Сьогодні ЗМІ заполонили інформації про "священиків"-терористів. Ставлю спеціально лапки, бо вже закрався сумнів, чи вони є ще священнослужителями. Оскільки обрали інший шлях діяння. Але я хочу говорити про інших — тих, які сьогодні свідчать геройство пастирського служіння.

Не можу спокійно читати про блаж. о. Омеляна Ковча, його служіння як священика у міжвоєнний і воєнний час. Нині знову говоримо про душпастирство в умовах війни.

Днями облетіла новина, що в Донецьку терористи захопили римо-католицького священика з Польщі. Отець Павел Вітек прибув до свого колеги, о. Миколая, який служить в Донецьку. Моя колега Олена Кулигіна вчора поспілкувалася з ним і описала його враження від перебування у полоні.

"Розмовляла сьогодні телефоном з отцем Павлом Вітеком, який добу провів у полоні сепаратистів у Донецьку. Вчора вранці священик приїхав в Донецьк, встиг лише поснідати, вийшов в місто і був захоплений терористами. Спочатку його тримали у будівлі ОДА, а пізніше у багажнику перевезли у приміщення СБУ (він тоді правда не знав, куди везуть, думав, що в ліс вбивати).

Сильно не били, тільки коли схопили. Допитували. Коли він сказав бандитам, що він католицький священик - не повірили.

Всю ніч священик провів із зв'язаними руками на підлозі. Каже, спати не міг, весь час молився.

Сам не вірив, що вийде звідти живим, і по настроях терористів думав, що у нього лише три варіанти: або розстріляють, або заморять голодом, або якщо пощастить - відпустять.

Кожні півгодини приводили нових полонених. Так само виводили. На волю чи на розстріл - не знає ніхто.

Взагалі під час розмови отець слово розстріл дуже часто повторював. Тому думаю, що ця загроза там цілком реальна для багатьох.

Отець готувався померти, згадував мучеників, які були закатовані в подібних обставинах. Думав: "якщо доведеться пролити кров за мир - то я готовий до того, але якщо потрібний Богу живий, щоби ще попрацювати - то на все Його воля нехай буде".

Мені було дуже приємно чути його голос, розповіла, що за нього молилось дуже багато людей: католиків, протестантів, мусульман. Слава Богу, що він у безпеці і тримається дуже мужньо. Як справжній християнин, одним словом"

Напевно, цей польський священик ще довго буде психологічно відходити від того шоку. Все таки, ми, що досі жили в умовно мирному світі, не звикли потрапляти в такі ситуації.  

Визволяли священика і МЗС Польщі, і місцевий православний владика (МП єдина має вплив на представників т.зв. ДНР). І вчора він вже брав участь в іґресі (введенні на кафедру) нового єпископа-ординарія Харківсько-Донецької дієцезії РКЦ. І він вже усміхнений, ззовні здається ніби нічого не сталося. А його слова про волю Божу не можна не сприймати як нове натхнення до праці.

Повертаючись до початку мого тексту, ставлю перед собою питання: а чим керуються священики, які надають прихисток терористам, які керують їх бойовими діями тощо? І як себе почувають ті їх колег, що з ними в одній структурі і, більше того, тепер беруть на себе (навіть якщо не хочуть) тягар відповідальності за таких своїх непоодиноких "сослуживців"?