 грудня, коли спецпідрозділи стали наступати на барикади довкола Майдану, молитва стала масово гарячішою, наближаючись до «воєнної», що видно й чути на відповідних відеозаписах. Жінки, підлітки та старші люди, що згрудились на сцені та під нею, дивилися на різноконфесійних священиків поруч як на своїх заступників перед Богом. Свідчення цього чули як ми, так і наші колеги[12]. Вперше після татаро-монгольської навали, залунав храмовий набат зі Свято-Михайлівського монастиря, скликаючи столичних мешканців на захист Євромайдану. Цей набат підхоплювали частина новозбудованих церков у спальних районах, навіть в лівобережному Києві! Було щось неймовірне, й водночас – глибоко архетипне у тому, як сотні киян, що просинались під той набат, вибігали до своїх машин під будинками, і сигналили в унісон з ним до своїх «безкінних» сусідів, щоб разом поспішати на допомогу[13].
Природно, найбільш вдячно було оцінене майданівцями самовіддане служіння представників Церков на барикадах – там, де було не тільки страшно, але й реально небезпечно. Вже наречені майданівськими героями священики УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, РКЦ та лютеранські (з кірхи святої Катерини), протестантські пастори (п’ятидесятники, молоді баптисти та ін.), що ставали живим щитом між протестувальниками та Беркутом, намагалися достукатися словом до останніх та стримували разом з іншими чоловіками та в перших їх рядах натиск спецпідрозділів.
Ще виразнішими стали заяви представників частини Церков, що, відповідно, зауважили й активісти. Особливе схвалення викликали такі рішучі слова священнослужителів, як от висловлені Патріархом Філаретом на молебні з участю Президента України (прохання дати мудрість останньому, щоб керувати на благо всім українцям, а не купки наближених)[14], або — як однозначні настанови віруючим щодо їхньої участі в Євромайдані та однозначна підтримка повалення пам’ятника Леніну в Києві з боку єпископа РКЦ Станіслава Широкорадюка, висловлені ним в інтерв’ю католицькому радіо «Марія»[15] й у проповіді в Олександрівському костелі[16] (думка єпископа була навіть відзначена на сайті «Бандерівець»[17]), а також і аналогічна оцінка знесення пам’ятника Леніну з боку архиєпископа УПЦ КП Євстратія (Зорі)[18] й архиєпископа Ігора (Ісіченка)[19]
Прикметно, що представництво духовних лідерів на Євромайдані стало вже й міжрелігійним: до виступів зі сцени своїх колег-священнослужителів приєднались мусульманський лідер та рабин. Зазначимо, що мусульмани (кримські татари) були присутні на Майдані вже у попередній період (другий етап в контексті даного дослідження), зокрема – годували майданівців своїм традиційним пловом. Муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»СаїдІсмагілов[20] дав авторитетні настанови ігнорувати інформаційну війну проти Майдану.
На Майдані стали регулярними служіння в капличці (навіть з наперед оголошуваним розкладом), де чергуються священнослужителі різних Церков і де практично постійно присутній хтось з майданівців, у передріздвяний час встановлений вертеп, а біля стели – дідух. Популярністю користується навчання колядкам, спільні їх розспіви. Цікаво, що Євромайдан душевно святкував Євроріздво (як «охрестили» свято Різдва Христового за григоріанським календарем), колядуючи до ранку, при чому неодноразово лунали заклики й надалі святкувати Різдво разом з більшістю християн всього світу й Європи зокрема[21].
Віртуальний «Молитовний Майдан України», започаткований єромонахом Юстином Бойком (УГКЦ), набрав майже 3 тисячі учасників (переважно, світських). Миряни використовують і свої професійні спільноти для допомоги Євромайдану. Так, Асоціація католиків–медійників України 26 грудня оприлюднила звернення до колег журналістів та всіх людей доброї волі із закликом проявити свою християнську солідарність, максимально висвітлювати події, пов'язані з мирним протестом українців проти несправедливості і насилля, просити католицьких єрархів піднести на їхній захист голос в громаді своєї помісної Церкви[22].
Разом з тим, справедливості ради зазначимо, що все ж не всі майданівці підтримують участь у Євромайдані представників Церков, як це показує опитування на сторінці громадяських активістів Євромайдану в соціальній мережі Фейсбук (приблизно одна дев’ята частина не підтримує). Подібне опитування РІСУ показало, що 1/4 читачів порталу негативно ставиться до активної діяльності священнослужителів на Майдані[23].
В цілому ж, схоже, церковний фактор став невід’ємною й важливою частиною Євромайдану, і, більш того, активісти не лише його «овласнили», а й вийшли на відповідну співтворчість. В інформаційну добу громадяни України зауважують і запам’ятовують всі та всякі реакції Церков: рішучість, називання речей власними йменнями та самовіддане служіння представників одних Церков, помірність, а то й «і Вашим, і нашим» чи навіть осуд і хресні ходи проти Євромайдану — іншої, а також невтручання чи відсторонено-примирливі заяви ще інших. І робитимуть відповідні висновки.
Хоч на час написання статті ще не зрозуміло, чим може закінчитися Євромайдан, однак в будь-якому разі ситуація в Україні після нього буде вже інакшою, ніж була до цього. Серед нового досвіду майданівців та всіх, хто з цікавістю спостерігав за подіями на всіх Євромайданах України, буде досвід ширшого відслідковування суспільно важливої діяльності Церков, особливо — практичноі: як священнослужителів, так і активних мирян. Харизматичних, відданих на Євромайдані священиків «винагороджуватимуть» більшою прихильністю до їхніх Церков. Прогнозуємо також, що частина активістів, як це вже трапляється, не обмежуватиметься прийняттям допомоги церковних чинників та вислуховуванням їхніх настанов, а будуть закликати їх до дій згідно свого бачення їхньої участі, й не виключено навіть, що додумаються (як це вже сталось в експертному середовищі)[24], завдатися питанням про застосування «важкої артилерії», доступної для церковних авторитетів.
Самим Церквам тепер доведеться відповідати вже вищій, ними ж поставленій «планці». Люди пам’ятатимуть дії кожної з них, та порівнюватимуть їх і надалі. Виграють ті Церкви, чиї представники й у майбутньому сміливо відповідатимуть на виклики часу та потреби співгромадян, та демонструватимуть послідовні та прозорі оцінки суспільних подій і їхніх фігурантів. При тому Церквам доведеться реалістично оцінити сталість «навернення», адже сприятливі для підвищеної відповідної чутливості кризові ситуації не триватимуть завжди. Можливо, християнськості в українцях і побільшало (що покаже час та подальше їхнє життя, у т.ч. повсякденне), однак спирати такі твердження на основі людського матеріалу Євромайданів та мирному характері акцій (для багатьох єдино доступному фізично варіанті спротиву) було б не зовсім коректно.
Очевидно, громадяни України очікуватимуть від Церков адекватної їхнім функціям суспільно значущої активності й у спокійніший час, спрямованої на сприяння нормальному культурно-цивілізаційному розвитку України, згідно конституційно проголошеного нею курсу на євроінтеграцію. Водночас, більше число українців розумітимуть Церкву як спільноту (де і вони співтворці), а не асоціюватимуть з нею переважно церковних очільників.
Релігієзнавці ж отримали небувалий за масштабами масив матеріалів для досліджень суспільно значущої діяльності Церков, релігійно-церковних чинників в Україні, а особливо ті з колег, хто мав можливість проводити польові дослідження з включеними спостереженнями. Проблемне поле для їхнього професійного аналізу урізноманітнилося як ніколи досі: серед найбільш актуальних його напрямків, на нашу думку – міра принциповості та послідовності в оцінках Церквами дій тих чи інших соціальних середовищ і осіб, здатність Церков бути ефективними миротворцями в суспільстві, особливості й динаміка змін їхніх впливів на різні верстви українських громадян (і навпаки) та різні регіони України тощо.
[1] Л.Филипович. Майдан і Церкви // Релігія в Україні, Віктор Єленський: Майдан змінює Церкви // Релігія в Україні, Горкуша О. Євромайдан як індикатор трансформації релігійної функціональності або революція гідності як ситуація сповіді перед Богом, Україною і людиною (частина 1) // Релігійно-інформаційна служба України.
[2]о.Орест-Дмитро Вільчинський. Майдан як знак // Католицький оглядач.
[3]Дана стаття дописувалась в перший тиждень 2014 р., не виключено, що наступні події можуть приносити нові матеріали для визначення можливих подальших етапів.
[4]З приводу громадських виступів на підтримку європейської інтеграції України Заява Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета // Українська Православна Церква Київський Патріархат. Офіційний сайт.
[5]ВРЦіРО закликала владу не перешкоджати учасникам Євромайданів // Релігійно-інформаційна служба України.
[6]Ректори релігійних вузів України також підтримали студентів Євромайдану // Релігійно-інформаційна служба України.
[7]Ольга Мусафирова. Набат // Цензор.нет.
[8]Рятівник з Михайлівського собору: Автобус з "беркутівцями" в 10 метрах від церкви сіяв паніку серед людей // Українська правда. Життя.
[9]Заява Українського католицького університету про громадянську непокору // Український Католицький Університет.
[10]Звернення до українських семінаристів // Бандерівець.
[11]Мальтійській польовій кухні на Майдані у Києві потрібна підтримка // Релігійно-інформаційна служба України.
[12]Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ: Для нинішньої влади звернення єрархів – не вартують нічого. // Релігійно-інформаційна служба України.
[13]Ольга Мусафирова. Набат // Цензор.нет.
[14]Сьогодні на подячному молебні на Володимирській гірці Президенту побажали мудрості, а суддям – совісті // Релігійно-інформаційна служба України.
[15]«Кожен християнин має обов’язок бути на Майдані» — єпископ Станіслав Широкорадюк // Credo.
[16]«Об’єднана Європа – ідея католицького світу», — єпископ Станіслав Широкорадюк // Католицький медіа-центр.
[17]«Кожен християнин має обов’язок бути на Майдані» — єпископ Станіслав Широкорадюк // Бандерівець.
[18]Архиєпископ УПЦ КП: Існування пам’ятника Леніну було знущанням та наругою // // Релігійно-інформаційна служба України.
[19]Захисникам пам’ятника Леніну // Архиєпископ Ігор Ісіченко.
[20]Муфтій Саїд-хазрат Ісмагілов: Ігноруйте інформаційну війну проти Майдану // Майдан.
[21]На київському Євромайдані закликали відзначати Різдво за новим стилем. // Релігійно-інформаційна служба України.
[22]Католицькі журналісти України просять колег підтримати мирний протест Євромайдану // Релігійно-інформаційна служба України.
[23]Євромайдан. Творимо історію!, Як Ви ставитеся до активної діяльності священнослужителів на Майдані? // РІСУ
[24]Черенков М. Богослов: “Якщо Церква не була на Майдані, то Майдан буде у Церкві” // Релігійно-інформаційна служба України.
Початок. Продовження
