Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ

Слова архиєрейської молитви Ісуса Христа у тому аспекті є дуже сильними і промовистими: «Молю .. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, що і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо. 17,21). Саме ці слова знаходили і знаходяться у серці проповіді Церкви та є одним з головних її завдань тут, на землі. У своїй знаменитій енцикліці «Щоб усі були одно» (Ut unum sint) від 25 травня 1995 року святий Папа Іван Павло ІІ у досить чіткий і категоричний спосіб стверджує, що «Вірити в Христа означає прагнути єдності»

Проте розуміння церковної єдності досить по-різному сприймається у різних середовищах, у тому числі церковних. Найбільш помилковим розумінням єдності Церкви і не тільки є спроба зводити її до одноманітності. Тобто, що усі мають одинаково молитися, сповнювати релігійні обряди тощо. Такий спосіб єдності не те, що є утопічним. Він просто є суперечним як здоровому глузду, так і євангельській проповіді. Адже єдність і краса світу, що його сотворив Бог, якраз відображається у його різноманітності. Кожна людина є неповторною, зрештою, як і кожна рослина або будь-яке Боже сотворіння.

Такий вступ роблю для того, що у останніх публічних дискусіях на тему міжєпархіяльної єдності в передвоєнній УГКЦ багато хто пробує надягнути на неї шати, яких вона ніколи не носила. Передвоєнна УГКЦ була розкиданою у різних частинах Європи і світу. Ба більше, в умовах, коли України не існувало як незалежної держави, саме УГКЦ була запорукою єдності українського народу і його голосом на внутрішній і міжнародній арені.

У той же час кожна з єпархій, починаючи з Перемишльської через Львівську, Станіславівську і закінчуючи Мукачівською, мала свою особливість як літургійну, так і звичаєву. Про це свідчить існування не тільки власних семінарій, але дяківських шкіл, а навіть літургійних уставів. А єпископи, які очолювали усі ці єпархії, починаючи від митрополита Андрея Шептицького, Йосафата Коциловського, Григорія Хомишина і закінчуючи Діонізієя Наряді і Теодором Ромжею, мали чітку свідомість того, що вони є пастирями одного і того ж Українського народу, а також однієї і тої ж Христової Церкви в Україні.

І для того, щоби підтвердити все вищесказане, хочу представити достойним читачам три архівні документи.

1. Кримінальна справа отця Климентія Шептицького

Кримінальна справа Шептицького Климентія Івановича зберігається у Центральному Галузевому Архіві СБУ в Києві під № 74978ФП. На титульній сторінці зазначено, що її розпочато 30.05.1947, а закінчено 15.01.1948. Не вдаючись у детальний аналіз цієї справи, відразу зазначу, що у ній нас найбільше цікавить те, що записане на листках 184-187. А там знаходиться дуже цікавий для нашої теми допит отця Климентія від 13 грудня 1947 року, який тривав майже 5 годин. Очевидно, що протоколіст записав тільки найголовніший зміст відповідей, але і він вже дає нам багато чого до розуміння.

Отож, одне з питань, яке ставить слідчий ув’язненому рідному братові митрополита Андрея Шептицького, стосується того, хто з греко-католицьких єпископів залишився в Західній Україні. У відповідь він виразно стверджує, що єдиним греко-католицьким єпископом, який залишився на території Західної України, є Мукачівський єпископ Теодор Ромжа. Зауважмо, що отець Климентій ані на хвилю не сумнівається у тому, що владика Теодор належить до єпископату Української Греко-Католицької Церкви.

Друге питання слідчого виникає з першого. Він запитує ув’язненого про те, які відносини він підтримував з Теодором Ромжею. На що той відповідає, що він особисто посилав до нього святити на священників монахів студитів. Двох з них він називає поіменно. Це Севастіян (Степан) Бень і Мирон (Михайло) Деренюк. Останній на той час знаходився у монастирі св. пророка Іллі в Дорі, який офіційно був закритий радянською владою 15 травня 1947 року. Про факт закриття монастиря Уповноваженому у справах релігійних культів доповідає Виконавчий Комітет Яремчанської Райради депутатів трудящих від 21 травня 1947 року.

Для нас важливим є той факт тісного церковного і міжєпархіяльного сопричастя між Львівською і Мукачівською єпархією, оскільки Ігумен і Архимадрит Студитів посилає своїх монахів – кандидатів до священства – до єпископа Теодора Ромжі, щоб той їх висвятив.

Для того, щоби достойний читач мав можливість запізнатися особисто з текстом допиту, подаю копію оригіналу і відчитаний витяг з кримінальної справи отця Климентія Шептицького.

Протокол допроса
обвиняємого Шептицкого Климентия Ивановича

13-го декабря 1947 года
Допрос начат в 12:30

Вопрос:

Кто из униатских епископов имеется в настоящее время в Западных областях Украины?

Ответ:

В настоящее время в гор[оде]. Ужгороде, Закарпатской области имеется один униатский епископ Ромжа. Других униатских епископов на територии Западных областей Украины не имеется.

Вопрос:

Какую связь поддерживало с Ромжей реакционное униатское духовенство Западных областей Украины?

Ответ:

Постоянной и регулярной связи с епископом Ромжей реакционное униатское духовенство в том числе и я не имели. Однако в 1946 году я направил к нему двух монахов-студитов Бень и Деренюк и просил его высвятить их в священики.

Осенью 1946 года, как я уже показывал на прошлых допросах священник Кладочный подготавливался к нелегальному выезду в Рим. Я дал ему рекомендательное письмо к Ромже в котором просил его оказать содействие Кладочному в переходу госграницы. С этим письмом Кладочный ездил в Ромже в Ужгород, но возвратился без результатов, так как Ромжа заявил, что он не располагает никакими возможностями и не может оказать содействия в переходе границы.

Поддерживал ли еще кто из униатских священников связь с Ромжей, мне лично не известно.

Допрос прерван в 16:30

Показания с моих слов записаны верно, мне прочитаны в чем и расписываюсь.

Клим[ентій]. Ів[анович]. Шептицький

Допросил:

Зам[еститель]. нач[альника]. Отдела следчасти МГБ УССР

капитан А. / нерозбірливо /

2. Посвідка про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка

Факт свячення Теодором Ромжею монахів студитів можливо б так і залишився непевним, непідтвердженим документально, якби не один цікавий факт. В часі реконструкції монастиря св. пророка Іллі в Дорі під підлогою однієї з кімнат було знайдено Посвідку про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка, монаха студита, довголітнього настоятеля монастиря. За життя люди називали його через його добродушний характер «Отець Добродій» і таким він залишився у споминах місцевих жителів. Помер він на сам Святий Вечір 6 січня 1976 року. Похоронений на місцевому цвинтарі у Дорі біля парафіяльної церкви.

Згадана Посвідка є надзвичайно цінним документом, який підтверджує факт священничих свячень монаха студита Мирона Деренюка Мукачівським єпископом Теодором Ромжею, а також є свідченням міжєпархіяльної єдності УГКЦ. Згідно з цим документом, який публікується вперше, згаданий монах студит був рукоположений в неділю сліпородженого в Ужгороді 26 травня 1946 року. Не вказується, де саме Мирон Деренюк був рукоположений – у соборі чи у приватній каплиці єпископської палати. Однак, про цей факт священничих свячень єпископська канцелярія видала офіційний документ з єпархіяльною печаткою та особистим підписом владики Теодора Ромжчі.

Але не менш цікавою є також і зворотня сторона документу. На ній рукою написано наступне: «Изьято у меня при обыске 19/VI/[19]46. Деренюк». З цього запису стає зрозумілим, що станом на травень-червень 1946 року радянські спецслужби посилено контролювали не тільки владику Теодора Ромжу, але й усіх тих, які до нього приходили. У тому числі вони контролювали єромонаха Мирона Деренюка, який 26 травня 1946 року був рукоположений на священника, а 19 червня того ж року в нього вже проводять обшук.

Яким чудом цей документ вдалося врятувати, можна тільки здогадуватися. Але для він залишається видимим знаком як внутрішньоцерковної єдності УГКЦ так і особистого зв'язку монахів студитів, особливо тих, які населяли монастир св. пророка Іллі в Дорі з Мукачівською єпархією.

Ось копія оригіналу і відчитаний текст Посвідки, про яку ведемо мову:

«/ Герб Мукачівського єпископства /

Отъ гр. Кат. Єпископа
Мукачевскаго въ Ужгороді

Чис. D-384 1946 р.

ВСЯКОМУ ЧИТАТЕЛЮ И СЛЫШАТЕЛЮ ПИСАНІЯ НАШЕГО МИРЪ.
ЗДРАВІЄ И СПАСЕНІЄ ГОСПОДА СЪ АРХІЄРЕЙСКИМЪ НАШИМЪ БЛАГОСЛОВЕНІЄМЪ

Мы, подписавшийся Єпископъ настоящимъ чиноственно извіщаемъ всімъ, ихже касается, что на основании каноничного навлащенія законного настоятеля Чина Студитовъ Іеродіакона Мирона Михайла Деренюка в день праздника мученицы Гликерии / в неділю о сліпородженномъ / года 1946. /день 26-го мая 1946 по н.ч./ по исповіданіи православно-католической віры, по благодати святого и животворящого Духа, обыкновеннымъ св. православно-католической Церкви обрядомъ на Чин Ієрейства произвели.

О чемъ настоящую хартію начертати повеліхомъ и чиновственною печатію, коею въ подобныхъ пользуємся, снабдихомъ.

Данно въ Архієрейской пребыванія нашого в палаті въ Ужгороді, въ день святыя Гликеріи 13 мая 1946 п[о]. ст[арому]. ст[илю]. /26.5.194 п[о]. н[овому]. ч[исленню]./

+ Теодоръ

Єпископъ

Кругла печатка з гербом Мукачівської єпархії посередині та написом:

Ужгород. Правительство Гр[еко]. Кат[олической]. Єпархії Мукачевской

На милостивійшее повелініє:
О. Николай / нерозбірливо /

3. Доповідна Уповноваженого у справах релігій Івано-Франківської області

Працюючи у Івано-Франківському обласному архіві з фондами Уповноваженого у справах релігій мені до рук потрапила справа № 19.10. У архівних фондах вона зберігається під наступною нумерацією: фонд Р-388, опис 2, справа 156.

У ній знаходимо записку, у якій Уповноважений у справах релігій у Івано-Франівській області доповідає своєму начальству у Київ про існуючу структуру УГКЦ станом на 1981 рік. Окрім текстової частини, він пробує відтворити все викладене у рисунку. Цей рисунок є документальним доказом того, як радянські спецслужби бачили структуру УГКЦ.

Так ось, згідно з рисунком, УГКЦ в цілому світі станом на 1981 рік нараховує 18 єпархій, 3 митрополита, 20 єписокопів, 1020 священників, 1000 парафій. На чолі Церкви стоїть Папа Іван Павло ІІ як наступник Апостолів, а очолює УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий, якому допомагає митрополит Любачівський. Серед української єрархії, яка є відомою спецслужбам, згадується митрополит Володимир Стернюк, владика Софрон Дмитерко та владика Василик. Згадується також і Закарпатська область, яка очолюється єпископом, однак Уповноваженому невідомо його ім'я та прізвище. Але він стрілкою чіткою вказує на те, що єпископ на Закарпатті канонічно безпосередньо підпорядковується кардиналу Йосифу Сліпому У документі згадується також і протоігумен Отців Василіян Дамян Богун, а також владика Филимон Курчаба як протоігумен.

Згаданий документ, хоч і належить перу працівника радянських спецслужб, також виразно демонструє розуміння того, що навіть у підпільній УГКЦ на території України і поза її межами існує внутрішньоцерковна і міжєпархіяльна єдність.

Очевидно, так само, як і у випадку з попередніми документами, наводжу і копію цього, про який веду мову.

Висновок

Вищенаведені три документи є важливим свідченням того, якою була внутрішньоцерковна і міжєпархіяльна єдність УГКЦ. Вона не означала того, що кожна з єпархій тратила власну ідентичність. Навпаки, вона її зберігала і розвивала. Водночас, коли настала доба жорстоких переслідувань, саме ось ця єдність допомогла УГКЦ пережити випробування переслідуваннями та відкрити дорогу незалежній Україні, у якій ми, дякувати Богу, живемо. Чи зрозуміють сучасники важливість існування єдиної УГКЦ в незалежній Україні для ефективної проповіді Євангелія, залежить від них. Мій же допис покликаний допомогти тим, які шукають істини не у вигаданих байках, але у архівних документах.