Розпочався новий навчальний рік. Проте не для всіх. Може ви читали статтю в New York Times за 5 вересня: протягом цього літа в США були змушені закритися близько ста п’ятдесяти католицьких шкіл.

В архидієцезії Нью-Йорка свої двері не відкрили 20 шкіл. У їхніх коридорах тихо, не чути радісного дитячого галасу. У Бостоні, архидієцезія вже закрила дев’ять шкіл, а ще 20 «у списку». Система католицьких шкіл протягом останніх переживала серйозні випробування. Кількість студентів протягом 2019-2020 навчального року скоротилася до 1,7 мільйона студентів, а 50 років тому їх було п’ять мільйонів. Люди, що тяжко працюють — як малозабезпечені, так і з середнього класу — не можуть одночасно платити податки на публічні школи та оплачувати навчання своїх дітей у католицьких. Цього літа фінансові труднощі стали непереборними: коронавірус спрацював як останній цвяшок у труні.

Католицькі школи в Америці формували цілі покоління християн і громадян. Вони ставали соціальним ліфтом для десятків мільйонів мігрантів, їхніх дітей та внуків. Я особисто глибоко вдячний за навчальний досвід у католицькій початковій та середній школі та вищих навчальних закладах. Більшість свого дорослого життя присвятив розвиткові Українського католицького університету в Україні, який став успішним прикладом для загальнонаціональної системи вищої освіти.

Протягом більше 150 років католицькі школи в США навчали дітей найважливішого: вірити в Бога, правильно жити, читати, писати, рахувати. Ці школи є плодом великої щедрості. Сім поколінь духовенства, монашества та батьків безкорисливо жертвували, щоб навчати дітей у вірі.

Парохи і парафії робили все, що було у їхніх силах, щоб будувати, розвивати і утримувати наші парафіяльні школи. Завдяки праці сестер-василіанок, сестер-служебниць та наших сестер-місіонерок Покрова Пресвятої Богородиці десятиліттями Українська Католицька Церква в США мала розвинуту мережу 35 шкіл при парафіях. Зараз їх зовсім мало — і сестер, і шкіл. Залишилося шість шкіл, проте вони продовжують своє подиву гідне свідчення та служіння. Вони вчать про Бога і навчають Божому. Вони надійні та безпретензійні, щирі та гостинні.

Школа в жодному випадку не може замінити те, що повинні давати батьки. Якщо вдома для батьків молитва зранку і ввечері не є на першому місці, то і в католицькій школі протягом дня важко зробити молитву пріоритетом для дитини. Проте наші вчителі, парохи, директори та монахині роблять все можливе, щоб школи залишалися відкритими і католицькими.

Є один аспект, який наша спільнота нечасто усвідомлює: пророче свідчення наших шкіл щодо найбільш болісної проблеми американського суспільства — расизму.

Наша країна видається безнадійно поділеною. А католицькі школи дають простір для надії. Дозвольте поділитися трьома прикладами, за якими мені пощастило спостерігати протягом останнього року.

В нью-йоркській Академії святого Юра при парафії святого Юра, яка є однією з наших найбільших парафій в Америці минулорічні веледиктор та салютатор були з меншин: веледиктор Precious Mann — афроамериканка, салютатор Alexandra Pabon — з латино-американської спільноти. Серед минулорічних студентів 31% складали латиноамериканці, 27% — афроамериканці і 2% — азійці. Багато представників меншин отримують стипендії та щедру фінансову допомогу.

У всіх католицьких школах плата за навчання лише частково перекриває видатки. Парафія святого Юрія, отці-василіани (і протягом десятиліть сестри-василіанки) та, щонайважливіше — парафіяни — підтримують цю школу, таким чином засвідчуючи можливість та майбутнє расової єдності у Великому Яблуку. Особливо мене вразила гармонія, яка панувала під час концерту присвяченого Голодоморові, коли студенти Академії, у всій їхній різноманітності, разом заспівали англійською, українською та іспанською.

У Філадельфійській архиєпархії католицьку школу Успіння Богородиці в Perth Amboy, а їх в місті залишилося лише дві, утримує на плаву щедрість парафіян та віддана праця пароха отця Івана Турика. Коли я відвідував цю школу ще перед карантином на День відкритих дверей, то був зворушений теплою атмосферою, людяністю вчителів та національним розмаїттям родин, що надівалися до нашої скромної інституції. Серед 156 цьогорічних студентів є 69 латиноамериканців, 17 афроамериканців і семеро індійського походження. Більше 60% студентів школи, яку утримує українська католицька парафія, представляють расові меншини.

Отак тихо і непомітно наші школи щодня виконують свою роботу — мабуть найважливішу роботу в країні — свідчать про Бога, навчають і виховують дітей бути відповідальними громадянами, і без зайвої метушні показують, що різні раси і національності можуть жити, вчитися та процвітати разом.

1947 року сестри-василіанки в Філадельфії заснували Manor College. Роками це був коледж, що пропонував два роки навчання, а нещодавно він став вищим навчальним закладом з чотирирічною програмою. Під проводом свого директора-візіонера доктора Джонатана Пері цей заклад невдовзі стане університетом. Коледж, заснований нашими сестрами, у лоні Української Католицької Церкви в Філадельфії, сьогодні служить різноманітним студентам, серед яких представники меншин складають 61%. Не менш важливо усвідомити, що 65% студентів коледжу є першими у своїх родинах, хто здобуває вищу освіту, майже 85% з них одночасно навчаються і працюють.

Від часу приїзду у червні минулого року, кожного разу, коли відвідую Manor College, отримую правдиве натхнення. Він сміливо рухається у правильному напрямку. Розвивати католицьку освіту в Америці можливо, хоча й важко та це вимагає надзвичайного лідерства та зосередженої відданості від нас усіх. Свідчити про Євангеліє у секуляризованому і поляризованому світі можливо. Жити, підтримуючи одне одного і у міжрасовій гармонії, можливо.

До минулого немає вороття. Не варто керуватися ностальгією, навпаки жертва та служіння наших попередників повинні дарувати нам не лише натхнення, але й розуміння як давати собі раду з викликами майбутнього.

Спокійне переконання у Божому провидінні відкриває двері для творчості. Бог живий у нас, у світі. Ми не повинні боятись або ховатися від заклику свідчити про Євангеліє, особливо серед наших дітей. Ми покликані дозволити Господеві вказувати нам шлях через лабіринт сучасних випробувань — моральних, культурних, соціальних, політичних та економічних. Історія нашої Церкви, її Страстей і Воскресіння, свідчення мучеників, чітко показують, що немає жодної ситуації, навіть гранично важкої, у якій неможливо жити з Богом, у благодаті, у дусі, приносячи добрий плід. Комуністичний режим оголосив нашій Церкві в Україні смертний вирок. А Вона жива!

Безсумнівно, є багато факторів, що призводять до того, що наші школи закриваються, і ми не в силах над ними панувати. Традиція ворожості до католицьких шкіл в Америці є довголітньою. Усі католики, що відавали своїх дітей до католицьких шкіл, платили за їхню освіту двічі. Звичайно ж є прекрасні публічні школи з неймовірними вчителями та відданими адміністраторами, але надто часто якість залежить від соціо-економічного стану околиці. А діти стають жертвами такої нерівності. Публічні школи, що у найкращому випадку є на позиціях агностиків стосовно віри, не раз підвели своїх учнів, але часто у батьків немає виходу. Не кожен може платити двічі. Навіть якщо християнське виховання для батьків є пріоритетом. У суспільстві та урядових колах бракує розуміння та цінування вкладу католицьких шкіл, а це відображається у законодавстві і завдало католицьким школам більшого удару, аніж пандемія.

Єпископи, духовенство і миряни нашої Церкви повинні зробити серйозний іспит сумління щодо євангелізації вірних, духовного залучення учнів і щодо пріоритетів, структур та інституцій. Маємо повернутися до основ. Можливо, це означає спрощення і скорочення діяльності, щоб ми могли бути духовно гнучкими. Нам треба довіряти Богові, це Його Церква, Господь є джерелом нашого буття, і кожна правдива жертва дає життя. Якщо ми не протиставлятимемо світові радість Євангелія і якщо не кидатимемо виклик культурі комфорту і пристосуванства, не зможемо давати духовний плід. А від цього залежить майбутнє, і не лише наших шкіл.

Починається новий навчальний рік, і наші католицькі школи відважно відповідають на виклики часу. Бажаю подякувати і заохотити парохів, монахинь, вчителів, учнів та усіх, хто підтримує католицьке шкільництво. Разом ви пророчо свідчите про Євангеліє і про можливості нашої країни. Ці можливості потребують героїв, відданих свідків Христових, смиренних служителів, щедрих і відповідальних громадян, які не купуються на ідеологічну риторику, а знають, що є добрим. Знають, підтримують і роблять його можливим.