Існує Традиція з великої букви, яка означає слідуванню одвічним законам, закладених Богом при створенні світу і людини зокрема. Це, наприклад, ставлення до шлюбу, як до священного союзу чоловіка і жінки, що бажають народжувати і виховувати дітей, це поняття про чоловіка, як главу сім'ї, про те, що діти повинні шанувати своїх батьків тощо.

Існують традиції з маленької букви, які створені людьми давно чи зовсім недавно. Вони утворилися природнім чином у зв'язку з певною "необхідністю". Ця необхідність може бути як суто практичною, так і більш абстрактною і багаторівневою. Наприклад, традиція не передавати предмети через поріг утворилась через накопичений невдалий досвід, щоб запобігти перекиданню цих предметів. Так само не виносити сміття після заходу сонця – мінімізувати ризики пов'язані з темною порою. А традиція накладати на себе хресне знамення минаючи храм, нагадує людині про Бога, Якому моляться у цьому храмі.

В контексті християнства традиції (з маленької букви) покликані виконувати допоміжні ролі для віри: об'єднувати людей, а також створювати естетику свят, даючи ще один привід прийти до храму посвятити паски чи на молебень на озеро. Ми живемо не в ідеальному рожевому світі, де у всіх віра така міцна, як у Симеона стовпника. Нам безмежно пощастило стати християнами, але перед нами відкривається не менш складна задача: залишитися християнами, виховати хритиянами своїх дітей і передати віру наступним поколінням. Якщо наші свята зводимуться лише до того, щоб прийти в храм і помолитися, то власне це перестає бути святом, бо нічим не відрізнятиметься від звичайної неділі. Чи будуть ваші діти чекати на Великдень, який не відрізнятиметься від Різдва, і чи будуть чекати на Різдво, яке не відрізнятиметься від звичайної неділі? Адже щонеділі нормальні християни повинні приходити в храм і молитися. Але ми бачимо навіть на прикладі Старозавітньої Церкви, що люди виділяли певні дні в пам'ять про якісь події і називали їх святами. Це було в усіх народів без виключення.

Наше суспільство (церковне особливо, як не парадоксально) культивує ненависть до свят. "Різдво Христове треба святкувати щодня" написав в фейсбуці один священник. А будь-які святкові атрибути називають такими, що "не мають стосунку". Так, паски "не мають стосунку" до події Христового Воскресіння, але вони уже мають стосунок до святкування цієї події, бо, як і решта звичаїв, використовуються нашим народом впродовж століть, вносячи різноманітність і красу в життя, надаючи кожному святу свого колориту.

Як писав Попович М. В. у Нарисі історії культури України:

«З сивої давнини до наших днів поділ світу на сакральну і профанну сфери реалізується в поділі часу на будні і свята. Відтворення минулого в дні «священної пам’яті» є не просто нагадуванням історичного прикладу, а неначе поверненням у минуле, ототожненням себе з учасниками минулих, міфологізованих подій, перенесенням плинного часу в «острівний», «літургійний». Зникнення поділу часу на свята і будні, перетворення його на суцільні будні або на суцільне свято посилює хаос».

А одним із трюків у боротьбі із традиціями є звинувачення якоїсь традиції у тому, що вона ніяка не традиція, а "новоділ". Яскравим прикладом такого трюку є одна стаття про те, що наші предки не купалися в ополонках на Водохреща (що є повною маячнею і не витримує критики), а справжня традиція була у козаків, які в цей день стріляли з гармат. Але основною ознакою традиції є не її давність, а її поширеність. Саме це служить вірі допоміжною функцією, яка полягає в об'єднанні людей. Заміна існуючої традиції на давно забуту традицію є нічим іншим, як штучним модерном, що існуючу традицію знищить і стару не поверне. До речі, якби такі люди попали до козаків, то розповідали б їм, що раніше ніхто з гармат на Водохреща не стріляв, бо порох з'явився недавно, а в літописах написано, що в цей день руські воїни в барабан били чи ще щось у цьому дусі.

Тому Традиція є незмінною і споконвічною. А традиції є інструментами впорядковування нашого життя - як побутового, так і духовного.