Блог Ольги Недавньої_image

Блог Ольги Недавньої

Рефлексії навколо акту посвяти 25.03.2022 та реакцій на нього

28 березня, 17:07
Рефлексії навколо акту посвяти 25.03.2022 та реакцій на нього - фото 1
Українські академічні релігієзнавці продовжують працювати, для нас зараз чергові гарячі жнива: збираємо та осмислюємо матеріали з теми "Релігії/Церкви і війна", зокрема - посвячення, котре здійснив Папа Франциск, що його текст викликав жваве обговорення, дискусії, критику.

Що ж, посвячення України, Росії та всього світу Пречистому серцю Діви Марії зроблене, і реакція на нього очікувано чутлива, що, зрозуміло, не стало сюрпризом для релігієзнавців. Для нас, дослідників релігій та Церков, додався дуже цікавий матеріал. А от Папі Франциску не позаздриш — опинитись на сідалі святого Петра в такий час... Адже що б він зараз не зробив (або б нічого не зробив), які б формулювання (зокрема, для даної акції) не підібрав — все одно не задовольнив би всі сторони, які знаходять за що зроблене покритикувати (але що ж, бути Папою Римським — це величезна відповідальність, як вже назвався грибом...). Звісно, поле для критики вдячне, і досліджувати тут є ціле море — інтенцій, дипломатичних ходів, закладених інтересів, мислевірусів. А от писати про це — справа маловдячна. Все ж спробую підійти до неї максимально об'єктивно, без запобігань та беземоційно.

Для цього варто мати на увазі мету втручання Папи Римського, а нею є, принаймні у світській царині (що водночас корисно і духовного блага людства) — внесення його посильної частки у досягнення миру. Тобто, йдеться про засоби досягнення цієї мети: от їх можна підбирати, ті чи інші, сперечатися про них, бачити чи не бачити їх ефективність, швидку чи відкладену, погоджуватись чи не погоджуватись із цими засобами тощо. Світським релігієзнавцям оцінювати засоби (у даному разі - формулювання посвяти), до яких вдався Папа Франциск, із зрозумілих причин легше, ніж католицьким теологам, якщо, звичайно, релігієзнавці братимуть до уваги суто релігійно-церковні аргументи. Власне, релігійно-церковна система (як і будь-яка система), може працювати з максимально можливою для неї ефективністю саме як система. Якщо ж від її представників очікувати окремі жести згідно уявлень, які відрізняються (у т.ч. суттєво) від тих, які притаманні віруючим, то розчарування, мабуть, неминучі. Не без того, хай це може прозвучати цинічно, що часом і вдається тим чи іншим світським чинникам використати ту чи іншу релігію та Церкву у певних (у т.ч. і шляхетних) цілях, стимулювавши у ній якісь порухи, що виходять за рамки притаманній релігії/Церкві функціональності (або може здатися, що це вийшло). Однак все ж у більшості випадків Церкви діють так, як можуть і вважають за потрібне і за краще, виходячи зі своїх постулатів, пріоритетів та бачення перспектив.

А вони не завжди зрозумілі людям, які не є уповні воцерковлені та послідовно віруючі. Але можна підійти до цього не через призму церковних постанов, а з елементарною логікою. Отже: “як можна говорити про гріх та необхідність покаяння до людей, на яких напав вогнедихий дракон? Треба натомість засудити того дракона, і то якнайрішучіше та найточніше!” - І що, дракон від цього засудження злякається, передумає чи покається? “Але ж так буде справедливо, по правді”. - Це, безперечно, також важливо, як і чітко розвести агресора і жертву. Водночас, варто бути послідовним і оцінити реальні наслідки: чи це допоможе вбити дракона (адже хто хотів його належно оцінити — вже і так мав достатньо свідчень його злочинів)? А от позбутися самим того, що є “драконистим” у загалом праведних його поборників — допомогти у боротьбі проти дракона може.

Стосовно того, що у посвяченні Папа Франциск згадав не про навернення Росії, а апелював до замирення її та України: Мирослав Маринович у своїй критичній реакції на акт посвяти (яка мені цілком зрозуміла) зауважив, що формулювання про навернення виглядало б для Путіна як оголошення хрестового походу Заходу проти Росії, що б могло додати агресорам мотивації релігійної війни (а це ситуацію вірогідно б ще погіршало), і таке припущення є, на жаль, слушним. Цілком ймовірно, що, якби Папа знайшов інше формулювання щодо Росії, і при тому Україну поруч не згадав, це додало б ще критики “Україну зігноровано”. Посвячення можна критикувати і далі (зокрема, в контексті потреби миру справедливого, на що слушно звертає увагу Марія Ярема з УКУ), можна робити ті та інші висновки щодо розвитку християнства та народів християнського спадку. Мені теж хотілося б бачити інший текст посвячення (а в ідеалі — то й взагалі Папу-українця :) ). Який текст приніс би певніший результат щодо мети? Про це можна розмірковувати. Як досліднику мені це цікаво. Але я — не церковний дипломат. Понад усе мені хотілося б, щоб цей акт спрацював. Зрештою ж, все і зводиться до практичного питання: чи влучно послання прозвучало, тобто — чи наблизить воно надійний справедливий мир?

Залишається сподіватись, що Богородиця зрозуміє й допоможе (і - допомагати нашим ЗСУ та доносити до іноземних чинників реальну інформацію про війну, її причини та перспективи). Для українців ясно, що мир може бути лише після нашої перемоги. Для людей віруючих ясно, що Діва Марія має власну волю і силу, й акт посвяти її серцю України, Росії та всього світу може дати плоди, які уповні не прозирають світські. Що ж, побачимо?

Останні новини

Вчора