Тільки вона істинна і спасенна, бо обіцяє, запевнює і веде до щасливого вічного життя в Божому Царстві. Її готував і до неї закликав найбільший з пророків, Предтеча Месії, св. Іван Хреститель. Задля цього він і народився, як об’явив про це його батькові, праведному священику Захарії ангел Господній, кажучи: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Іван… він буде великий в очах Господніх… багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам йтиме перед Ним з духом та силою Іллі… щоб приготувати Господеві народ прихильний».

І коли сповнилася обіцянка Божого посланця, Єлисавета народила сина. Тоді сповнений великою радістю і натхненний Святим Духом Захарія прославив Творця словами: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій…». А синові пророкував: «А ти, дитино, пророком Всевишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас світло з висоти…».

Коли св. Іванові сповнилось 30 років, він почав проповідувати на Йордані, закликаючи юдеїв: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство». І йшла до нього вся Палестина, омивалися з своїх гріхів і наверталися до Бога. Так він звершував найважливішу місію свого земного життя – готував дорогу Господеві.

Для всіх вірних, що прагнуть і змагають до спасіння, покаяння є найважливішою умовою його осягнення. Тому й спаситель світу починав свою спасенну проповідь словами: «Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство».

Що означає покаятися? Це не лише пожаліти за свої гріхи і з них висповідатися. Це добре усвідомивши і визнавши свій гріховний стан, повністю змінити свою життєву дорогу. Так, це одноразовий акт, але боротьба на цій нелегкій дорозі з гріхом, власними пристрастями і пороками, звабами цього світу і демонами триватиме до останньої години життя. І цієї боротьби ніколи і нікому не уникнути, від неї ніде не заховатися, не відвернутися і нікуди не втекти, бо вона звершується в нашому серці. Єдиний рятівний вихід і шлях – це перед Господом визнати без Нього свою беззахисність, безсилля і безвихідь. Тому всю свою надію необхідно покладати тільки на Бога. «Не надійтеся на князів і синів людських, бо в них нема спасіння», - стверджує Слово Божої Істини і закликає в усьому покладатися тільки на Господа.

Чимало чудесних повчальних випадків з історії життя святих засвідчують неоціниму важливість спасенного покаяння. Навіть монахи високодуховного життя і ті отримували явні знаки з того світу, які спонукали їх до ще більшого подвигу молитви і посту в боротьбі з гріхами. Так, в одному з Патериків повідомляється, що в монастирі помер монах. А на третій день, коли уже мали його похоронити, він воскрес. На багаточисельні запитання як там і що він там бачив, він тільки повторював: «Моліться, кайтеся і виправляйте своє життя до найменших дрібниць, бо вони свідчать про нашу нечистоту. Ви ж знаєте, що серце є вмістилищем Божого Царства, а значить – і Царя Христа, і Духа Святого! Ні в чому не фальшуйте один перед одним. Не шукайте вигоди, вивищення, влади, слави і будь-чому найменшому, бо це є підкресленням вашої особливості, а це – згубна гординя. В усьому старайтеся догодити, підтримати заступитися, піднести і вивищити усіх своїх ближніх з щирою до них любов’ю і вона помилує, оправдає і спасе вас».   

Після цього зразу ж монах постригся в схиму (найстрогіший монаший чин) і відійшов у затвор, де до кінця свого життя безперервно молився.

Вдумуючись в ці слова, самому робиться страшно. Бог же досконалий у всьому! І ми покликані до цієї досконалості! А якими, навіть ми, священнослужителі усіх чинів (від найвищих до найнищих) є у відношенні між собою? Хіба можемо відкрито засвідчити, за словами нашого Вчителя, що є Його наступниками, що є – Його учнями, бо маємо любов між собою?! Хто з нас зважиться ствердити – так?! А якщо – ні?! То чиї ми учні?! Поміж нами так багато розбрату і різних поділів. Прикриваючись особливістю звершення різних відправ, ми після них, зневажаємо все святе і праведне, заради єдиного – осягнути якомога більше особистих всяких земних вигод. І це зовсім немає нічого спільного ні з Христом, ні з Його наукою, яка закликає особливо поводирів бути останніми із слугами для всіх вірних.

Св. Іван Хреститель ні в чому не шукав вигоди для себе і виділення своєї особи, бо всім своїм життям служив нашому Спасителю, готуючи Йому дорогу. І гідно приготував її, цим самим явив приклад, як і нам готувати дорогу для Нього до нашого серця.