Блог Олега Мельниченка_image

Блог Олега Мельниченка

Роздуми, відгуки та цікавинки пов'язані з богословськими дослідженнями. Вчуся писати простими словами про перихорезис та сотеріологічний інклюзивізм.

Про цінність життя і ні про що більше

23.10.2020, 21:34

У найближчі дні дискусії між пролайферами (противниками абортів) та прочойзерами (їх прихильниками) обіцяють розгорітися з новою силою. Я не додам аргументів жодній зі сторін, натомість поясню той єдиний, який є важливим. На мою думку, якщо християнські пролайфери добре розберуться у власній позиції, це і покращить їх аргументацію, і уможливить нарешті діалог з опонентами. Адже те єдине, про що слід говорити і на чому можна будувати діалог, поховане під купою мізогінії, скрєп та мови ненависті.

Католицький аргумент у чистому вигляді звучить так: аборти є неприйнятними, бо людиною ми називаємо плід від самого зачаття, тобто від моменту, коли чоловіча та жіноча гамета зливаються одну клітину під назвою зигота. Ця клітина, наділена (здебільшого) 46 хромосами, вже є живим людським організмом. Людиною, яка носить у собі образ Творця і має невід'ємне право на життя. І знищити зиготу чи її наступний ступінь розвитку ембріон, означає вбити людину. Цінність людського життя з точки зору Католицької Церкви є настільки великою, що у порівнянні з нею стають другорядними плани, кар'єра, бажання чи емоції тому Церква не вважає виправданням абортів те, що вагітній дівчині зараз може бути не до дітей. Цінність людського життя не залежить від здоров'я чи успішності людини тому не є виправданням аборту те, що дитина може народитися з інвалідністю. Звісно, моє формулювання звучить сухо, саме тому в реальному житті християни повинні доповнювати доктрину людяністю, милосердям та підтримкою і до цього ми повернемося згодом.

Натомість сьогоднішні дискусії страшенно засмічені. Серед тих, що виступають із осудом абортів, є і ті які вважають, що жінка (або пара) повинна "поплатитися" за секс вагітністю, бо за все добре в житті треба платити. Є ті, які вважають примус народжувати останнім бастіоном захисту суспільства від жіночої емансипації. Є, зрештою ті, які визнають за жінкою тільки одне призначення народжувати і виховувати, а аборти на їх думку, це зайва поступка. Люди, що так думають, можуть бути нечисленними, зате їх емоційні та напористі коментарі привертають увагу. Вони травмують читачок, а інших пролайферів (притомний і шляхетний рух) виставляють тупими жінконенависниками. Але гірше за все усю цю аргументацію об'єднує геть не християнське і нелюдяне ставлення до ненародженої дитини: як до покарання або неприємного обов'язку (порівняйте це з католицьким вченням про життя дитини як найвищу цінність). До речі, демографічний аргумент (народжувати, бо тоді українців буде більше) теж бачить у дитині засіб чи капітал, а не цінність і не Божий образ.

Якщо пролайф означає саме захищати дітей, а не карати жінок материнством, тоді відкривається широке поле для домовленостей та компромісів із фемініст(к)ами та прочойзер(к)ами. Погляньмо на доволі поширений аргумент прихильників абортів: якби чоловіки теж мусили виховувати дитину проти своєї волі, то вони відразу виступили б "за" аборти. Якщо приглянутися до цього аргументу, можна зрозуміти справжню мотивацію, що стоїть за ним: зробити наслідки сексу і незапланованої вагітності менш катастрофічними для дівчат. Зробити так, аби їм не довелося відмовлятися від навчання, кар'єри, або вирощувати дитину в бідності.

Церква і суспільство повинні працювати у напрямку альтернатив, а не тільки заборон. Власне, допомагати жінкам у таких ситуаціях і було одним із завдань Церкви у попередніх століттях. Ще у 12 столітті папа Іннокентій III запровадив в Італії вмуровані у стіни монастирів чи притулків ясла, в які жінка могла таємно покласти дитину, яку не могла виховувати. Згодом така практика поширилися Європою, а в сучасному світі існують технологічні "бокси для покинутих немовлят". Це лише один зі способів, яким Церква показала, що для неї важливим є врятувати життя дитини, а не для залякати дівчаток дошлюбними зносинами чи карати блудниць. Звісно, сім’я і відповідальне батьківство є ще кращою долею для дитини, але у цьому випадку “моральний максималізм” лише підштовхнув би багатьох дівчат обрати незрівнянно більше зло.

За допомогою "боксів для покинутих", фінансової підтримки молодих матерів або матерів-одиначок, та іншихі способів Церква і пролайфери можуть порозумітися із тими, хто сьогодні виступає за аборти. Але це можливі лише за умови, що рух пролайф чітко пояснить, що його метою в цьому діалозі є життя дитини. Поки що ж ми бачимо, як обидві сторони нагромаджують купу крикливих, образливих, взаємних звинувачень. І багатьом крикунам справді більше нічого не треба: для одних боротьба з абортами це політичний інструмент, що консолідує прихильників; іншим це дозволяє випустити свого внутрішнього містера хайда; ще комусь востаннє заявити про свій протест проти сучасного світу, в якому все не за "Домостроєм".

Ті, кому любий хаос боротьби, здебільшого чхати хотіли на якийсь там ембріон. А тому тим, для кого важливим є зберегти дитячі життя, слід пам'ятати: паразити – погані союзники.

Теги: #Блоги