Чому з’явилися Ізборники Святослава

Основний зміст Ізборника Святослава 1073 р. складають «Питання й відповіді» Анастасія Синаїта й Афанасія Олександрійського. У чомусь вони нагадують катехізиси, які з часом стали поширеними в країнах Західної Європи. Після питання й відповіді на нього, як правило, йшли різні за об’ємом статті, які підкріплювали положення, викладені у відповіді, або ж доповнювали їх новими аргументами й посиланнями на авторитети.

Ізборник 1073 р. можна поділити на дві частини. У першій знаходилися статті, які стосувалися різноманітних догматичних питань, зокрема Трійці та Святого Духа, можливостей спасіння, гріхів, Божого промислу, теодицеї. Окрім них, були статті, що з’ясовували ставлення християн до багатства й влади. Була там і критика астрології та різноманітних марновірств.

Друга частина починалася низкою статей, що стосувалися питань душі й природи людини. Далі зустрічаємо тексти, де роз’яснювалися різноманітні ситуації із життя біблійних персонажів, трактувалися питання Божественного предвизначення, ставлення до жінок, давалося символічне тлумачення Євангелій, діянь Ісуса Христа і його висловлювань. За ними йшли філософський та риторичний трактати, статті про літочислення й назви місяців у різних народів, тексти про книги, опис життя пророків і апостолів.

Завершується Ізборник 1073 р. своєрідною післямовою, де маємо похвалу князю Святославу. Диякон Йоанн, який переписував цю книгу, зазначає, що зробив це він за вказівкою цього правителя, який шанує розум.

Рукопис прикрашений десятьма мініатюрами у давньоруському стилі. На одній з них зображений князь Святослав із своєю жінкою та синами.

Ізборник 1076 р. більш оригінальний. Лише половина його тексту має грецькі відповідники, а друга створена на слов’янському (болгарському чи давньоруському) ґрунті. Всього збірник включає 48 статей і 32 питання та відповіді на них.

Починається Ізборник статтею «Слово якогось калугера про читання книг», яку можна вважати програмовою. «Добром є, браття, – говориться в цій статті, – пошана книжок, тим більше кожному християнину: блаженні ж, сказано, ті, хто пізнає знання його, всім серцем відчують його». Калугер ставить за приклад Василя Великого, Йоанна Златоуста, Кирила-філософа, які змолоду читали святі книги.

На думку дослідників, «Слово якогось кулагера…» є оригінальним твором, який відображав намагання давньоруських інтелектуалів піднести на високий рівень статус книжності, утвердити думку, що читання книжок – один із найважливіших чинників праведності.

В Ізборнику 1076 р. велика увага приділялася етичним і соціальним питанням. Так, в одній із статей Ізборника під назвою «Повчання для багатих» наводиться думка, що людина, яка отримала багатство від Бога, зобов’язана ділитися ним з неімущими. Їй також треба прощати чужі борги, здійснювати благодійницьку діяльність, прагнути до справедливості. У іншій статті «Про призвання сильних» говориться, що багатство не є злом, але заздрість, обман, жадібність ведуть до зла. Потреба ж ділитися своїм багатством шляхом роздачі милостині – одна з головних вимог Бога. Відповідно, милостиня трактується як важлива вимога спасіння: «Милостинею купується царство Боже. Милостиня у великих та багатьох діяннях лежить. Має вона даватися по силі і всім серцем».

В Ізборнику 1076 р. неодноразово йдеться про убогих, про те, що багаті повинні пам’ятати про них й ділитися з ними своїм багатством. Цим питанням присвячена остання стаття Ізборника «Про благочестивого Созомена і про те, як він, даючи убогому, отримав сторицею». У цій притчі розповідається, що Созомен зустрів убогого й голого чоловіка і, знявши з себе одяг, віддав йому. Ввечері, заснувши, Созомен побачив сон, що попав у «палати предивні», де було «безмірно чисте світло», багато квітів, плодів на деревах, співаючі пташки та дерева. До нього підійшли прекрасні ангели та прекрасний вельможа, який, відкривши скриню, подарував Созомену багато гарного й пишного одягу. Після цього вельможа сказав, що людина, котра дала милостиню, отримає сторицею і «життя вічне наслідує». З тих пір Созомен «був дуже милостивим до убогих» і слава про нього рознеслася у всі кінці землі. Закінчується притча словами, що душу можна спасти милостинею.

Численні редакції Ізборників 1073 і 1076 рр., згадки про їхнє переписування у літописних джерелах свідчать, що ці твори були популярною лектурою давньоруських книжників.

Однак дослідники мало цікавилися питанням, чому з’явилися Ізборники Святослава. Адже це були коштовні проекти. Чому князь Святослав замовив ці книги? Що змусило його це зробити?

Тут треба звернутися до історичних подій. У 1073 р. чернігівський князь Святослав, син Ярослава Мудрого, прогнав з київського престолу свого брата Ізяслава. В очах багатьох людей такі дії сприймалися як незаконні. Адже саме Ізяславу заповідав у Києві правити Ярослав Мудрий. І саме Ізяслав був найстарший серед нащадків цього князя.

Тому закономірно, що Святослав, зайнявши Київ, намагався прихилити на свій бік киян, зокрема місцеве духовенство. Певно, з цією метою він закладає «церкву Печерську», власне Успенський храм. Ось як про це говорить «Повість минулих літ»:

«Того ж року основана була церква Печерська Святославом князем, сином Ярославовим, ігуменом Феодосієм [і] єпископом [юр’євським] Михаїлом. Митрополит Георгій тоді перебував у Греках…»

Схоже, Святослав збирався в стольному граді утвердитися надовго. Проте не мав належної підтримки. Показово, що митрополит покинув Київ і чомусь (?) подався на терени Ромейської (Візантійської) імперії. Святослав же сподівався прихилити на свій бік печерських ченців, які користувалися в місті чималим авторитетом. Очевидно, бажання завоювати прихильність київського духовенства підштовхнуло Святослава стати спонсором цікавих проектів. Він і замовив написання збірників, які згодом стали відомі як Ізборники Святослава. Перший з них, як уже говорилося, датується 1073 роком. Якраз у цьому році Святослав захопив київський престол. Другий Ізборник датований 1076 роком. Тоді ще Святослав залишався на київському княжінні.

Не відомо, де переписували укладалися й писалися Ізборники Святослава. Але це могло бути в Києво-Печерському монастирі. Останнім опікувався попередник Святослава на київському столі – Ізяслав. Про це говорить Києво-Печерський патерик. Хоча й фіксує також конфлікти між Ізяславом та києво-печерськими ченцями.

Існує навіть версія, що насправді Ізборник 1073 р. було створено на замовлення князя Ізяслава. Бо в одному з найдавніших текстів цього пам’ятника похвала князеві Святославу дияконом Йоанном була вписана на витертому місці книги. Тому є підозри, що спочатку там фігурувало ім’я Ізяслава, а потім уже вписали Святослава.

Але як би там не було з Ізборником 1073 року, князі Ізяслав та Святослав опікувався Києво-Печерським монастирем, а там були ченці-книжники, які мали стосунок до написання і «Повісті минулих літ», і Києво-Печерського патерика. Тобто роботу зі створення Ізборника 1073 року, а потім 1076 року могли виконати саме в цій обителі.

Загалом можемо констатувати, що політична боротьба на Русі (т. зв. усобиці) після смерті Ярослава Мудрого мала не лише негативні моменти, а й позитивні. Принаймні вона породжувала не лише воєнну, а й культурну конкуренцію, результатом якої й стали, зокрема, Ізборники Святослава.