До речі, кожного разу, коли з нагоди свята Хрещення Руси-України та пам’яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя до нас приїжджає патріарх Московський і всієї Русі Кирило, він не виявляє бажання бодай якимось чином вшанувати пам’ять першохрестителя та мученика за віру князя Аскольда-Миколая. Чого б це? Вже надто очевидно не вписується у «Рускій мір» давньоруський князь.

У Києві за участю духовенства і мирян Української Греко-Католицької Церкви освячено каплицю на честь першохрестителя Руси-України князя Аскольда-Миколая. Новий храм розташований на схилі Дніпра, неподалік Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі, прихожани і парафіяни якого, власне, і доклали зусиль, щоб у столиці України з’явилася згадана каплиця.

На перший погляд, освячення нової сакральної споруди у Києві – подія буденна. Але у даному випадку йдеться не стільки про появу ще однієї каплиці, як про фіксацію історичної і духовної реальності, пов’язаної із національною і релігійною самобутністю українців.

При цьому слід зазначити, що встановлення та освячення каплиці на честь князя Аскольда у день, коли християни Київської Традиції відзначили свято Ризопокладання у Влахерні та пам’яті про перше Аскольдове Хрещення Русі, стало своєрідним підсумком наукової дискусії, яка майже одночасно відбулася в Росії та Україні. Передусім йдеться про дві міжнародні наукові конференції дворічної давності. Перша – під викличною назвою «Початки Руського світу» відбулася у Санкт-Петербурзі; друга – «Християнізаційні впливи на Русі за часів князя Оскольда: 1150 років» відбулася у Чернігові.

Спільним висновком наукових дискусій можна вважати одностайність у визнанні історичного факту: князь Аскольд ще задовго до свого наступника – рівноапостольного князя Володимира намагався запровадити християнство у Києворуській державі. Ось як про це відзначено у підсумковій резолюції українських вчених і богословів: «Така подія в історії Києворуської держави мала місце 1150 років тому, коли у червні 860 року, після тижневої облоги столиці Візантійської імперії – Константинополя флотом русів на чолі з князем Оскольдом Київським, було укладено мирний договір. Цей договір уперше пов’язав Русь і Візантію узами міждержавних відносин, а також спричинив до започаткування дипломатичних, торгівельних та міжкультурних зносин на шляху «із варяг у греки», хрещення київського князя Оскольда та початкового поширення християнства на Русі».

Проте, визнання за князем Аскольдом статусу першохрестителя, російськими науковцями і церковними діячами одразу ж було прив’язане до концепції «Руского міра». Відтепер, вважають вони, «Рускій мір» бере свій початок з часів князя Аскольда, а отже має більший історичний вимір.

Але, здається, що саме князь Аскольд заб’є ще один цвях у «Рускій мір» як антиісторичну, а отже не життєву світоглядну концепцію. У цьому контексті поява на схилах Дніпра каплиці на честь князя Аскольда може виявитися знаковою подією.

Аскольдова каплиця встановлена і освячена УГКЦ – однією з найбільших церков Володимирового Хрещення, яку вважають антиподом «Рускому міру» в Україні. Не випадково патріарх УГКЦ блаженніший Святослав постійно наголошує, що на противагу «Рускому міру» маємо будувати «Український світ». Освячення ж каплиці – нехай не велика, але реальна цеглина у його підмурівку.

Відтепер не лише православні церкви зорієнтовані на Москву чи Константинополь, а й УГКЦ, яка перебуває духовній єдності з Апостольською Столицею ще більше ідентифікуватиме себе із князем, який заклав духовні підвалини майбутньої Київської митрополії як важливого фактору національно-духовної самобутності українського народу.

Водночас пам’ять про князя Аскольда в інтерпретації УГКЦ постійно нагадуватиме, що Києворуська держава, а відтак усі її землі, що відчували тяглість з нею, не лише прийняли християнство у його візантійському варіанті, але й довший час, практично до укладення у 1596 році Берестейської унії залишалася відкритими для спілкування, в тому числі й духовного сопричастя не тільки з Москвою чи Константинополем, а й Римом. У будь-якому випадку «рускім міром» тоді й не пахло.

У цьому зв’язку знову актуалізується питання загадки християнського імені князя Аскольда. Чому цей першохреститель взяв християнське ім’я Миколай? Одна з відповідей на це питання дуже переконлива. Чимало вчених вважають, що київський князь обирав собі ім’я відповідно до церковної традиції, яка передбачає, що ім’я при хрещенні надається на честь хрещеного батька. Таким для князя однієї з наймогутніших тоді держав, без сумніву, могла бути лише якась визначна особистість. Принаймні за таким принципом обирали собі імена інші правителі. Скажімо, болгарський хан Борис під час свого хрещення у 863 році нарікся Михайлом на честь візантійського царя Михайла ІІІ. Цього принципу дотримався київський князь Володимир, який взяв ім’я Василій на честь грецького царя Василія ІІ.

Серед візантійських правителів того часу не було Миколая. Але Миколаєм звався тодішній Папа Римський, який, як відомо, благословив місіонерську діяльність Кирила і Мефодія та переклад і поширення ними Біблії слов’янськими мовами. Отже, цілком ймовірно, що князь Аскольд обрав собі ім’я Миколай на честь Святішого Отця Миколая ІІ. Ось такий «рускій мір».

До речі, кожного разу, коли з нагоди свята Хрещення Руси-України та пам’яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя до нас приїжджає патріарх Московський і всієї Русі Кирило, він не виявляє бажання бодай якимось чином вшанувати пам’ять першохрестителя та мученика за віру князя Аскольда-Миколая. Чого б це? Вже надто очевидно не вписується у «Рускій мір» давньоруський князь.

А може цього року патріарх Кирило таки вшанує пам’ять князя Аскольда?

Богдан Червак

Стаття опублікована на www.misionar.info