Найбільш поширеним типом двосторонніх угод є «договір», який зазвичай зачіпає лише окремі питання, не регулюючи всю сукупність відносин з відповідною державою. Крім договорів, у практиці Святого Престолу зустрічаються в останні десятиліття також двосторонні дипломатичні документи, іменовані «конвенціями», «протоколами», а також фінансовими угодами, обмін посланнями з главами держав, обміни нотами та додатковими угодами.
Незважаючи на те що урочистий «конкордат» в класичному розумінні слова став рідкістю, деякі документи, офіційно іменовані «договорами», приймають глобальний характер: наприклад, договори, укладені з Іспанією в 1979 р. з Італією в 1984 р., з Хорватією у 1996 р. або з Литвою в 2000 р.
Церкви посткомуністичного світу не могли придбати, а часто навіть не намагалися повернути собі великі засоби виробництва, але отримали або часткову компенсацію, або частину нерухомості, яка раніше використовувалася в релігійних, виховних, освітніх, соціальних цілях.
В Угорщині Закон № XXXII від 1991 р. передбачав реституцію таких будівель релігійним громадам протягом десяти років, але державний бюджет не дозволив виконати припис закону в установлений термін. Оскільки церква повинна була використати цю нерухомість в цілях, схожих з тими, вона опинилася перед обличчям нової проблеми: що будівлі, які поверталися часто перебували в поганому стані, а на їх відновлення церкві нерідко не вистачало коштів. Тому виявилося необхідним укласти договір, підписаний Святим Престолом та Угорщиною в 1997 р. (набув чинності в 1998 р.), який, серед іншого, передбачає наступне: майже половина будівель, які повинні були бути відшкодовані церкві на підставі названого закону, залишаються у власності держави, а їх вартість перетворюється в джерело щорічного доходу церкви.
Крім майнових реституцій, важливою темою договорів є фінансування церкви. Після Італії та Іспанії в Угорщині теж було прийнято положення, згідно з яким громадяни мають право розпоряджатися певною частиною свого прибуткового податку, направляючи його в який-небудь державний фонд або на потреби церкви (наприклад, в Італії ця частина становить 0,8 %, в Угорщині – 1 %). Мабуть, мова йде про нову модель, яка, однак, повинна розроблятися з великою увагою до деталей. У деяких нещодавно укладених європейських угодах регулюються й інші теми: використання мас-медіа з боку церкви; повага до релігійних почуттів у радіо або телепрограмах та інших засобах масової інформації; в деяких країнах – питання кримінальної недоторканності духовенства або особливі процедури для справ військових капеланів.