Путін, «Л/ДНР» та безмовне російське християнство

24 лютого, 08:26
Відкрита тема
Путін, «Л/ДНР» та безмовне російське християнство - фото 1
Незважаючи на все різноманіття нашарувань, контекстів і конотацій біблійне моральне богослов'я – дисципліна винятково практична. Скажімо, важко якось по-іншому, ніж буквально, сприйняти уривок із книги пророка Ісаї 1:17: «Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову!»

21 лютого російське християнство складало, можливо, ключовий у своїй недовгій історії іспит на розуміння основ морального богослов'я. І очевидним приводом для нього було визнання Росією легального статусу сепаратистських так званих «Донецької та Луганської народних республік».

Виразно відчитувалося, що Кремль прямував до підвищення ставок. А горезвісне «підтримання миру» на територіях «ДНР» і «ЛНР» багнетами російської армії не обіцяло нічого, крім смертей, крові та сліз. Розуміння цієї перспективи мало ще сильніше викристалізуватися наступного дня, 22 лютого, коли президент РФ В. Путін заявив про визнання «ДНР» та «ЛНР» у «старих» межах Донецької та Луганської областей відповідно, а Рада Федерації дозволила йому застосовувати війська за кордоном. Одна країна готується напасти на іншу.

Банально, але все ж: момент істини.

Чи було достатньо всіх перерахованих інформаційних приводів для того, щоб російські конфесії зробили заяву чи бодай надали офіційний коментар? Виявляється, ні. Для левової частки тамтешніх релігійних організацій події 21-22 лютого мали виключно політичне значення і богословсько-моральний вимір конфесії не цікавив.

Очолювала стрій байдужих конфесій, звісно ж, Російська Православна Церква – релігійна організація, яка офіційно не опікувалась Кримом та Донбасом, хоча раніше й не перешкоджала «відпускним поїздкам» російських кліриків у «ДНР» та «ЛНР» для легітимізації дій проросійських бойовиків. На офіційному сайті РПЦ за період 21-22 лютого не знайдете офіційного коментаря конфесії на тему визнання Кремлем псевдореспублік. Натомість є новини про організацію у Волгодонській області штабу з надання допомоги біженцям з Донбасу (цікаво, з якої причини з'являються ці «біженці»?), надання їм допомоги вже з боку Ростовської єпархії, створення аналогічного штабу в Курській єпархії та допомогу біженцям силами Воронезькій митрополії, а також 2 аналогічні новини за 22 лютого.

Що стосується інтелектуального та духовного лідерства Патріарха Кирила, то його стало лише на банальне привітання російських олімпійців (20 лютого) та помічника Президента РФ Ігоря Левітіна з 70-річчям (21 лютого). Ні на що більше величний колос РПЦ не наважився.

Інформаційна політика нечисленних російських протестантів також викликає серйозні питання. У Російському об'єднаному Союзі християн віри євангельської (РОСХВЕ) – конфесії, лідер якої Сергій Рахівський завжди висловлювався in line з позицією держави Російської – до 20 лютого активно «молилися за мир і висловлювали готовність допомагати біженцям». Як і у випадку з РПЦ, публікації не містили навіть натяку на причинно-наслідковий зв'язок між мілітаристською політикою Кремля та появою біженців. Після 20 лютого публікації відсутні.

Втім, хіба можна чогось очікувати від конфесії, найвище керівництво якої з радістю сприйняло анексію Криму та підтримувало тезу РПЦ про придушення свободи віросповідання в Україні? Тоді візьмемо, наприклад, більш політично помірну протестантську конфесію – Російський союз євангельських християн-баптистів (РС ЄХБ). Остання новина на його винятково незручному сайті датується 17 лютого і закликає до молитви про мир від імені Євро-Азіатської акредитаційної асоціації (мабуть, закликати до миру та злагоди більше в конфесії нікому). Виходячи з інформації на веб-ресурсі, у світі після 17 лютого не сталося нічого важливого, на що варто звернути увагу. Стіна падає заплановано.

Огляд сайтів Євангельсько-лютеранської церкви Росії, Євангельсько-лютеранської церкви Європейської частини Росії, Російської церкви ХВЄ-п'ятидесятників та Церкви Адвентистів сьомого дня довів ігнорування цими конфесіями гуманітарних, етичних та богословських наслідків визнання незалежності «Д/ЛНР». Ніхто не виступив на захист пригноблених.

А як могло б бути по-іншому?

Припускаю, що під час відвертої розмови на кухні російський православний/католик/протестант зізнався б, що дії Путіна ніяк не сприяють миру між Росією та Україною. Що запровадження російських окупаційних військ – це шлях до тисяч смертей і, можливо, масштабної війни. Що визнання «Л/ДНР» у межах їхніх «українських» кордонів – це de facto оголошення війни, яка може вибухнути будь-якої миті.

Усе це – простір, у межах якого політичне і моральне богослов'я вже давно виробило концепції та відповіді на кризи, які постійно повторюються. І якщо сформулювати загальний, заснований на минулому християнському досвіді, знаменник, то вимальовується гіпотетичний (?) контур реакції російського християнства на мілітаристські ініціативи Путіна та його ненажерливих друзів:

Ми засуджуємо будь-яку військову ескалацію необоронного характеру.

Ми не підтримуємо введення російських військ куди завгодно, оскільки ці дії, поза сумнівом, призведуть до поранень, каліцтв і смертей (навмисних і ненавмисних).

Ми заявляємо, що будь-які військові дії, не пов'язані з обороною від дій агресора, суперечать християнським цінностям і моральному фундаменту, закладеному в Біблії.

Така заява, що, за висловом протодиякона А. Кураєва, «примирювала і впокорювала бойовий запал», свідчила б про пріоритет біблійної етики в релігійній практиці російських християнських конфесій.

Проте страх, який старанно підживлювали ФСБ та інші силовики з 2014 року, переміг, і нині на манежі безмовні релігійні організації, не здатні на подвиг митрополита Філіпа II, відомого через те, що викривав лиходійства опричників царя Івана Грозного. Адже з погляду, як мінімум, РПЦ, РОСХВЕ та РС ЄХБ, набагато простіше працювати з невибагливими біженцями, ніж протистояти кремлівському голіафові. Тобто гасити пожежу, а не забрати бензин у палія.