Християнська гостинність: як віра допомагає прийняти іншого та подолати страхи
Чим християнська гостинність відрізняється від загальнолюдської? З цього питання розпочав панельну дискусію модератор Едуард Бердник, молодший науковий співробітник Інституту екуменічних студій УКУ.
— Ми не говоримо про християнські машини чи виробництва, не говоримо про речі в загальному, ми говоримо про те, що є специфічно християнським, окремим, що відрізняє нас. Але чи християнська гостинність відрізняється від загальної гостинності?, – акцентував він у вступному слові.
Відповідь на нього дав доктор Роман Соловій, ректор Східноєвропейського інституту теології.
— Насправді, перш за все, ми маємо розглянути феномен гостинності в цілому. Гостинність, як практика, з'явилася з найдавніших часів — з початку перших цивілізацій на території Близького Сходу. Вона виникла тоді, коли люди почали усвідомлювати, що вони не одні на цій землі і що існують інші, відмінні спільноти. Феномен гостинності полягає в тому, щоб при зустрічі з чужинцем будувати такі стосунки, які мінімізують можливість ворожнечі. Зустріч з незнайомим або чужим часто сприймається як загроза через незнання його намірів чи поглядів. Саме тому практика гостинності покликана створити умови для мирного співіснування та дружніх відносин, – сказав він.
Роман Соловій підкреслив, що християнська гостинність полягає у тому, що ми всі є гостями у Бога. Бог створив світ і дав нам простір для існування, щодня проявляючи до нас гостинність — забезпечуючи сонячне світло, дощ, родючу землю. Ми, як гості у Божому домі, повинні розділяти цю гостинність з іншими. Це не просто вияв ввічливості до друзів чи знайомих, це готовність прийняти того, хто відрізняється від нас — чужинця, людину іншої віри, культури чи мови.
Думками про християнську гостинність поділився також Роман Назаренко, директор Інституту релігії та суспільства УКУ.
— Перш за все, варто розділити політичний та релігійний аспекти. Хочу навести приклад пані Меркель, яка зазначила, що найбільшою проблемою для неї стала міграційна політика в Європі. Це виглядало як так звана "сліпа толерантність" (Blind Tolerance), коли хвиля біженців і мігрантів, що нахлинула в Європу, не стала проблемою сама по собі, а радше підсвітила кризу ідентичності Заходу, зокрема через нерозуміння, як поводитись з цими людьми. З одного боку, Європа всіх приймає і допомагає, але одночасно очікує швидкої асиміляції новоприбулих. Однак, багато з них має власну парадигму мислення, яка не передбачає втрати ідентичності, – поділився Роман Назаренко.
За його словами, після війни Україну будуть відбудовувати не лише українці, але й вихідці з Середньої Азії та колишніх радянських республік, більшість з яких є мусульманами. Це не повинно нас лякати. В ісламі, як і в християнстві, є різні рівні віри: є практикуючі мусульмани, а є номінальні. Багато жителів Середньої Азії є саме номінальними мусульманами. Вони, як і багато християн, можуть не дотримуватись усіх релігійних обов'язків, а водночас прагнути мирного співіснування.
— Християнська гостинність полягає в тому, щоб не боятися іншого, а розвивати свою власну традицію, бути впевненими у своїй вірі та готовими до діалогу. Ісус є прикладом такої моделі: Він спілкувався не лише зі своїми послідовниками, а й з представниками інших народів. Ми повинні прагнути такого ж підходу: зміцнювати свою ідентичність і бути готовими приймати інших як рівноправних партнерів, а не як загрозу, – наголосив він.
Власними спостереженнями про вплив християнської гостинності на розвиток віри у межах Екуменічного соціального тижня поділився і владика Федір (Бубнюк), митрополит Полтавський і Кременчуцький ПЦУ.
— Після зміни календаря, коли Різдво святкується 25 грудня, зросла кількість людей, які відвідують церкви на це свято. Проте в східних регіонах, зокрема за Дніпром, є багато територій, де в минулому активно діяли радянські атеїстичні кампанії. Наприклад, на Полтавщині в 1930-х роках було знищено понад 1700 храмів — культурних шедеврів сакральної архітектури. Сьогодні діяльність релігійних конфесій у цих регіонах більше нагадує місіонерську працю, спрямовану навіть на тих, хто вже є християнами, але не залучений до церковного життя. Це справжня місія — повернути людей до віри через гостинність, відкритість і щирість, – розповів він.
Владика Федір також згадав про те, що з початком війни після 2014 року багато церков стали волонтерськими хабами. Це дуже зблизило релігійні спільноти з секулярними людьми. Наприклад, їх собор у Полтаві став волонтерським центром, де люди збиралися, допомагали один одному, і це змінило їхнє ставлення до церкви. Люди перестали боятися церкву, стали приходити, навіть якщо не знали, як правильно поводитися. Це дуже важливо — створити атмосферу, де кожен відчуває себе прийнятим.
Повний запис розмови можна переглянути на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій УКУ.
Панельна дискусія є частиною чотириденного Екуменічного соціального тижня, що мав на меті створити платформу для діалогу та пошуку спільних рішень для відбудови країни та зцілення суспільства. Учасники обговорили теми реінтеграції громад та ветеранів, переслідування релігійних спільнот на тимчасово окупованих територіях та інші актуальні виклики, з якими стикається українське суспільство у цей непростий час.
Організаторами форуму є Інститут екуменічних студій (ІЕС) УКУ, Український католицький університет (УКУ УГКЦ), Фонд Конрада Аденауера в Україні (ФКА) та Євангелічна Церква Німеччини (EKD).
