Вся земна місія Христа – від Народження і до Вознесіння – це вияв безмежної божественної любові до всього грішного людського роду. Цю найвищу і найважливішу чесноту свідчили: кожен погляд, кожне слово і кожна дія Спасителя. І вся наука Ісуса – це заклик всім, хто змагає до спасіння, до діяльної любові до всіх.

На горі Фавор Ісус переобразився перед своїми учнями: Петром, Яковом та Іваном. Насправді, як вчать на цю тему великі святі, Христос не перемінився, а учням своїм відкрив духовні очі, і тому вони змогли побачити Божественну сутність, яка насправді є Світлом. Господь об’явив: «Я – є Світло». І це надприродне світло просвічує все: і мертву матерію, і живу природу, і, щонайважливіше для нас, – душу кожної людини, яка прагне ходити у Божому Світлі. Ця хода починається з усвідомлення своєї гріховності, з глибокого розкаяння і повної переміни свого життя. Та насправді це не одноразовий акт, бо процес очищення свого серця від гріховного бруду триває аж до самої смерті, коли, власне, і завершується боротьба між добром і злом в серці людини. Спасенно важливо не звернути з дороги, не зупинитися і, в жодному разі, не впасти у відчай, не опустити рук.

Так, духовна боротьба з пристрастями, пороками і всеможливими звабами світу цього дуже важка. Існують небезпеки, які на перший поверховий погляд видаються навіть особливими досягненнями в духовному житті, а насправді являються падінням, коли подвижник попадає в залежність не святому, як помилково думає, а злому духові. Це стається тоді, коли такі подвижники не очистившись від пристрастей, без настанов досвідчених духовних провідників, строго постяться, багато моляться і т. д. з єдиною метою – осягнути високий стан, здобути дар чудотворінь, прозорливості і видінь. А заради чого…? Якщо не заради виділення і підкреслення своєї особливості (марнославство), то все одно в цьому є егоїзм (а це – гординя), або біснування.

В «Життії святих» є чимало таких прикладів.

Так св. Микита єп. Новгородський (1096-1108) без благословення свого духовного отця усамітнився для звершення подвигу молитви і посту. В скорому часі він почув голос, який молився разом з ним. А потім сам «Господь» послав йому «ангела», щоб він молився замість нього(?). Від нього Микита отримав дар пророкувань, які обов’язково всі збувалися. До того ж, не читаючи ніколи Старий Завіт, він цитував його весь напам’ять. А коли монахи дізналися про відразу цього «аскета» до Нового Завіту, то все зрозуміли… А за їхніми молитвами Микита враз звільнився від влади над ним злого духа і, втративши дар чудотворінь і пророкувань, а також, повністю забувши Старий Завіт, довготривалим розкаянням і смиренням здобув справжню святість.

Є ще інший вид духовного заблудження, коли прагнуть здобути екзальтовані «релігійні почуття», тобто в серці переживати насолоду святими і Божественними почуттями, блаженства і екстазу. А в результаті отримують протилежне, бо немає усвідомлення і визнання своєї гріховності, глибокого розкаяння і боротьби зі злом у собі. Немає, на жаль, у таких «подвижників» і найважливішої чесноти – любові, яка вища за все: за канони, за догмати, за устав, за молитву, за піст, за дари чудотворінь і пророкувань, за ангельську красномовність, найглибші знання, найвищі посади і за найбільшу жертву (згідно листа св. ап. Павла до Коринтян). Якщо коренем, основою і вершиною всіх чеснот і доброчесностей є любов, то кожен хто такою любов’ю живе – є переображений, а значить – спасенний. Бо життя в любові – це життя в святості. А життя в святості – це життя в любові.