Блог Богдана Панкевича_image

Блог Богдана Панкевича

ПРОСТО ВІРИТИ.

14.06.2010, 23:20
Просто Вірити і вдосконалюватися, в міру своїх сил і розуміння.

У пост-атеїстичній Україні багато людей прийшли до Віри самостійно, ніким не підготовані. Тобто не знаючи усталених у Церкві поглядів, не маючи відповідних сімейних традицій і не отримавши релігійного виховання. Із релігією вони знайомились від основ – через самостійне читання Святого Письма у вже зрілому віці, записуючи на «табула раса» своєї душі все так, як самі сприйняли, зрозуміли.

Звичайно, якщо Святе Письмо сприймати без належного смирення, через призму гордині людського розуму, то можна зайти на небезпечні манівці. Однак і Церква не раз ходила подібними манівцями. Та й ніколи нема певності, чи сучасна інтерпретація вчення Церкви не буде згодом поправлена. Чи не виявиться, що деякі із усталених на даний час церковних «істин» виглядають не зовсім добре у світлі Божої Істини - коли доростемо до ЇЇ кращого розуміння і усвідомлення.

Тому-то і заповідано нам «бути як діти», просто і наївно Вірити.

Адже Святою і Непомильною є лише Вселенська Церква – Містичне Тіло Христа.

Існуючі християнські Церкви не можуть вважитися непомильними, бо вони є наслідком поділу Вселенської Церкви, штучно створеними людьми інституціями – конфесіями. Кожна із яких вважає себе, і лише себе праведною і правильною. Вважає, що це власне вона зберігає Повноту Вчення, а всі інші «від нього відпали». І всі Церкви не каються у своїх гріхах і помилках, не люблять інших, не роблять всіх можливих зусиль, щоби знову об’єднатися в єдину Соборну Апостольську Церкву. Тобто своєю поведінкою ігнорують Заповідь Христа про єдність, і в цьому аспекті кожна конфесія є грішною.

Можливо тому і нема у людей належної інституційної довіри до Церков, а більше є довіри персональної, до конкретних священиків - тих, котрих знаємо і котрим довіряємо.

Церкви не раз заводили людей на дорогу гріха, але ніколи не каялися у цьому. Лише Папа Іван Павло ІІ перепросив за помилки і злочини Церкви. Однак той його крок скоріше був винятком, який Церква ніяк не популяризувала, радше намагалася замовчувати. Не пояснила широкому загалові вірних у чому полягав безпрецедентний акт покаяння, цей високий моральний подвиг Папи Римського.

Тепер про речі побутові. У сучасному світі не прийнято відкрито демонструвати свою Віру. Однак у щоденному житті, у своєму побуті християни  зобов’язані діяти відповідно до релігійних правил.

Декілька років тому в Польщі, за годину їзди до українського кордону мене зупинив поліцай. Я незначно перевищив швидкість, але мав у «злотих» лише половину суми, потрібної для штрафу. Друга година ночі, поміняти ще декілька наявних доларів не було жодної змоги. Я застосував звичну тактику і запропонував поліцаєві те, що мав – половину суми, але без квитанції.

- Що то пан, мене на гріх намовляє? Щоб я завтра йшов сповідатися до ксьондза, а пан – до попа?

Ситуація була складною і гроші він зрештою взяв, гріх ми із ним скоїли. Але я був ошелешений такою постановкою питання – вперше в житті усвідомив, що навіть ця маленька взятка – це гріх! Коли я потім розповідав знайомим, вони не йняли віри – ніхто із них ніколи би не подумав висповідатися і покаятися за давання різного роду дарунків і взяток, таких звичних у нашій країні.

Майже ніколи у церковних проповідях священики не співставляють вимог християнства із прикладами нашого грішного побуту, не навчають людей чітко дотримуватися і у всьому поводитися згідно Заповідей. Зрештою, і самі не завжди так поводяться.

Якби в сучасній Україні віруючі люди всіх конфесій розуміли і виконували свою християнську місію у щоденній поведінці, то країна позитивно змінювалася би дуже швидко.

То ж, незважаючи на несприйняття християнства з боку навколишнього модерного світу, попри все те церковне фарисейство, нам залишається одне – просто Вірити і вдосконалюватися, в міру своїх сил і розуміння.