Архимандрит д-р Андреас-Авраам Тієрмаєр написав слово з нагоди обрання нового ректора Східного колегіуму в Айхштетті (Баварія) — навчального закладу, в якому з 1998-го року спільно навчаються, живуть і моляться студенти різноманітних як католицьких, так і православних східних традицій. Більшість завжди становили студенти з України, у тому числі і я. Він є засновником і першим ректором цього інституту, а нині його очільником вже вдруге стає один з перших випускників цього інституту. Пропоную до уваги мій переклад цього тексту.

Архимандрит д-р Андреас-Авраам Тієрмаєр

Іноді саме життя пише історії, які перевершують будь-які людські задуми. Вони не народжуються за одну ніч, а визрівають поволі — протягом десятиліть. Саме така історія відбувається нині в Collegium Orientale в Айхштетті.

З початком 2026/2027 навчального року завершується одна епоха й водночас розпочинається нова. Після дванадцяти років служіння на посаді ректора завершує свою місію протопресвітер д-р Олександр Петринко, а разом із ним — і віцеректор д-р Микола Добра. Новим ректором стане доцент (apl. Рrof.) д-р Андрій Михалейко, а новим віцеректором — протопресвітер д-р Роберт Раплєнович.

На перший погляд це може видатися звичайною кадровою зміною. Насправді ж ідеться про винятковий знак живої наступності та вірності покликанню.

Для мене, як для першого ректора-засновника Collegium Orientale, цей момент має особливе значення. Протягом десяти років мені було даровано благодать будувати й очолювати цей дім. Коли у вересні 1998 року ми вітали перших колегіатів новоствореного Collegium Orientale, багато що існувало лише як бачення й надія. Ми прагнули створити не просто студентський гуртожиток чи навчальний заклад, а духовний дім для священників і семінаристів Східних Католицьких Церков та Православних Церков — місце, де наукова формація, літургійна краса, духовне життя й екуменічна відкритість становлять живу та нерозривну єдність.

Серед перших студентів 1998 року були двоє молодих українських священників і семінаристів — Олександр Петринко та Андрій Михалейко.

Тоді ніхто не міг передбачити, який шлях Господь приготував для них. Сьогодні, майже через три десятиліття, мене переповнюють глибока вдячність і радість від того, що один із них упродовж дванадцяти років формував обличчя Collegium Orientale як його ректор, а інший тепер приймає це служіння як наступник. Особливо зворушує мене одна думка: перші студенти ректора-засновника згодом самі стали його наступниками на чолі цього дому.

Навряд чи можна уявити прекрасніший розвиток історії священничої колегії. Це свідчить про те, що Collegium Orientale не лише дає академічну освіту, а й супроводжує покликання, формує зрілі особистості та виховує відповідальність. Тут керівництво не приходить ззовні, а природно виростає із самого життя спільноти.

Разом із протопресвітером д-ром Олександром Петринком завершує своє служіння людина, життєвий шлях якої майже нерозривно пов'язаний із Collegium Orientale. Від часу свого прибуття сюди як студента у 1998 році він служив цьому домові в різних покликаннях і служіннях: як колегіат, науковець, священник, віцеректор, а від 2014 до 2026 року — як третій ректор.

Упродовж свого ректорського служіння він керував колегією з великою розсудливістю, людяністю, духовною зрілістю та високою науковою компетентністю.

Його заслуги значно виходять за межі адміністративного управління. З великою вірністю він зберіг і водночас розвинув духовну спадщину Collegium Orientale. Йому вдалося зберегти саму сутність і неповторний характер цього дому: красу й упорядкованість літургійного життя, духовність Східних Церков, ритм спільної молитви та культуру братнього співжиття, що визначає обличчя колегії від самого її заснування.

Це проявлялося не лише в гідному звершенні богослужінь різних літургійних традицій, у його любові до літургійної поезії та церковного співу, а й у повсякденному житті — у щирій гостинності, культурі святкової трапези, дбайливому ставленні до ікон, сакрального мистецтва й естетичної атмосфери дому. Він добре усвідомлював, що духовна колегія живе не лише лекціями, а й красою, порядком і такою атмосферою, у якій віра стає видимою та відчутною.

Особливо в роки пандемії COVID-19 та під час російської агресії проти України ця внутрішня духовна стійкість стала великим благословенням для всієї спільноти. Після вісімнадцяти років відповідального служіння — спочатку як віцеректор, а згодом як ректор — д-р Олександр Петринко за власним бажанням переходить до душпастирського служіння в єпархії Кур (Швейцарія). За його багатоплідну працю йому належать щира вдячність, глибока пошана та найкращі побажання Божого благословення.

Разом із ним завершує своє служіння і д-р Микола Добра — священник, якого також по праву можна назвати справжнім «вихованцем Collegium Orientale». Упродовж багатьох років він визначально впливав на життя цього дому. З природною скромністю він щедро ділився своїми талантами зі спільнотою й став для багатьох колегіатів дорогим співбратом і духовним наставником.

Особливо вагомим був його внесок у літургійне життя. Завдяки музичному обдаруванню, глибокому знанню візантійської співочої традиції та тонкому літургійному чуттю він надав богослужінням Collegium Orientale особливої краси й величі. Для багатьох поколінь колегіатів він став учителем церковного співу й живим свідком того, що краса літургії сама по собі є проповіддю Євангелія. Його перехід до Апостольського екзархату для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії є втратою для колегії, але водночас великим даром для його Церкви.

Те, що тепер керівництво Collegium Orientale приймає доцент (apl. Prof.) д-р Андрій Михалейко, також наповнює мене великою надією і радістю. Він належав до першого покоління студентів 1998 року. Уже тоді вирізнявся своїми науковими здібностями, внутрішньою врівноваженістю та широким церковним світоглядом. Його подальший шлях лише підтвердив ці ранні сподівання: навчання й докторат в Айхштетті, багаторічне служіння дияконом у колегії, праця директором Інституту історії Церкви Українського католицького університету у Львові, повернення до Collegium Orientale як духівника і репетитора, габілітація та призначення на посаду позаштатного професора.

Він знає Collegium Orientale не лише ззовні, а насамперед ізсередини — як студент, священник, науковець, вихователь і душпастир. Саме тому я переконаний, що він зуміє дбайливо зберегти сформовану традицію дому й водночас творчо розвинути її новими імпульсами. Те, що один із перших колегіатів 1998 року знову стає ректором, я сприймаю як промовистий знак зрілої, перевіреної часом спадкоємності Collegium Orientale.

Водночас із призначенням протопресвітера д-ра Роберта Раплєновича колегія отримує віцеректора, який поєднує міжнародний досвід, наукову компетентність, глибокі знання у сфері інформатики й видавничої справи, а також душпастирську зрілість. Його служіння в Айхштетті та Загребі, тісний зв'язок зі Східними Церквами й людська відкритість стануть вагомим доповненням керівної команди. Разом із віцеректором Маркіяном-Іллею Микитчиним і духівником Іваном Качалою сформовано повне керівництво дому, яке зможе вести Collegium Orientale в майбутнє з компетентністю, духовною глибиною та мудрістю.

Озираючись сьогодні майже на три десятиліття історії Collegium Orientale, я передусім відчуваю глибоку вдячність. Вдячність Богові, Який супроводжував цей задум Своїм Провидінням; вдячність численним патріархам, єпископам, священникам, працівникам, добродіям і друзям, які підтримували цей шлях; і вдячність за те, що відповідальність може передаватися так, що стає очевидною не перерваність, а жива спадкоємність.

Того, що двоє перших колегіатів вересня 1998 року один за одним стануть ректорами Collegium Orientale, я тоді не міг навіть уявити. Сьогодні ж бачу в цьому прекрасний знак Божого Провидіння. Це свідчить про те, що духовна спільнота має майбутнє тоді, коли супроводжує молодих людей, довіряє їм і допомагає поступово дозрівати до відповідального служіння.

Від щирого серця бажаю Божого рясного благословення ректорові, який завершує своє служіння, протопресвітеру д-ру Олександру Петринку, віцеректорові д-ру Миколі Добрі, новому ректорові доцентові (apl. Prof.) д-ру Андрію Михалейку та новому віцеректорові протопресвітеру д-ру Роберту Раплєновичу.

Нехай Collegium Orientale і надалі залишається тим, чим прагнуло бути від самого початку: духовним домом Східних Церков, екуменічним простором зустрічі, школою літургійної й богословської формації та живим мостом між Сходом і Заходом.

Саме в цьому полягає його майбутнє.

І за це я від усього серця дякую Богові.