"Напевно у кожній єпархії є ті, яких люди і вони самі себе називають священиками. Для адептів такої особи зовсім байдуже, що Церква устами єпископа не вважає його священиком, а часом і взагалі позбавляє статуса члена Церкви. Є кілька фактів, які допоможуть людям, що не до кінця втратили здатності думати, зробити певні очевидні висновки."

Ніколи не перестаєш дивуватися людям. Те, як сотні людей можуть перетворитися у біомасу завдяки вмілій маніпуляції провідника, часом просто вражає. Не буду писати про приклади сект у звичній для нас інтерпритації. Дуже цікавим є явищем секти в Церкві, єпархії, деканаті, парафії. Може це звучить надто незвично, але інакше це назвати не можна. Люди, які не хочуть чути аргументів, закривають вуха, щоб не почути правду, не бачать очевидних речей і живуть ілюзією про ідеального священика, є потенційними сектантами.    

Напевно у кожній єпархії є ті, яких люди і вони самі себе називають священиками. Для адептів такої особи зовсім байдуже, що Церква устами єпископа не вважає його священиком, а часом і взагалі позбавляє статуса члена Церкви. Є кілька фактів, які допоможуть людям, що не до кінця втратили здатності думати, зробити певні очевидні висновки. Хоча, є певні сумніви щодо того, що ті, яких ця стаття стосується, взагалі її зможуть дочитати до кінця. Це радше стаття на випередження, утримання нас від кроків, які можуть коштувати нам спасіння. Я не входитиму в юридичні тонкощі, а спробую, як я люблю казати, “на хлопський розум” роз’яснити деякі важливі речі.      

На сам початок, потрібно зрозуміти, що силою факту хрещення в ім’я Пресвятої Тройці, кожен з нас, християн, стає членом особливої спільноти людей, яка має свою назву – “Церква”. Більше того, кожна охрещена людина має особливий духовний зв’язок із тією малою спільнотою Церкви, яка має назву “парафія”. Кожна парафія є очолювана особою, яка має призначення для духовної опіки парафією. Особа, яка призначає називається “єпископ”.А той, кому є довірено опікуватися парафією від імені єпископа, називається “священик”. Кожної Служби Божої та в часі інших богослужінь, священик згадує свого єпископа, як знак вірності тій присязі, яку він давав при висвяченні в сан священика і вираженням духовного зв’язку із Архиєреєм. Є такі “парафії”, які є узурповані  людьми, що називають себе священиками.  Коли священик на Літургії не згадує єпископа, митрополита і Патріарха, це є першим для вас тривожним дзвіночком. Ви є членом не парафії і промовляє до вас особа, яка не має повноважень не те що проповідувати, а й служити Літургію та сповняти треби.Часом буває так, що священик згадує церковну ієрархію, але з амвона або поза стінами храму настроює людей проти церковної ієрархії, є як мінімум лукавим, а насправді звичайнісіньким брехуном та маніпулятором. І не дивіться на його регалії, мнимі заслуги, як от будівництво храму, довголітнє служіння у конкретній громаді. Ці речі не мають нічого спільного із підставами для самоуправства і присвоєння собі духовної влади над паствою.        

Підемо далі. Вас має насторожити той факт, що до вашої Церкви не приїжджають на богослужіння інші священики, які є на сусідніх парафіях. Ви можете не знати про церковні кари нічого, але те, що на храмовий празник у вас немає священиків із сусідніх парафіяльних спільнот, це повинно служити ще однією пересторогою. Часом на молитві є інші священики, але ви їх не знаєте і самі вони не мають своїх парафій. Це є також зайвим свідоцтвом того, що ви молитеся не там і не з тими. Важливим аргументом для вас особисто має служити факт офіційної думки єпископа, що має всю повноту влади у довіреній йому єпархії. Ця думка виражається у церковних документах, які читаються по інших парафіях, розміщені на офіційному єпархіальному сайті чи висловлюється офіційними та компетентними представниками єпархіального управління. Часом це є найскладніше, позбутися негативу, який виливається з уст того, кого ви вважаєте новітнім мучеником через “свавілля єпископа” і тверезо оцінити всю ситуація. А вона полягає в тому, що Церква не має демократичного устрою, який повинна мати держава. Устрій Церкви є прописаний церковними правовими документами і поважається з боку світської влади. Це означає, що священик або визнає церковне право, або просто не може сповняти своїх священичих функцій. Візьмемо до прикладу Святу Тайну Миропомазання. Її отримує кожен, відразу після Хрещення. Матерією цієї Святої Тайни є особлива речовина, яку називають “миром”. Миро виготовляється в часі особливого богослужіння у Страсний Четвер і очолює це богослужіння Глава Церкви. Він передає зварене миро для кожного єпископа своєї Церкви, а ті передають для парафій. Це є таким особливим виявом духовного звя’зку всієї повноти церковної спільноти. Якщо ваш священик не поминає свою церковну ієрархію, відмовляється визнавати рішення єпископа і Церковного трибуналу, звідки він візьме цю речовину – освячене миро? Вкраде у іншого священика, зварить самостійно, використовуватиме кілька років одне і те ж?  А як щодо інших Святих Тайн? У нашій Церкві її вділяє священик, а не той, кого вважають священиком. Люди, які незважаючи на рішення єпископа наважуються отримати шлюб через руки людини, яка є самозванцем, повинні знати про неважність його укладання. Це так, якби вони взагалі жили без шлюбу.          

Спільнота людей, які взяли курс на відокремлення від повноти Церкви, так чи інакше приречена на духовну деградацію. І навіть, якщо комусь ваш пастир виглядає харизматичною та обдарованою особою, людиною несправедливо переслідуваною і тим, який потребує вашого співчуття, це не є причиною втрачати розум і оглянутися навколо. Спробувати трохи відсторонено подивитися на всю ситуацію і відкинути всілякі емоції. Чи не стала ваша спільнота чимось на зразок секти, яка має свого гуру у священичих ризах. Гуру, який не любить каверзних запитань, гуру, якому дозволено орудувати коштами, бути випившим. Гуру, від якого часом відвертається сім’я або його сім’я відвертається від інших священичих сімей. Гуру, який солодкаво згадує церковну ієрархію, відмовляючись визнавати над собою всяку владу. Гуру, який має своїх депутатів, суддів та інших “сочуствующих”. Спробуйте також відсторонено подивитися на тих, хто моляться поруч. Як часто вони їздять на прощі, приступаючи до святих Тайн через руки інших священиків? Як часто вони беруть участь у храмових празниках на інших парафіях? Як часто з їхніх уст звучить фраза “Та всі вони однакові”, “дивіться як вони жирують”, “всі священики грошолюби” “ніхто не є таким, як наш отець”. Якщо це не є для вас ні дзвоном, ні дзвіночком, то вітаю вас: Ви належите до мнимої парафії, а радше секти.