У цьогорічному Різдвяному посланні Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) слушно згадав про світлу радість від переживання зустрічі з Воплоченим Богом, яку у минулому сторіччі учасники українського націоналістичного підпілля передали у колядці «Сумний святий вечір в сорок шостім році». При цьому владика акцентує увагу, що згадуючи за святковим столом загнаних у Сибір батьків і братів, українці з надією благали Бога:

Поможи нам, Боже,

Це все перебути,

Нашу неньку-Україну

З кайданів розкути.

«Благали – і вірили, попри всю безвідрадність підневільного життя, що Божа ласка, так виразно явлена приходом у світ Відкупителя, зможе перемогти безбожну диктатуру, зможе повернути за різдвяний стіл усю родину, зможе обернути тугу втрат на радощі перемоги», - зазначає владика Ігор.

В історії національно-визвольного руху періоду ОУН і УПА епізод про який згадується у різдвяному посланні - не унікальний. Більше того, так було завжди: у часи глибокої політичної кризи, або ж очевидної безперспективності подальшої боротьби, що зумовлювалася страшними репресіями, а то й жорстоким придушенням національного спротиву, Містерія Різдва ставала чи не єдиною духовною опорою українського націоналіста.

Здається, що найповніше така думка висловлена у «Різдвяній відозві ОУН», автором якої є відомий український поет і революціонер О. Ольжич. Художня довершеність відозви та невеликий розмір дозволяють процитувати її повністю.

«Вечірня зоря, що зійшла над малим незнаним містом, провіщала колись прихід нової віри і нової доби в історії людства.

Віра простих хліборобів і вівчарів, зрісши з їх чистих і прямих сердець, мала таку міць і таку силу, що не встояли перед нею навіть фортеці і палаци чужинців, і поклонитися їм прийшли царі трьох суходолів.

Віра у велику, чисту правду, ясне світло високої ідеї в найчорнішу добу тримає у горі людські душі, не даючи їм упасти у безодню розпуки і тліну. З неї родяться найвищі пориви і найбільші чини.

Ця ж струнка і нова віра в післанництво своєї землі надихала українських князів, що молилися, щоб Бог дав їм за християн і за Руську землю голови свої покласти і бути причисленими до мучеників.

Це ж вона, права віра, кріпила кремезне низове лицарство і дала йому силу стати на прю з найміцнішою Оттоманською імперією і разити її в саме серце над звированими водами Босфору.

Віра предків і віра в українську правду надихнула Зиновія-Богдана і підняла Року Божого 1648 на Польщу буруни Хмельниччини.

Великою вірою горів і говорив Шевченко, і вона збудила увесь приспаний український народ до нового життя.

Висока віра півстоліття пізніше вишикувала Базарських Лицарів над розритою могилою, і їхній заповіт, заповіт не­вмирущих 1917-1921 рр., зродив усю сучасну українську визвольну боротьбу.

Чуємо в собі присутність великої і чинної віри. Бачили і бачимо чини наших друзів, що не вагаються в ім’я її наразити і покласти своє життя.

Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами - та, що перемагає!

Тож у найчорніший блюзнірчий час не покидає нас певність нашого остаточного тріумфу.

Свято заповіту землі, невмирущості життя і народженої віри.

Вечірня зоря яскравішає на оксамитовому небі».

Цей текст був складений у переддень Святвечора у 1943 році. Можна лише увити тодішній моральний стан О.Ольжича як фактичного голова ОУН на українських землях.  На той час уже розгромлено націоналістичне підпілля у Києві. Від рук німців загинула поетеса і член ОУН Олена Теліга, усі співробітники газети «Українське Слово». А перед тим – розстріляні його соратники, які в умовах окупації відзначили двадцяту річницю подвигу під Базаром. А ще перед тим – трагічна загибель у Житомирі визначних постатей визвольного руху Миколи Сціборського і Омеляна Сеника-Грибівського. А що далі? Переконаний, відповідь на це питання гарячково шукав О. Ольжич. Напевно, саме тому й вирішив написати «Різдвяну відозву», бо у Містерії Різдва шукав і знаходив відповіді на виклики доби, яку образно називав «жорстокою вовчицею».

Феномен Містерії Різдва в національно-визвольному русі добре дослідив ідеолог ОУН Юліан Вассиян. Уже на еміграції, в тепер далекому від нас 1952 році він написав статтю «Різдвяна правда».

Автор, зокрема, відзначає, що думки про ідейну основу життя близькі та вчасні на порозі кожного Нового Року, а найактуальніші вони у Різдвяну Ніч, в годину містичного переживання найбільшої події людської історії – «Народин Богочоловіка і Сина Божого». Мислитель закликає не забувати, що як би не завершився «грядучий двобій», у результаті переможе «розп’ятий на Хресті Бог».

Суть Різдвяної Містерії Ю. Вассиян вбачає у примиренні людини з Богом, її готовності служити «своєму Богові як син-воїн». Відтак українська людина обов’язково віднайде джерело духовної сили. І хоч на її долю випадуть важкі завдання «відбудови і творчого формування подоби завтрашнього світу», вона завжди буде переможцем.

А квінтесенція його міркувань висловлена у заключному реченні: «Різдвяна ніч більше ніж казка, символ і міт. Вона - правда про живого Бога, переможця смерті і творця життя».

Нація яка розуміє і сприймає Містерію Різдва – не переможна, а отже – вічна!

Богдан Червак,

парафіянин Церкви Святого Миколая

на Аскольдовій Могилі