Є церковні письменники давнини, котрі користуються у нас великою пошаною. Ми превозносимо їх як отців церкви, великих богословів з золотими устами. В цю неділю ми будемо святкувати пам'ять трьох таких отців: Василія Великого, Григорія Богослова та Йоана Золотоустого.

Ніні ж у нас, окремо, пам'ять одного з них – Григорія, за котрим IV церковний собор в Халкедоні закріпив ім'я «Богослов». Богословям, називали тоді лише вчення про Тройцю, тому і оспіваний він як єпископ котрий «Царгород звеселяє божественними словами Христа і вченнями, пильний охоронець догматів, прегарячий Тройці оборонцю, знаряддя Святого Духа, язик милозвучний, що глибину Писань витлумачує».

Постає картина великого єпископа Константинополя, котрий трощить вчення єретиків. Це дійсно було так, але ззовні зовсім так не виглядало. Григорій був єпископом Царгороду всього два роки. Він як єпископ не мав жодного храму, а тому служив у приватному помешканні з жменькою людей, котрі сповідували Богом: Отця, Сина, Святого Духа.

Послідовники віри в Тройцю вважались неуками в Писанні та філософії. Нападки на цю “дивну науку” були не лише інтелектуальні. Того року як Григорія призначили на катедру в Константинополі, його товаришу – Євсевію Самосатському, аріанка проломила голову, кинувши з даху черепицю. В "дружній атмосфері", Григорій береться проповідувати заперечуючи аргументи опонентів та перемагаючи їх в знанні Писання, філософії, та ораторського мистецтва.

Вершиною цієї науки Григорія стали п'ять проповідей, котрі найповніше розкривають вчення про Троцю. Відомі ці проповіді під назвою «Про Богослов'я». Хотілось би сказати, що велич науки Григорія призвела до навернення Константинополя до віри в Тройцю, але заслуга ця належить не Григорію, а іншому послідовнику віри в Тройцю – воєначальнику Теодосію, котрий став володарем Імперії.

Царювання Теодосія докорінно змінює ситуацію і тепер вже послідовники Тройці є в Константинополі більшістю. 381 року відбувається Собор, на якому Григорій посідає чильне місце, як той хто поклав грунт під вчення про Божественність Сина.

Щоправда, Григорій, навіть головуючи на соборі, не зумів добитись такої ж самої єдності в питанні про Божественність Святого Духа. Ба більше, головував як єпископ Царгороду Григорій вперше і водночас востаннє. Столична катедра стала ласим шматком для багатьох єпископів, і бачачи, що назріває протистояння, Григорій поступається престолом та від'їжджає до рідного містечка Назіанз.

Вже опісля смерті Григорія, його вчення про Святого Духа утвердилось як нормативне. Як найвищий авторитет Григорія цитують два наступні великі собори. Цитати з праць Григорія стають основою для церковних піснеспівів, а його «П'ять Слів про Богослов'я» перекладають латиною, і це в той час коли переклади з греки на латину – рідкість.

Майже відразу після прийняття християнства й у слов'ян з'являються переклади творів Григорія, в тому числі одного з його слів про Тройцю. Збережений з XI століття збірник слів Григорія – один з найдавніших церковнослов'янських текстів взагалі.

Ми, українці, взагалі маємо чудову можливість знати Богослов'я Григорія з перших уст, навіть не знаючи греки: вже п'ять років як з'явився переклад усіх «П'яти слів про Богослов'я» українською мовою. Ніколи у нас не було такої доброї нагоди почути Григорія Богослова, як зараз, через більш ніж півтори тисячі років. Причина у тому, що це видання «П'яти Слів» робить все, щоб Григорій став чутний у всій своїй красі та значенні

Текст супроводжується чудовою передмовою та коментарями богослова Тараса Тима до всіх складних місць, а сам переклад пані Уляни Головач це праця настільки уважна до відтінків сенсів та краси слова, наскільки уважним був сам Григорій Богослов.

Це видання «П'яти Слів» на нашому “богословському ландшафті” є чимось незвичайним, тим чим ми точно можемо пишатись, та головне – те що ми можемо читати, заглиблюючись в те як виглядало візантійське богослов'я в його витоках.