Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, досвід, культуру та духовність. 

Нонсенсом можна назвати те, що на 21-му році незалежності України постало знову питання можливості втрати української мови. Саме таке рішення прийняла вчора зросійщена більшість українського парламенту, який й українським вже важко назвати.

Прийняли цинічно і показово грубо. І нічого не зупинило слуг народу затоптати і принизити все українське. Сумно і встидно…  а найбільше вражає цинізм цього всього безчинства, завершеного словами головного режисера більшості Чечетова: «Мы их развели как кошек». «Их», це шановні друзі, нас з вами, які і не зчулися сьогодні, як позбулися святого – єдиної державної рідної мови.

Мова – наше національне надбання і повинна охоронятися та підтримуватися державою. Однак мовна політика цієї більшості захищає чужу мову, принижуючи свою. То хто ж тоді ви є, так звані обранці народу... народу якої країни?!!!!!.  І нічого вас не зупинило: ні спільні звернення на захист української мови громадськості та  Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, в яких наголошувалося, що покликання мови – єднати, а не розділяти людей і сіяти ворожнечу, що в жодному разі не можна протиставляти мови одна одній. Ви також не прислухалися до окремих закликів очільників Церков України з засторогою не маніпулювати мовним питанням, бо це може плачевно закінчитися. То що ж вас зможе зупинити?

Свого часу Тарас Шевченко сказав: «Поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків». Отож, коли вимирає мова – вимирає і народ.  Можу запевнити вас, обранці не знаю якого народу, що українці не збираються втрачати мови.

Тепер слово за Президентом. Долю скандального мовного закону вирішить розчерк його, гаранта, пера. Не знаю ЩО переможе у ньому: здоровий глузд, щоб не приректи націю на громадянську війну, чи все ж таки бажання вгодити тим, хто ненавидить все українське.

Я думала, що нашому поколінню випало складне завдання – відродження української мови. А виявилося, що завдання сьогодні полягає у захисті вже відродженого.