Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ

17 квітня, 11:00
Відкрита тема
Кримінальна справа отця Климентія Шептицького - фото 1
Кримінальна справа отця Климентія Шептицького
Тема єдності Христової Церкви завжди була і залишається актуальною, особливо у наші дні. Зрештою, саме про єдність між учнями молиться Христос перед своїми страстями. Єдність між ними має запевнити успіх Доброї Новини про Царство Боже, яку вони покликані проповідувати.

Слова архиєрейської молитви Ісуса Христа у тому аспекті є дуже сильними і промовистими: «Молю .. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, що і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо. 17,21). Саме ці слова знаходили і знаходяться у серці проповіді Церкви та є одним з головних її завдань тут, на землі. У своїй знаменитій енцикліці «Щоб усі були одно» (Ut unum sint) від 25 травня 1995 року святий Папа Іван Павло ІІ у досить чіткий і категоричний спосіб стверджує, що «Вірити в Христа означає прагнути єдності»

Проте розуміння церковної єдності досить по-різному сприймається у різних середовищах, у тому числі церковних. Найбільш помилковим розумінням єдності Церкви і не тільки є спроба зводити її до одноманітності. Тобто, що усі мають одинаково молитися, сповнювати релігійні обряди тощо. Такий спосіб єдності не те, що є утопічним. Він просто є суперечним як здоровому глузду, так і євангельській проповіді. Адже єдність і краса світу, що його сотворив Бог, якраз відображається у його різноманітності. Кожна людина є неповторною, зрештою, як і кожна рослина або будь-яке Боже сотворіння.

Такий вступ роблю для того, що у останніх публічних дискусіях на тему міжєпархіяльної єдності в передвоєнній УГКЦ багато хто пробує надягнути на неї шати, яких вона ніколи не носила. Передвоєнна УГКЦ була розкиданою у різних частинах Європи і світу. Ба більше, в умовах, коли України не існувало як незалежної держави, саме УГКЦ була запорукою єдності українського народу і його голосом на внутрішній і міжнародній арені.

У той же час кожна з єпархій, починаючи з Перемишльської через Львівську, Станіславівську і закінчуючи Мукачівською, мала свою особливість як літургійну, так і звичаєву. Про це свідчить існування не тільки власних семінарій, але дяківських шкіл, а навіть літургійних уставів. А єпископи, які очолювали усі ці єпархії, починаючи від митрополита Андрея Шептицького, Йосафата Коциловського, Григорія Хомишина і закінчуючи Діонізієя Наряді і Теодором Ромжею, мали чітку свідомість того, що вони є пастирями одного і того ж Українського народу, а також однієї і тої ж Христової Церкви в Україні.

І для того, щоби підтвердити все вищесказане, хочу представити достойним читачам три архівні документи.

1. Кримінальна справа отця Климентія Шептицького

Кримінальна справа отця Климентія Шептицького - фото 70734
Кримінальна справа отця Климентія Шептицького

 

Кримінальна справа Шептицького Климентія Івановича зберігається у Центральному Галузевому Архіві СБУ в Києві під № 74978ФП. На титульній сторінці зазначено, що її розпочато 30.05.1947, а закінчено 15.01.1948. Не вдаючись у детальний аналіз цієї справи, відразу зазначу, що у ній нас найбільше цікавить те, що записане на листках 184-187. А там знаходиться дуже цікавий для нашої теми допит отця Климентія від 13 грудня 1947 року, який тривав майже 5 годин. Очевидно, що протоколіст записав тільки найголовніший зміст відповідей, але і він вже дає нам багато чого до розуміння.

Отож, одне з питань, яке ставить слідчий ув’язненому рідному братові митрополита Андрея Шептицького, стосується того, хто з греко-католицьких єпископів залишився в Західній Україні. У відповідь він виразно стверджує, що єдиним греко-католицьким єпископом, який залишився на території Західної України, є Мукачівський єпископ Теодор Ромжа. Зауважмо, що отець Климентій ані на хвилю не сумнівається у тому, що владика Теодор належить до єпископату Української Греко-Католицької Церкви.

Друге питання слідчого виникає з першого. Він запитує ув’язненого про те, які відносини він підтримував з Теодором Ромжею. На що той відповідає, що він особисто посилав до нього святити на священників монахів студитів. Двох з них він називає поіменно. Це Севастіян (Степан) Бень і Мирон (Михайло) Деренюк. Останній на той час знаходився у монастирі св. пророка Іллі в Дорі, який офіційно був закритий радянською владою 15 травня 1947 року. Про факт закриття монастиря Уповноваженому у справах релігійних культів доповідає Виконавчий Комітет Яремчанської Райради депутатів трудящих від 21 травня 1947 року.

Для нас важливим є той факт тісного церковного і міжєпархіяльного сопричастя між Львівською і Мукачівською єпархією, оскільки Ігумен і Архимадрит Студитів посилає своїх монахів – кандидатів до священства – до єпископа Теодора Ромжі, щоб той їх висвятив.

Для того, щоби достойний читач мав можливість запізнатися особисто з текстом допиту, подаю копію оригіналу і відчитаний витяг з кримінальної справи отця Климентія Шептицького.

Протокол допроса
обвиняємого Шептицкого Климентия Ивановича

13-го декабря 1947 года
Допрос начат в 12:30

Вопрос:

Кто из униатских епископов имеется в настоящее время в Западных областях Украины?

Ответ:

В настоящее время в гор[оде]. Ужгороде, Закарпатской области имеется один униатский епископ Ромжа. Других униатских епископов на територии Западных областей Украины не имеется.

Вопрос:

Какую связь поддерживало с Ромжей реакционное униатское духовенство Западных областей Украины?

Ответ:

Постоянной и регулярной связи с епископом Ромжей реакционное униатское духовенство в том числе и я не имели. Однако в 1946 году я направил к нему двух монахов-студитов Бень и Деренюк и просил его высвятить их в священики.

Осенью 1946 года, как я уже показывал на прошлых допросах священник Кладочный подготавливался к нелегальному выезду в Рим. Я дал ему рекомендательное письмо к Ромже в котором просил его оказать содействие Кладочному в переходу госграницы. С этим письмом Кладочный ездил в Ромже в Ужгород, но возвратился без результатов, так как Ромжа заявил, что он не располагает никакими возможностями и не может оказать содействия в переходе границы.

Поддерживал ли еще кто из униатских священников связь с Ромжей, мне лично не известно.

Допрос прерван в 16:30

Показания с моих слов записаны верно, мне прочитаны в чем и расписываюсь.

Клим[ентій]. Ів[анович]. Шептицький

Допросил:

Зам[еститель]. нач[альника]. Отдела следчасти МГБ УССР

капитан А. / нерозбірливо /

Протокол допроса обвиняємого Шептицкого Климентия Ивановича - фото 70730
Протокол допроса обвиняємого Шептицкого Климентия Ивановича

 

Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ - фото 70731
Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ - фото 70732
Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ - фото 70733

2. Посвідка про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка

Факт свячення Теодором Ромжею монахів студитів можливо б так і залишився непевним, непідтвердженим документально, якби не один цікавий факт. В часі реконструкції монастиря св. пророка Іллі в Дорі під підлогою однієї з кімнат було знайдено Посвідку про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка, монаха студита, довголітнього настоятеля монастиря. За життя люди називали його через його добродушний характер «Отець Добродій» і таким він залишився у споминах місцевих жителів. Помер він на сам Святий Вечір 6 січня 1976 року. Похоронений на місцевому цвинтарі у Дорі біля парафіяльної церкви.

Посвідка про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка - фото 70735
Посвідка про священничі свячення єромонаха Мирона Деренюка

 

Згадана Посвідка є надзвичайно цінним документом, який підтверджує факт священничих свячень монаха студита Мирона Деренюка Мукачівським єпископом Теодором Ромжею, а також є свідченням міжєпархіяльної єдності УГКЦ. Згідно з цим документом, який публікується вперше, згаданий монах студит був рукоположений в неділю сліпородженого в Ужгороді 26 травня 1946 року. Не вказується, де саме Мирон Деренюк був рукоположений – у соборі чи у приватній каплиці єпископської палати. Однак, про цей факт священничих свячень єпископська канцелярія видала офіційний документ з єпархіяльною печаткою та особистим підписом владики Теодора Ромжчі.

Але не менш цікавою є також і зворотня сторона документу. На ній рукою написано наступне: «Изьято у меня при обыске 19/VI/[19]46. Деренюк». З цього запису стає зрозумілим, що станом на травень-червень 1946 року радянські спецслужби посилено контролювали не тільки владику Теодора Ромжу, але й усіх тих, які до нього приходили. У тому числі вони контролювали єромонаха Мирона Деренюка, який 26 травня 1946 року був рукоположений на священника, а 19 червня того ж року в нього вже проводять обшук.

Про свідомість внутрішньоцерковної міжєпархіяльної єдності передвоєнної УГКЦ - фото 70736

Яким чудом цей документ вдалося врятувати, можна тільки здогадуватися. Але для він залишається видимим знаком як внутрішньоцерковної єдності УГКЦ так і особистого зв'язку монахів студитів, особливо тих, які населяли монастир св. пророка Іллі в Дорі з Мукачівською єпархією.

Ось копія оригіналу і відчитаний текст Посвідки, про яку ведемо мову:

«/ Герб Мукачівського єпископства /

Отъ гр. Кат. Єпископа
Мукачевскаго въ Ужгороді

Чис. D-384 1946 р.

ВСЯКОМУ ЧИТАТЕЛЮ И СЛЫШАТЕЛЮ ПИСАНІЯ НАШЕГО МИРЪ.
ЗДРАВІЄ И СПАСЕНІЄ ГОСПОДА СЪ АРХІЄРЕЙСКИМЪ НАШИМЪ БЛАГОСЛОВЕНІЄМЪ

Мы, подписавшийся Єпископъ настоящимъ чиноственно извіщаемъ всімъ, ихже касается, что на основании каноничного навлащенія законного настоятеля Чина Студитовъ Іеродіакона Мирона Михайла Деренюка в день праздника мученицы Гликерии / в неділю о сліпородженномъ / года 1946. /день 26-го мая 1946 по н.ч./ по исповіданіи православно-католической віры, по благодати святого и животворящого Духа, обыкновеннымъ св. православно-католической Церкви обрядомъ на Чин Ієрейства произвели.

О чемъ настоящую хартію начертати повеліхомъ и чиновственною печатію, коею въ подобныхъ пользуємся, снабдихомъ.

Данно въ Архієрейской пребыванія нашого в палаті въ Ужгороді, въ день святыя Гликеріи 13 мая 1946 п[о]. ст[арому]. ст[илю]. /26.5.194 п[о]. н[овому]. ч[исленню]./

+ Теодоръ

Єпископъ

Кругла печатка з гербом Мукачівської єпархії посередині та написом:

Ужгород. Правительство Гр[еко]. Кат[олической]. Єпархії Мукачевской

На милостивійшее повелініє:
О. Николай / нерозбірливо /

3. Доповідна Уповноваженого у справах релігій Івано-Франківської області

Працюючи у Івано-Франківському обласному архіві з фондами Уповноваженого у справах релігій мені до рук потрапила справа № 19.10. У архівних фондах вона зберігається під наступною нумерацією: фонд Р-388, опис 2, справа 156.

Доповідна Уповноваженого у справах релігій Івано-Франківської області - фото 70737
Доповідна Уповноваженого у справах релігій Івано-Франківської області

 

У ній знаходимо записку, у якій Уповноважений у справах релігій у Івано-Франівській області доповідає своєму начальству у Київ про існуючу структуру УГКЦ станом на 1981 рік. Окрім текстової частини, він пробує відтворити все викладене у рисунку. Цей рисунок є документальним доказом того, як радянські спецслужби бачили структуру УГКЦ.

Так ось, згідно з рисунком, УГКЦ в цілому світі станом на 1981 рік нараховує 18 єпархій, 3 митрополита, 20 єписокопів, 1020 священників, 1000 парафій. На чолі Церкви стоїть Папа Іван Павло ІІ як наступник Апостолів, а очолює УГКЦ кардинал Йосиф Сліпий, якому допомагає митрополит Любачівський. Серед української єрархії, яка є відомою спецслужбам, згадується митрополит Володимир Стернюк, владика Софрон Дмитерко та владика Василик. Згадується також і Закарпатська область, яка очолюється єпископом, однак Уповноваженому невідомо його ім'я та прізвище. Але він стрілкою чіткою вказує на те, що єпископ на Закарпатті канонічно безпосередньо підпорядковується кардиналу Йосифу Сліпому У документі згадується також і протоігумен Отців Василіян Дамян Богун, а також владика Филимон Курчаба як протоігумен.

Структура УГКЦ - фото 70738
Структура УГКЦ

 

Згаданий документ, хоч і належить перу працівника радянських спецслужб, також виразно демонструє розуміння того, що навіть у підпільній УГКЦ на території України і поза її межами існує внутрішньоцерковна і міжєпархіяльна єдність.

Очевидно, так само, як і у випадку з попередніми документами, наводжу і копію цього, про який веду мову.

Висновок

Вищенаведені три документи є важливим свідченням того, якою була внутрішньоцерковна і міжєпархіяльна єдність УГКЦ. Вона не означала того, що кожна з єпархій тратила власну ідентичність. Навпаки, вона її зберігала і розвивала. Водночас, коли настала доба жорстоких переслідувань, саме ось ця єдність допомогла УГКЦ пережити випробування переслідуваннями та відкрити дорогу незалежній Україні, у якій ми, дякувати Богу, живемо. Чи зрозуміють сучасники важливість існування єдиної УГКЦ в незалежній Україні для ефективної проповіді Євангелія, залежить від них. Мій же допис покликаний допомогти тим, які шукають істини не у вигаданих байках, але у архівних документах.