Сьогодні росія знову здійснила масовану атаку різними видами ракет по всій території України... Пролунали вибухи в різних містах, зокрема й поруч з моїм житлом на "Лук'янівці". Всюди є загиблі та поранені, чимало нових руйнувань... Так росія в черговий раз привітала Україну з Різдвом Христовим та Новим роком... На душі невимовний біль. Іноді здається, що психіка більше цього не витримає (( Той, хто не бачив, що таке війна, бомбордування, смерть, навряд чи зрозуміє, що відчувають мільйони українців... На жаль, на Заході серед ЗМІ, простих громадян та й навіть серед колег-науковців все менше уваги, співчуття і розуміння до проблем війни в якійсь "далекій" та "чужій" для них Україні ((( Люди тут "втомились" від негативних новин. Їм не хочеться вже чути про війну, розмови про яку привносять дискомфорт. Ба більше, війну ж вони бачать лише з екранів телевізорів та смартфонів, як свого роду якусь "розвагу". Це не дає змоги реально відчути весь її жах і трагізм. Багато хто не хоче розуміти, чому ми після 24.02.22 світ бачимо, як кажуть, в "чорно-білих" тонах, чому емоційно реагуємо на розмови про "велику" російську культуру, російську церкву і т.д., чому не хочемо більше бачити в Україні будь-які організації (громадські, політичні, комерційні, культурні чи релігійні), які пов'язані з центром у державі-агресорі. Звісно, якби їхні домівки та вони самі хоч кілька хвилин побули під російськими бомбардуваннями, то, впевнений, їхня "толерантність" та "широта поглядів" в одну мить змінилися б (як це сталося зі мною та мільйонами інших українців). Проте, у них, слава Богу, на цій війні немає загиблих родичів і друзів, немає зруйнованих будівель. Слава Богу, їх не вбивають і не бомблять всі ці два роки... На відміну від нашої, їхня психіка спокійна і не травмована. Їм легко давати поради про те, що демократичне суспільство має толерувати людей з будь-якими поглядами. Бо вони не на війні. Але ми і далі на війні. Ми щодня живемо із цим. Щодня у когось з нас гинуть рідні чи знайомі. Так, на війні все бачиться і сприймається зовсім інакше, ніж у мирний час. Наш світ після 24.02.22 поділився на дві частини, по середині якого проходить лінія фронту. Так, по ту лінію для нас бачиться "чорне". Так, це "чорне" називається росія. Хотілося б більше ніколи не чути навіть самої цієї назви... Як і про все, що з нею пов'язане... Ані про російську культуру, ані про російську церкву, ані про "російський світ" і т.п. Бо це все є маркером і прапором цієї війни, мета якої - цілковите знищення українців та України. Напевно, коли ми переможемо, ми знову зможемо дивитись на світ по-іншому, не лише в "чорно-білих" тонах. Але чи можливо це тепер? Моя психіка не витримує. Я справді став інший, ніж був до 24.02.22. І поки лунають вибухи, гинуть люди, а мої рідні і друзі у небезпеці, чи можу я бути іншим, толерантним, не емоційним? Чи дає війна на це вибір? Чи дає нам росія на це вибір?

На цьому фото світ, який тепер (вже майже два роки!) ми бачимо крізь пробоїни у будинках від вибухів російських ракет... Це бачення світу у нас справді тепер не таке, як колись у мирний час...