Постійно, майже щороку, ширять по мережі «сенсацію», ще й російською: «В Турции нашли Библию, которой 1500-2000 лет. В ней есть Евангелие от Варнавы (ученика Христа), в котором говорится, что Иисус не был сыном Бога (был пророком) и не был распят, а живым вознёсся на небо. Вместо него распяли Иуду Искариота... Ватикан напрягся».

Дискусії про «Євангеліє від Варнави» вже тривають століттями, але особливо вони відродилися у 80-х роках ХХ століття, в контексті християнсько-мусульманського діалогу. Натомість, перший раз це «євангеліє» «знайшли» у Туреччині недавно, коли у лютому 2012 року турецькі ЗМІ широко розповсюдили повідомлення, що знайдено оригінальний стародавній текст «Євангелія від Варнави», в якому «Ісус пророкує прихід пророка Мохаммеда». Мало того, деякі почали твердити, що Папа Бенедикт XVI подав невдовзі у відставку, бо «прочитав «істинне» Євангеліє від Варнави, і зрозумів, що християнству скоро кінець…

За одностайною думкою незалежних дослідників, цей текст є пізньо-середньовічною підробкою, приблизно XV століття, або і пізніше, і ця підробка була написана з мусульманської точки зору. Отже, це навіть не християнський апокриф у його класичному розумінні, тобто «книга про життя і діяльність Ісуса Христа, яка не ввійшла до канону Святого Письма», але це звичайний псевдо-апокриф. Один автор, Ян Сломп (Jan Slomp), у своїй статті «The «Gospel of Barnabas» in recent research» («Євангеліє від Варнави» у найновіших дослідженнях») зібрав і проаналізував багато серйозних статей та книг на цю тему. І таких досліджень десятки, якщо не сотні, написаних лише в останніх десятиліттях.

У Вікіпедії це «євангеліє» вже давним-давно, а в Туреччині тільки що «знайшли». Це правда, що його колись таки знайшли. Перший раз ці манускрипти, у кількості двох копій з цим текстом були виявлені на початку XVIII століття. Автором себе називає там «Апостол Варнава – один з Дванадцяти», хоча відомо, що Варнава, друг Апостола Павла, так само як і цей останній не належав до Дванадцятьох. Але в «Євангелії від Варнави» взагалі не згадується Апостол Тома, отже Варнава опинився на його місці.

Перша згадка про «Євангеліє від Варнави» походить десь з 1634 року, у маврському рукописі, знайденому у Мадриді. Щодо самих манускриптів тексту, то перша копія, написана італійською, десь у XVI столітті, відкрита 1709 року, і тепер зберігається у Віденській Національній Бібліотеці. Цей рукопис був написаний мішаниною діалектів: тосканським з венеціанським. Також у ньому були додані різні уваги чи коментарі арабською.

Друга копія, написана іспанською, і має ще передмову у стилі Ден Брауна, де автор твердить, що знайшов цей рукопис у бібліотеці папи Сікста V, який правив під кінець XVI століття. Автор там це прочитав, став мусульманином, і все з пам'яті переписав «для нащадків». Ця копія була втрачена, але віднайдена аж в Австралії у 70-х роках ХХ століття. Щоправда, у цій іспанській копії манускрипту є багато пропусків, які не збереглися, між іншим немає розділів від 121 до 200. Ще була теж копія рукопису англійською, яка однак походить зі спільного прототипу, з якого теж переписана іспанська копія псевдо-апокрифу.

У всякому разі, після того рукописи були знані, ними дехто користувався, дехто з богословів чи мислителів на них посилався. На приклад, відразу після відкриття манускрипту його цитує відомий ірландський вільнодум, деїст та пантеїст Джон Толанд (1670-1722). У одній зі своїх книг, виданій 1718 року, яка мала скорочений титул «Назарянин», натомість повний титул розкриває суть: «Назарянин: або єврейське, язичницьке та магометанське християнство, що містить історію стародавнього Євангелія від Варнави...».

На початку ХХ століття «Євангеліє від Варнави» почали видавати, перший раз 1907 року. Вже у 1908 році текст видали у арабському перекладі, в Каїрі. І після цього цей текст багато разів перевидавався і дотепер видається. Часто цей текст використовувався мусульманами як «первісний християнський аргумент» проти християнського вчення про Ісуса Христа. Хоча, текст цей в жодному разі не є «християнським джерелом», ані раннім, ані пізнім.

Автора «Євангелія від Варнави» до тепер достеменно не виявили, але скоріше за все це якийсь колишній християнин з Іспанії, який став мусульманином, і жив або в Толедо, або в Гранаді. Або, що ще вірогідніше, автором був представник іспанських морисків (колись їх називали «маврами»), тобто арабського чи берберського населення Іспанії, яке свого часу сповідувало іслам, але після Реконкісти в кінці XV і на початку XVI століть або силою, або зі страху перейшло на християнство. Проте, багато хто з них тайно продовжував бути вірний Корану і пророку Моххамеду. Але, з другого боку, в Євангелії від Варнави багато викривлених думок Корану, або навіть суперечностей з ним. Це свідчить, що автор, який можливо і був «укритим мусульманином», проте вже міг погано знати Коран.

«Євангеліє від Варнави» написано, як твердить невідомий автор на початку, щоб виправити «фальшиві Євангелія», а тому це є «істинне Євангеліє». Сфальшували інші Євангелія не лише їхні автори: Матей, Марко, Лука та Йоан, але також Апостол Павло. Про це мова у Пролозі та Епілозі. І ось тепер, товариш Павла, Апостол Варнава, все має виправити. Текст складається з 222 розділів, з яких перший розділ – це Пролог, а останній – Епілог. Пише між іншим у вступі: «Багато хто, зведені сатаною, проголошували фальшиве вчення, називаючи Ісуса Сином Божим, скасовуючи обрізання – вічний завіт Бога, і дозволяючи споживати багато з нечистих страв. Серед них також є Павло, який потрапив у помилки, про що говорю з болем у серці. І тому пишу на тему цієї істини, яку я бачив і яку чув, коли я ходив з Ісусом…».

Христос в Євангелії від Варнави, крім того що не є Месією, і тим більше Богом, то ще й пророкує про Моххамеда. Наприклад, у 17 розділі цього євангелія говорить: «Прийде після мене найбільший з усіх Пророків та святих, і виллє світло на темінь слів усіх пророків, тому що він є Посланцем Господа». А у 44 розділі Христос каже: «Кажу вам, Посланець Божий подібний сяйву… Коли я узрів його, душа моя наповнилася миром і я сказав: «Моххамеде, нехай Господь буде з тобою! Нехай він дасть мені честь розв’язати ремінці взуття твого, бо якщо я удостоюся цього, тоді я буду великим пророком та святим від Бога».

У 115 розділі «Євангелія від Варнави» описане розп’яття, але Бог там чудом рятує свого Слугу від цього, і за допомогою архангелів забирає його з землі на «третє небо». В наступних розділах є мова про те, що римляни схопили Юду Іскаріотського і саме його розіп’яли на хресті. А перед цим з Юдою відбуваються всі ті події і страсті, майже з тими самими дійовими особами, які в Євангеліях відбуваються з Ісусом. А після похорону Юди, як читаємо в 118 розділі, деякі учні, «які не боялися Господа, пішли і викрали тіло Юди, та сховали його, а потім розголошували, що Ісус воскрес; і таким чином з’явилося велике заворушення». Взагалі, традиція, що Христа не розіп’яли, а замість нього це вчинили з Юдою Іскаріотом, цілком походить з Корану.

Те, що текст не є ранньохристиянським, свідчать хоча б майже прямі цитати в ньому у 23 та 217 розділах з «Божественної Комедії» Данте, написані у 14 столітті. Космографія пекла чи раю теж описані під натхненням твору Данте. Також автор згадує в тексті, у 82 розділі, «Ювілей, який святкується кожні 100 років». Цей звичай встановив папа Боніфатій VIII у 1300 році. Щоправда, у 1349 році папа Климент VI впровадив зміну, і встановив святкування Ювілею кожні 50 років, тому деякі дослідники вважають це аргументом, що первісний текст з’явився власне у першій половині XIV століття.

Крім того, автор напевно не походив з епохи Палестини часів Ісуса Христа, бо не знає достеменно ані тодішньої географії, топоніміки, ані політичного устрою, ані інших технічних справ тодішнього часу. Наприклад, твердить що коли народився Ісус, то в Юдеї правив Понтій Пилат, що Назарет – це місто на березі Тиверіадського моря. Автор також не знає грецької мови, бо називає Ісуса Христа лише «пророком», і твердить, що «Ісус Христос не є Месією», хоча грецьке слово «хрістос» якраз і означає єврейською «месія». Згадує в 152 розділі про «дерев’яні бочки з вином», хоча в часах Христа вино зберігали – з огляду на дорожнечу і дефіцит деревини – в глиняних посудинах чи в шкіряних міхах, а дубові бочки на вино – це вже епоха Середньовіччя. Такої постаті, як Йоан Хреститель, взагалі немає в Євангелії від Варнави, а деякі його слова приписані Ісусу. Щоправда, деякі мусульманські дослідники, погоджуючись з цими аргументами, далі твердять, що оригінальний текст походить від «Апостола Варнави», просто пізніші переписувачі манускрипту внесли помилки та викривлення…

Вчені вже поставили крапку щодо цього тексту: що, хто, коли і навіщо, але різний «простий нарід» постійно хоче «хліба і видовищ», і плював на вчених. У Фейсбуці є сторінка під назвою «The Original Gospel Of Barnabas», а в мережі – сторінка присвячена Євангелію від Варнави: barnabas.net. І крім цього, ще сотні інших. Тобто, для неосвічених і не бажаючих шукати джерел різних повідомлень – це «сенсація», і тому «Ватикан напрягся». Один іранський режисер, Надер Талібзаде, навіть зняв фільм у 2008 році під назвою «Месія» за мотивами «Євангелія від Варнави». В одному інтерв’ю цей іранський режисер твердив, що «саме цієї ланки бракувало у наших відомостях про Ісуса Христа, але світ ще не готовий прийняти цю правду»… Так і живемо. Може, б так ще раз, перед ширенням різного роду «сенсацій» відкрити хоча б Вікіпедію, або будь-яку літературу, що досліджує апокрифи чи теж псевдо-апокрифи? Або до бібліотеки хоча б сходити? Ходіння – це корисно. Як і мислення.