Коли Почаївський монастир став лаврою?

17.09.2023, 09:45

Почаївська лавра. Тарас Шевченко.

Після того, як російська влада забрала Почаївський монастир у греко-католиків й передала православним, 13 жовтня 1833 р. синод Російської Православної Церкви постановив називати цю чернечу обитель лаврою. У той час у Російській імперії існувало три лаври – Троїце-Сергієва під Москвою, Олександро-Невська в Петербурзі й Києво-Печерська в Києві. Звісно, надання звання лаври Почаївському монастирю – це був елемент церковної політики. Адже монастир знаходився в регіоні, де ще, попри певні втрати, зберігала свої позиції унійна Церква. Остаточно її ліквідували на Волині в 1939 р.

Російська влада намагалася зробити Почаївський монастир, який мав чималий авторитет і куди прибувала велика кількість паломників, головним осередком православізації населення на теренах Західної України. З 1832 р., незадовго після переходу в православ’я, він став кафедрою волинського православного архиєрея, який у 1833 р. дістав титул архиєпископа.

Також варто враховувати, що в результаті поділів Речі Посполитої Почаїв опинився близько кордону між Росією й Австрією. Відповідно, монастир ніби став оплотом православ’я на прикордонні. До того ж треба враховувати, що в той час кордон між цими імперіями не був «на замку». І з «австрійської України» греко-католики продовжували ходити, як і ходили, до Почаєва на прощу. Для них Почаївський монастир з іконою Богоматері, незважаючи на те, що став православним, й далі лишався святинею.

Тобто, здавалось, було чимало причин для російської влади надати монастирю звання лаври. Але не лише це. Річ у тому, що монастир уже іменувався лаврою. Так, у акті передачі його православним у 1831 р. він іменувався лаврою [1]. Тому російським чиновникам від релігії, власне синоду, не залишалося нічого іншого, як надати монастирю це звання.

Вид з Почаївської лаври. Тарас Шевченко

Взагалі слово «лавра» грецького походження. Буквально означає «вулиця, провулок». Лаврами православні іменують великі чоловічі монастирі, які користуються чималим авторитетом і впливом. Також ними можуть називатися католицькі монастирі східних традицій, зокрема греко-католицькі. Перші лаври з'явились в Палестині ще в IV ст. Це були монастирі з певним устроєм чернечого життя, що передбачав спільний захист від кочівників й спільні богослужіння. Однак при цьому в них зберігалися елементи відлюдницького життя. З Х ст. у Ромейській (Візантійській) імперії лаврами почали називати монастирі, що відігравали значну роль в релігійному та політичному житті. Відповідно, й у слов’янських країнах утвердилося таке розуміння лаври.

Коли Почаївський монастир виник, він, звісно, лаврою не іменувався. Принаймні в XVII ст. йому не належала пальма першості серед чернечих обителей Волині, не кажучи про українські землі загалом.

Однак ситуація змінюється у XVIII ст. Саме тоді, за унійних часів, він помітно розбудовується. Володіючи й раніше значними матеріальними ресурсами, монастир їх помітно побільшив. Так, у 1736 р. він мав таке майно: 62 коня, 36 волів, 30 дійних корів, 40 кіз, 150 овець, 200 вуликів тощо. Окрім того, мав з корчемної оренди 1600 злотих щорічно. Володів капіталом 148 942 злотих і 26 грошів – що було доволі значною сумою [2].

Читайте також: Молода й освічена спільнота: Почаївський василіянський монастир у 1739 році

Саме в унійні часи в монастирі працювала одна з найбільших і найкращих друкарень в Україні, був побудований величний монастирський комплекс із Успенським собором, тоді ж утвердився культ ікони Почаївської Богоматері та значного поширення набув культ Іова Почаївського. Почаївський монастир став авторитетною й впливовою обителлю серед греко-католиків України. Знали про нього й православні.

У першій половині XVIII ст. Почаївський монастир лаврою ще не іменувався. Принаймні, в Почаївському Служебнику 1735 р. він іменується просто обителлю. Однак у книзі «Народовіщаніє…» 1768 р. видання говориться, що вона надрукована при допомозі «лаври Почаївської». А перша відома дата згадки лаври — у Мінеї за вересень 1761 рік.

Мінея вересень, 1761 — посвята єпископу: «Ясне Вельможному, Найпревелебнішому Єго Милості Господину Отцю, Кир Сильвестру Лубенецькому Рудницькому Божому і Святого Апостольського Римського Трону Благодаттю, Екзарху Митрополії Київської, Галицької і усієї Руси, Луцькому і Острозькому Єпископу, своєму Вседобрішому Пастирю і Благодітелеві, Святая Чудотворная Лавра Почаївська Чина Святого Василя Великого, мира, здравія, долгоденствія, душевного спасіння, і всіх благословеній Божих, всеусердно желаєт».

На інших почаївських виданнях унійного періоду теж зустрічаємо згадку, що ці друки з’явилися в лаврі. Наприклад, така згадка є у Почаївському Євангелії, виданому в 1780 р.