Субота – день спокою. Та ніколи не було і не буде такої «спокійної» суботи, як та, коли в лоні землі, в могилі було поховано Ісуса. Ще зовсім недавно Його з любов’ю називали Великим Пророком, Вчителем, Спасителем, Господом і Сином Божим. І Він виявляв велику Божественну любов, вчив і направляв усіх на дорогу спасіння, творив чудеса, зцілював, воскрешав і прощав гріхи. А сьогодні Його немає. І здавалося, що розп’яття, смерть і поховання – це неправда, це марево і страшний сон, який ось-ось минеться, і учні знову будуть разом зі своїм Вчителем.

 Та ні! Це правда! Він помер і похований. З Його смертю ніби вмерло все живе. Та невже віра і надія учнів даремні й обмануті? «Ми думали, що Він Той, Хто визволить Ізраїля…» Так, власне, Той! І вже визволив, та не тільки Ізраїль, який не прийняв Його, відкинув і розіп’яв. Він визволив увесь світ. І в цьому вони переконалися зразу ж після суботи. А поки що учні за приписом у цей день відпочивали. Та насправді це був час роздумів, переживань і мук. Розгубленість, відчай і розпач пекельним вогнем мучили серце і душу. Пам’ять повертала милий і любий образ Вчителя, кожну Його науку. Але це лише посилювало муки: «Ми думали, що Він Той…»

Потім усі будуть свідчити, що їх ні під час розп’яття, ні в цю страшну суботу ні на мить не покидала велика любов до Нього. Десь у глибині душі вона світилася іскоркою віри і надії. Адже все це так несправедливо, і щось станеться, направиться, зміниться. Мертвий спокій цієї суботи таїв у собі і готував найбільше чудо – воістину Великий день великої радості, якої досі не знало людство. І ні камінь, привалений до гробу, ні посилена римська варта, ні всі сили зла не могли перешкодити й зупинити невідворотнє. На межі ночі і Нового дня чудо звершилося. Коли сторожа заснула, враз Всемогутня сила стрясла землею. З гуркотом відкотився камінь, Світло, яскравіше за блискавку, кидає воїнів до землі, і вони з жахом втікають.

Гріб порожній!

Смерть переможена!

Сьогодні прислухаймося до свого серця і переконаємось, що за всіма очевидними та явними ознаками рухів і звуків, за всіма клопотами і працею ми в душі відчуваємо і переживаємо якийсь дивний глибокий спокій. Від передчуття й очікування найбільшого дива, здається все, крім часу, завмерло. Та, власне, час безупинно наближає це диво. Мине день суботній. І після ночі величавим співом: «Христос Воскрес!» світанок пробудить всіх до нового Великого дня – дня щастя, радості й любові.