Пастир або компетентний, або це - псевдопасторалізм

Ця нотатка є спробою записати кілька роздумів із різних часів і різних контекстів, які тепер з особливою інтенсивністю повертаються передусім у розмовах із вірними під час читань новин чи молитви. Ця нотатка дещо клерикальні, бо записуються у контексті душпастирського служіння - клерикального. Таким воно вже є в нас. Вона торкатиметься питань віри, незалежно від воєнного контексту, бо віра поза контекстами. І контексти, зазвичай, не допомагають віру краще зрозуміти.

Почати я б хотів із роздумів про пастирство. Зараз у медіях з'являється багато сигналів того, що папа Франциск різниться від своїх попередників тим, що він, мовляв, є пастирем. Не науковцем, не політиком, не літургістом, не богословом, а власне пастирем. Але що ж це означає бути пастирем?

Про це багато думалось на Майдані. Там частими питаннями до присутніх священників навіть від їх співбратів були - чому священникові бути на політичних акціях? Відповідь тоді я знав чітко. Священник як пастир має відстоювати права тих, до яких поставились несправедливо. Пастир, якщо він справжній, має захищати свою паству. Для цього йому необхідні певні якості, і вони, на мою думку, є наступними:

І. Пастир - компетентний

Пастир не може бути некомпетентний в чомусь, що стосується його прямих обов'язків. Він передусім має бути компетентний. Пастир не може не бути знавцем Святого Письма, бо це - його прямий обов'язок. Він не може не бути літургістом, бо це - його прямий обов'язок. Він не може не бути моралістом, бо це - його прямий обов'язок. З цього огляду справжній пастир окреслений у Пс. 22: "Господь – мій Пастир, і нічого мені не забракне". Він має мати все необхідне для добра овець. І він мусить постійно вчитися. Вивчати все, що допоможе йому найефективніше провадити свою діяльність. І в цьому випадку він має бути науковцем. Має вміти швидко зрозуміти, що є добрим, а що злим для його пастви. Має вміти відрізнити вовка від вівці і для кожного з них - для вовка і вівці - мати відповідні пастирські засоби впливу. Якщо пастир не вміє відрізнити вовка від вівці, хвору тварину від здорової, добру пашу від такої, яка зашкодить - він поганий пастир. Пастир не може сказати "Хто я такий, щоб робити це?"

ІІ. Пастир - воїн

Хоче він того чи не хоче, але коли пастир бере відповідальність за паству, він мусить бути свідомим, що за неї необхідно буде боротися. Можливо, терпіти голод і холод, можливо, перебувати на полонинах, на яких будуть дикі звірі. Пастир Давид мав засоби боротьби з дикими звірами. І вони були настільки ефективними, що придалися йому в його боротьбі проти Голіата. Зрозуміло, Господь направляв його руку, "навчав її до бою, пальці до битви", як сам він свідчить у Пс. 143, але власне його руки, його пальці були в дії. Пастир не може бути пацифістом. Він не може дискутувати з вовком, ведмедем, левом, які розривають його овець. Він має вміти кричати так, щоб його почули. Не лише вівці, а й ті, які тих овець хапають і розполохують. І для цього також необхідно постійно вчитися, щоб бути готовим. Треба бути спеціалістом у цій справі.

ІІІ. Пастир - політик

Хоче він того чи не хоче, пастир має бути політиком. Світ не належить лише пастирю, є ще й інші його жителі, і з ними необхідно співдіяти так, щоб не було шкоди іншим. Зрозуміло, що пастир не повинен говорити неправду, піддобрюватись, давати марні обіцянки, йти на мале зло задля більшого блага тощо. Не повинен наводити добрі стосунки із "співбратами" ціною мовчання власних овечок. Це було б політикою зла. Проте є і політика добра. Іван Павло ІІ якось дав добрий рецепт політичної діяльності доброго пастиря: «Я не займаюся політикою. Я розповідаю Євангеліє. Але якщо говорити про справедливість, про людську гідність, про права людини – це значить займатися політикою, тоді я згоден».

IV. Пастир любить

Добрий пастир любить своїх овець. Він порушує усталені "протоколи" і йде шукати загублених. Він не складає на своєму робочому столі листів від овець, яких розривають вовки, бо вони, на думку вовків, належать до їх канонічної території. З любові до овець він не повинен ставити їх в одному стаді з вовками в овечих шкурах. Він не звинувачує тих, які допомагають його вівцям, у расизмі, а з вдячністю ставиться до них. Пастир має бути сам готовий до вияву найбільшої любові (Йо 15:13), перед тим як рекомендувати вівцям з вовками спільно нести хрест.

V. Пастир прислухається

Пастир прислухається до плачу овець. Він знає, коли їм важко, і тоді знаходить час для того, щоб бути з ними і вжити всіх своїх знань для оздоровлення їхніх зранених душ. Особливо тоді, коли оздоровлення потребує осуду зла і розради у терпіннях заради добра. Пастир не нівелює почуттів своєї пастви. Не переконує її різноманіттям духовних символів в тому, що її відчуття і страждання є наслідком їх овечого націоналізму, від якого слід відмовитись на користь "братерства" з вовками.

Об'явлення

Зрозуміло, що всі ці високі ідеї про пастирство, окрім постійного навчання, потребують величезних духовних сил для їх сповнення. І для цього Господь залишив Своє Слово, живе і діяльне, до якого заохочує звертатись тих, що відгукнулись на його поклик до пастирства.

VI. Навчи мене уставів твоїх (Пс 118:12)

Серед багатства цінних вказівок від множества експертів на Слово Боже часто залишається не так багато часу. А все ж пастир Давид звіщає нам, що саме над Господнім Законом він роздумував день і ніч. Багато сучасних авторитетів до Святого Письма звертаються лише по "цікаві цитати", часто вирвані з контексту. Ті, що закликають підставити щоку, зазвичай не цитують слова Христа: Якщо Я відповів недобре, то доведи, що саме недобре; а якщо добре, то за що б'єш Мене? (Йо 18:23). Ті, що хочуть примусити до миру злочинця і жертву, не цитують слова Христа: "Не думайте, що Я прийшов, щоб принести мир на землю. Не мир Я приніс, а меч" (Мт 10: 34). Ті, що проповідують загальне братерство, не чують слів Йоана Богослова: "З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого."(1Йо 2:10). Над об'явленням треба медитувати, його треба засвоювати, як їжу, так, щоб воно стало частиною нас.

Хрест Христа це не лише відкриті обійми, а й мірило справедливості, про що щодня нагадує вірним візантійського обряду молитва 9-го часу: ""Посеред двох розбійників мірилом справедливости став хрест Твій – для одного бо, веденого тягарем хули, в ад, а для другого, облегшеного від прогрішень, до пізнання богослов’я, Христе Боже, слава Тобі"."

VII. Це написано, щоб ви мали життя вічне (Йо 20:31)

Слів Святого Письма достатньо для того, щоб отримати життя вічне, про це свідчить святий Йоан Богослов наприкінці свого Євангелія. Але ж всі ці складнощі ... Треба ставати біблістами ... Важка ця мова, хто може її слухати? Складнощі часто відлякують навіть пастирів від медитації над Словом Божим. Набагато легшими є альтернативні об'явлення. Ім'я їм - легіон. Люди бігають до старців, монахинь, особливих святих місць, щоб полегшити собі працю із духовним життям. Але ж немає іншого Євангелія. Немає іншого Святого Письма, крім даного вже. Немає іншого святого місця, крім серця людини, яке вона або віддасть Богові, або закриє його для Нього навіть на найсвятішому місці землі. Добрий пастир знає Святе Письмо і заохочує свою паству в ньому знаходити голос Божий.

VIII. Якщо ми або й ангел навчатимуть іншого Євангелія хай буде анатема (Гал 1:8)

Апостол Павло дуже добре знав про різноманіття об'явлень з власного досвіду, тому й перестерігав своїх слухачів від надмірного захоплення ними. Слова Христового достатньо для того, щоб отримати у своєму серці джерело води живої. Не потрібно заміняти і доповнювати його різноманіттям приватних об'явлень, навіть якщо їх виголосила Богородиця, архангели, давні святі різного штибу і сучасні старці чи видющі подвижники. Слово Авраама незмінне: "Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто із мертвих воскрес, не повірять". (Лк 16:29). Слово Христа ще виразніше: "Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви." (Йо 5:43). Але це не буде Його Словом.

IX. Коли хтось додасть або відніме (Об 22:19)

Пастир часто має спокусу спросити слова Святого Письма "для добра вірних". Важка мова молитви Отченаш про Отця, який вводить у спокусу, не є причиною для того, щоб змінити текст, а для того, щоб зануритись у незбагненність Божественної природи, яка є джерелом усього, навіть того, що нам видається злом (Іс 45: 7). Добрий пастир не буде опускати планку ідеалів Святого Письма, не підчищатиме "невигідних" місць. Він не піддасться спокусі зробити саме Слово Боже "зрозумілішим" через його спрощення, а заохочуватиме до складних і довгих пошуків у об'явленні його сенсу для тих, хто шукає зустрічі з незбагненним Богом.

Замість "пасторальних" спрощень один із геніїв раннього християнства пропонує доброму пастирю таке: "Передусім з увагою вправляйся у читанні Божественних Писань. Саме так, вправляйся з увагою, оскільки, читаючи Божественні писання, нам потрібно множество уваги, щоб не сказати чи не подумати про них чогось надто поспішно. Ти ж уважно вправляючись у читанні Божественних Писань з вірним і боговгодним наміром, стукай в те, що приховане у ньому, і воно буде відкрите тобі воротарем, про якого сказав Ісус: «йому воротар відкриває» (Ів. 10:3). І, уважно вправляючись у божественному читанню, право і з твердою вірою в Бога шукай скритий від багатьох зміст Божественних Писань. Не переставай стукати і шукати. Бо вельми потрібна і молитва за те, щоб розуміти Божественні Писання. Заохочуючи до неї, Спаситель сказав не лише: «стукайте, і відчинять вам», і: «шукайте і знайдете», а й: «просіте, і дасться вам» (Мт. 7:7)". /Оріген, Лист до св.Григорія Чудотворця/

Х. Здорова наука

Добрий пастир не забуває навчання апостола Павла: "Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх."(1Тим 2:5). Здорова християнська наука ранніх століть дуже цінувала особистий зв'язок з Христом, але з часом він десь загубився. Триматися доброї науки означає не згубити цей зв'язок, а якщо згубив, то віднайти. Постійно нагадувати собі, що всі наші такі улюблені святі і Богородиця не повинні стати на Його місце, вони Його не замінять, їх святість залежить від святості Христа. Його любові передусім належить вручати життя, Його шляхові слідувати, з Ним співставляти своє життя, на Нього орієнтуватися, Його слова і діла завжди мати перед очима.

Паралітургійна молитва

Так само, як існує небезпека підмінити Святе Письмо приватними об'явленнями, існує небезпека підмінити молитву церкви "побожними" практиками. Як сталося так, що головною молитвою у час пандемії, війни та й взагалі у нас стала "Вервиця єднає"? А що ж з іншими церковними глибинними молитвами і традиціями? Я не проти вервиць та інших "побожних" практик, але де місце Літургії Церкви? Тому добрий пастир свідомий певних принципів церковної молитви.

ХІ. Молитва народжується із читання Слова

Усяка здорова молитва народжується із вчитування і вдумування у Слово Боже. З нього людина пізнає, Ким і Яким є Бог. На основі Святого Письма будує свої відносини з Богом. В його контексті розуміє, про що слід просити Його. Багато пастирів забули про Святе Письмо. Вони проповідують "зрозуміліші" сенси, наводять "приклади з життя", намагаються "вписати" сучасні історії в контекст сучасного церковного життя. Здорова молитовна традиція вчить нас вслухатися у Слова Господні, просить Бога розкрити їх глибинні сенси і вже тоді формулює свої молитви до Бога.

До прикладу, в давній оригінальній хресній дорозі, яку звершували в Єрусалимі, немає місця для сентиментальності. Є Святе Письмо і розважання над ним.

Для відчуття контрасту

ХІІ. Молитва говорить мовою Слова

Добрий пастир знає, що молитва церкви є співзвучною зі Словом Божим. Прекрасні зразки давніх церковних молитов захоплюють тим, що творчо вплітають у власні слова слова Святого Письма і навпаки. Хай будуть у вас ті самі думки, що й в Ісусі Христі (Фил 2:5). Передусім у цих молитвах дякують Богові за те, що Він вже зробив для свого народу, до якого належать всі віруючі у Нього. Відтак, просять, щоб як і тоді, зараз Він теж подіяв у нашому житті і, як вчинив з нашими отцями, так вчинив і з нами. Завершуються древні церковні молитви обґрунтуванням причини, через яку Бог мав би зробити з нами свої могутні діла, і цією причиною є Він Сам. Його сила, вірність, любов являється серед людей не тому, що вони цього заслуговують, а тому, що Він - благий, чоловіколюбець, милостивий, прославлений.

ХІІІ. Молитва в ім'я Христа

Пастир, який провадить своє стадо до добрих вод і до доброї паші, знає, що отримати цю духовну поживу можна лише в ім'я Хліба життя - Ісуса Христа. Він оберігатиме душі своєї пастви від уповання на будь-кого з людей, а завжди триматиме перед своїми очима і перед очима тих, хто йому ввірений, образ Ісуса Христа якому дано "ім'я, понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця".(Фил 2:9-10). Молитись в ім'я Христа, просити в ім'я Христа, схиляти свої коліна перед іменем Христа є запорукою того, що наші молитви будуть вислухані і наші прошення будуть нам даровані (Йо 16:23).

XIV. Молитва Духом святим

Одна із прекрасних давніх молитов дуже гарно формулює суть християнського моління: "Боже й Отче Господа нашого Ісуса Христа, що ... зібрав у час молитви, дай нам благодать, коли відкриємо уста наші, і прийми наші посильні благодарення, і навчи нас уставів Твоїх, бо помолитися як слід не зуміємо, якщо Ти, Господи, Духом Твоїм Святим не наставиш нас". Без просвітлення Духом Святим наші молитви завжди мають спокусу стати сентиментальними і егоїстичними. Такими вони часто і є. Натомість моління всієї нашої здорової літургійної традиції, а особливо євхаристійної традиції, спрямована на те, щоб через причастя Слова Божого у Його Тілі ми стали причасниками Духа Святого, мали Христа, живучого в серцях наших, і стали храмом Духа Святого. Коли сповниться це, тоді сама людина стане джерелом живої води, яке тече у життя вічне.