24 червня християни візантійської, латинської, лютеранської, англіканської традицій відзначають Різдво пророка, Предтечі й Хрестителя Йоана (або Івана в українському прочитанні), про котрого Ісус сказав, “що між народженими від жінок не було більшого” (Мт. 11, 11). Також його як пророка вшановують мусульмани.
Справді, мало хто зі святих удостоївся, щоб його народження внесли до церковного календаря. Здебільшого пам’яті святих приурочені до дня їхнього народження для Неба. Християнський Схід натомість на честь Йоана Хрестителя установив 6 свят. Крім Різдва ці Церкви відзначають його Зачаття (23 вересня), Собор (7 січня), перше і друге Віднайдення голови (24 лютого), третє Віднайдення голови (25 травня), Усікновення голови (29 серпня).
Народився Йоан Хреститель за шість місяців до Різдва Ісуса Христа. Рівно на стільки часу Євангеліє від Луки віддаляє подію Благовіщення від зачаття Йоана. Історія останнього – власне та, з якої починається третє Євангеліє.
Апостол Лука невипадково викладає у своїй книзі події саме в такому порядку, адже Йоан – той, хто наголосить на важливості покаяння задля Небесного Царства, підготує свідомість вибраного народу до прийняття Месії і врешті вкаже на нього самого. У Йоані сповниться пророцтво Малахії: “Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього” (Мал. 3, 23). А також те, що сказав архангел Гавриїл його батькові Захарії перед зачаттям: “І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть” (Лк. 1, 14).
Священик Захарія та його дружина Єлисавета жили в юдейському містечку Ейн-Карем. Саме був період римської окупації, і багато серед народу з нетерпінням очікували приходу обіцяного пророками Месії, здебільшого сприймаючи його як лідера визвольних змагань. Кожна юдейська жінка мріяла про Боже благословення стати матір’ю Месії, через що суспільна свідомість ще жорстокіше таврувала бездітні пари як прокляті.
З цією бідою зіткнулися також Захарія та Єлисавета. Вони “були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі” (Лк. 1, 7). Хоч, каже євангелист, “були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно” (Лк. 1, 6). Одного разу, коли Захарія служив згідно зі своєю чергою у храмі, йому з’явився архангел Гавриїл зі словами: “Твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан” (Лк. 1, 13). А що священик не повірив, то втратив здатність говорити аж до здійснення сказаного. Дар мови повернувся до нього, щойно треба було дати новонародженому ім’я. Хлопчика назвали так, як повелів ангел, – Йоаном, точніше Йохананом або Єхохананом, що перекладається як “Бог милостивий”.
Схожу історію про зачаття й народження Йоана (Ях’ю) розповідає і Коран. Він постає тут як той, “який підтвердить слово від Аллага, буде попереду інших, буде стриманим та буде пророком з-посеред праведників” (сура 3. Аль Імран, 39)
Відзначення Різдва Йоана Хрестителя не слід сприймати у сучасному розумінні дня народження. Дата 24 червня – радше символічна, ніж історична. Вона розміщується за днем літнього сонцестояння, коли тривалість світлового дня зменшується. Так підкреслюється сказане Йоаном про Ісуса та свою місію щодо нього: “Йому треба рости, мені ж маліти” (Йо. 3, 30).
Про дитинство Йоана Хрестителя Євангеліє подає дуже стислі відомості: “Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 80). Через те з’являється простір для роздумів, більш чи менш вірогідних.
Цілком можливо, що Захарія та Єлисавета як похилі літами скоро померли. Апокрифи подають історію про те, як Єлисавета під час знищення Іродом дітей в околицях Вифлеєму, втекла з маленьким Йоаном в гори, а Захарію вбили вояки. Йоан згідно з юдейськими звичаями мав перейняти батькове священство, але цього не зробив. Натомість знаємо, що він опинився в пустелі. Він міг перебувати там з дуже раннього віку. Августин, наприклад, припускає, що від семи років, а давні коптські перекази, що від шести.
Йоан міг певний час жити разом зі спільнотою есеїв, котрі населяли Юдейську пустелю, вели схожий до монашого спосіб життя і перебували в опозиції до храму, відбудованого Іродом. Папа Бенедикт XVI припускає, що есеї могли частково вплинути на його релігійну позицію. Але Йоан з ними не залишився. Бог приготував йому особливий шлях.
“П'ятнадцятого року правління кесаря Тиверія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод – четверовласником Галилеї, Филип же, його брат, четверовласником краю Ітуреї та Трахонітіди, а Лісаній четверовласником Авілени, за первосвящеників Анни та Каяфи, слово Боже було до Йоана, сина Захарії, в пустині” (Лк. 3, 1-2). Він вийшов з пустелі та подався на Йордан. За підрахунками істориків Йоан Хреститель розпочав свою публічно дільність близько 27 р.
Вона полягала у проповідуванні наближення Небесного Царства, заклику до покаяння та хрещення в Йордані. “І виходили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої” (Мр. 1, 5).
Іспанський літургіст о. Хуан Матеос, ТІ, так пояснює Йоанове хрещення: “Це було занурення у воду як знак покаяння для прощення гріхів. Але саме занурення у воду не прощало гріхів. Гріхи прощалися через зміну серця. Вода була лише символом, який означав: “Тут я ховаю своє минуле”. Це був знак остаточного рішення змінитися”.
Пізніше Ісус перед своїм Вознесінням скаже: “Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом” (Ді. 1, 5). Завданням Йоана було приготувати народ до прийняття прощення гріхів, яке стало можливим в Ісусі Христі. “А із-за того, що люди вижидали (Месії), кожен сам у собі розмірковував про Йоана, чи не він часом Христос” (Лк. 3, 15). Юдейська старшина посилала до нього слуг, дізнатися, хто він, але все одно залишалася скептично налаштованою. Йоан Хреститель виразно визнавав, що він – не Христос. Навіть не вважав себе пророком, а тільки казав, посилаючись на пророцтво Ісаї: “Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав” (Йо. 1, 23). А на вже згадане пророцтво Малахії про прихід Іллі вказували схожі спосіб життя та зовнішній вигляд Йоана. Він “мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була – сарана й мед дикий” (Мт. 3, 4).
Через сувору аскезу Йоан Предтеча готував себе до не менш суворого публічного служіння. Пустеля гартувала в ньому мужність, з якою він міг потім викривати облуду фарисеїв та садукеїв, котрі допитувались про його місію, але не слідували за нею: “Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння” (Мт. 3, 7-8). Заперечуючи тим, котрі завдяки його силі та харизматичному проповідуванню бачили в ньому Месію, Йоан казав: “Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів” (Мр. 1, 7). Тобто згідно з тодішніми звичаями ставив себе в позицію раба для того, хто надійде.
Врешті ця зустріч відбулася. “Прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані” (Мр. 1, 9). Предтечі попередньо Бог об’явив: “Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, – той і христить Святим Духом” (Йо. 1, 33). Спомин про цю подію християни різних традицій святкують як Богоявлення чи Хрещення Господнє, а Церкви візантійської традиції на наступний день (7 січня) святкують ще й Собор Йоана Хрестителя як визначної постаті у ній. Предтеча – той, хто вказав народові на Ісуса: “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає” (Йо. 1, 29).
Отець Зигмунт Подлейський у своїй книжці “Йоан Хреститель” пише: “Роль Йоана Хрестителя – це роль дороговказу, що закінчується разом із появою Ісуса. Хреститель муситиме покинути сцену, так само, як це зробив старий Симеон, побачивши “світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля” (Лк. 2, 32)”.
Останнє свідчення правди, зроблене Йоаном, також є своєрідним посиланням на життя пророка Іллі. Адже той виступить проти владоможців Ірода Антипи та Іродіади, як колись Ілля проти Ахава та Єзавелі. Ірод прогнав свою дружину, доньку арабського царя Арети, й одружився з дружиною свого брата Филипа. Йоан Хреститель докорив цареві за це, й Ірод ув’язнив його, як пише юдейський історик Йосиф Флавій, у фортеці Махерон на кордоні Палестини й Аравії.
Вже з ув’язнення Йоан Хреститель посилає своїх учнів до Ісуса, популярність котрого все більше зростала, із запитанням: “Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?” (Лк. 7, 19). На думку св. Йоана Золотоустого, це свідчило не так про відчай чи сумніви Предтечі, а його бажання утвердити своїх учнів у переконанні, що Ісус – справді Месія.
Сам “Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче” (Мр. 6, 20). Натомість помсту його руками довершила Іродіада. На бенкеті з нагоди дня народження Ірода її донька Саломея своїм танцем вразила царя та гостей. Ірод сп’яна привселюдно пообіцяв: “Чого б ти тільки в мене не попросила, – дам тобі, хоч би половину мого царства” (Мр. 6, 23). Та, звернувшись до матері, запитала, чого має просити, й Іродіада не забарилась з вироком: “Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя” (Мр. 6, 25). Ірод послав слугу до в’язниці, щоб стяти Йоанові голову, і тим вдовольнив Іродіаду. Про мученицьку смерть Йоана Предтечі нагадує свято Усікновення його глави 29 серпня.
Згідно з переказами, Іродіада ще глумилася над головою Предтечі та наказала закопати її у безчесному місці. Одна з побожних жінок, котрі ходили з Ісусом, на ім’я Йоана, дружина Іродового урядовця Хузи, поклала голову в посудину й поховала на Оливній горі. Вперше реліквію знайшли через багато років, коли на місці поховання зводили храм. Звідти вона потрапила до м. Емеси, де зберігалася в одному домі та передавалася з покоління в покоління. Далі перейшла до рук монаха-аріанина Євстахія. Коли єпископ вигнав його, той закопав голову Йоана Хрестителя в печері, і місце її поховання знову загубилося. Вдруге її віднайшли в V ст., на честь чого Східна Церква установила окремий празник першого і другого Віднайдення голови Йоана Хрестителя (24 лютого).
Голову Йоана Хрестителя повернули до м. Емеси, де вона тривалий час зберігалася і знову була втрачена через загрозу завоювань та єресі іконоборства. Коли це вчення, вороже до почитання ікон та мощей святих, остаточно засудили, Патріарх Константинопольський Ігнатій мав видіння про те, де в м. Команах покоїться голова Йоана Предтечі. Так її віднайшли втретє і урочисто внесли до Константинополя (пам’ять про цю подію святкується 25 травня).
Постать Йоана Хрестителя стала однією з найшанованіших у всьому християнському світі. В Україні дата його Різдва збіглася з дохристиянським святом на честь бога Купала (Купайла). Тож в народі все ще збереглося цілком недоречне змішування назв цих свят “Івана Купала”. Знані зі шкільних підручників звичаї в цей день стрибати через вогонь, пускати на воду вінки як свого роду ворожіння та повір’я про чудодійний цвіт папороті у ніч з 23 на 24 червня до особи Йоана Хрестителя та до християнства жодного відношення не мають.
Справжнє шанування Предтечі здійснюється через іконографію на його честь та багатство літургійних текстів з нагоди кожного свята. Східні Церкви кожного тижня виділяють вівторок як день його особливого почитання. Під час богослужінь у цей день звучить той сам кондак, що й на Різдво Йоана Хрестителя, який коротко підсумовує основне завдання цієї особи – вказувати на проповідуваного пророками Месію: “Спершу неплідна днесь Христового предтечу родить, і він є сповненням усякого пророцтва, бо кого пророки проповідували, на того він у Йордані руку поклав. Явився Божого Слова пророк, проповідник, а воднораз і предтеча”.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##