Збираючи матеріали для наукової розвідки про те, яку роль християнські символи й терміни відіграли під час Революції Гідності, я не знайшов жодного переконливого пояснення, звідки походить вислів “Рабів до раю не пускають”. Декілька статей і відео в один голос переповідають історію, у якій ці слова промовляє кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. І, варто зазначити, від самого початку й до моменту, коли Сірко відкриває рота, ця історія цілком суголосна з козацьким літописом Самійла Величка. Погляньмо ж на уривок з цього літопису.

Було це, пише Величко, “року від розподілу стихій 7183, а від сповиття пеленами у Віфліємі Маляти, що небо хмарами повиває, 1675”. Військо Сірка поверталося з чергового походу на Крим і вело зі собою як полонених мусульман, так і нещодавно визволених християн. На привалі недалеко від Січі сталася подія, яку козацький літописець подає так:

До християн, яких було чоловічої й жіночої статі сім тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: “Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму”. Коли християни й туми з християн, що народились у Криму, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. [...]
Сірко, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. [...] А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні і, догнавши, всіх їх без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Сірка, догнали тих згаданих людей і вчинили згідно того розпорядження, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час і сам Сірко, сівши на коня, скочив туди, де виконували його наказ.

І тут ті, що переповідають історію вислову про рабів, вкладають в уста Сірка слова “Рабів до раю не пускають, а в ось цих-ось, що хотіли повернутися, надто вже рабська психологія”. Перш ніж сміятися з тих, хто примушує козака 17 ст. вимовляти слово “психологія”, погляньмо, як насправді закінчується цей випадок:

А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, й вимовив до мертвих трупів такі слова: “Простіть нас, брати, а самі спіте тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибіль”.

Як бачимо, літописним Сірком керує лише релігійний фанатизм, що цілком узгоджується з історичним портретом отамана. Для Сірка всі іновірці — вороги, їхні діти — майбутні вороги, а всі неохрещені приречені на вічну погибель. І в наведених словах він ділить людей на християн і “бусурман”, а не на рабів і вільних.

***

Тоді звідки ж узявся цей вислів? Я зміг придумати лише одне пояснення.

Слово “психологія”, хай як недоречно воно звучить у псевдоісторичних оповідках, усе ж є доволі симптоматичним, коли ним пояснюють гасло часів Майдану. Для нас є самоочевидним, що саме рабську психологію мають на увазі, коли говорять “Рабів до раю не пускають”. І якщо шукати в цьому напрямі, то з царини історії ми переходимо до богослов'я, якщо точніше — до практичної біблістики.

Ті, хто досиджували за родинним святковим столом до того моменту, коли обговорення місцевих новин перетікає в глобальну політику та історіософію, мабуть, пам'ятають такий момент. Один із гостей, після тривалого переліку зрад, нещасть та поразок риторично запитує “І доки ж то ми будемо так само, за тими ж, на ті ж граблі?”. А інший відповідає: “Та тільки коли вимруть ті всі, що народилися за Союзу, звикли за комуняк голосувати і з цим совком у голові. Он Мойсей сорок років водив людей по пустелі, поки не вимерли ті, хто пам'ятав Єгипет, ті, що з рабською психологією. Отак і в нас”.

Історія Мойсея з книги Виходу давно стала ідеальною моделлю для пояснення того, що відбувається із пострадянською Україною. Ностальгія за єгипетським рабським, але безпечним життям ототожнилася зі спогадами про ковбасу за два-двадцять та небажанням брати відповідальність за власне майбутнє. Якщо відоме порівняння входження ізраїльтян до Палестини та історії незалежності України підсумувати одним реченням, то ним і буде вислів “Рабів до раю не пускають”. Він є найкращим зразком народної екзегези, який я коли-небудь чув: він виявляє сенс оригінальної біблійної історії, тлумачить в його контексті сьогодення і робить для сучасників практичні висновки. Ця ідея так глибоко засіла у головах, що коли почалася Революція Гідності, та, що мала на меті остаточно порвати з радянською ментальністю та СНД-ською орієнтацією, клич “Рабів до раю не пускають” лаконічно ввібрав у себе і розпач, і мрії, і безкомпромісність протестувальників. Обітовану Землю замінили раєм, втім, це гасло лунало ще до розстрілів Небесної сотні, тож і воно на початку передбачало географічний, європейський обрій. Це щодо раю. А хто такі в цьому випадку раби?

На Майдані стояли і скандували гасла й ті, хто народилися в Радянському Союзі. Тож, якщо моя здогадка правильна, ці слова не несуть самовивищення над якимись іншими рабами, яке пропонує “сірківська” версія. Навпаки, революціонери говорили про себе самих, про бажання того, що в богослов'ї називають метаноєю (“виправленням розуму”), про небажання більше бути рабом, незалежно від того, народилися вони до чи після 91-го року. Тому слова “Рабів до раю не пускають” попри свою простоту й повсюдність, є справжньою перлиною богослов'я Майдану.

P.S. Не тільки шини, а й гасла з'являлися на Майдані стихійно й нерегульовано, а щоденника того, хто цей вислів придумав, наразі немає. Тому важко зрозуміти, як і коли цей клич виник (і як сюди приплели Сірка). Єдине у чому можна бути впевненими, це те, що популярна “козацька” версія неправдива. Моя ж видається доволі вірогідною, бо органічно випливає з поширеної ще до 2014 року ідеї. Буду вдячний за будь-які уточнення й поправки в коментарях, які підтвердять або підважать цю гіпотезу.